Вініус Андрій Денисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вініус Андрій Денисович
нід. Andries Dionyszoon Winius
рос. Виниус Андрей Денисович
Andries Winius.JPG
Народився 1605 року[1]
Амстердам, Голландія
Помер 1652[2], за іншими данними — 1662[1]
Московія
Національність фриз[3] (?)
Діяльність купець
Конфесія кальвінізм, з 1652 року — православ'я
Батько Dionysius Tjerckszoon Winius
Мати Maritgen Andriesdochter Vekemans
У шлюбі з Гертруда ван Рейн (нід. Geertruyd van Rijn) (1628)
Гертруд Мейєр (нід. Gertrud Meyer) (1648)
Діти Андрій, Марія, Матіас

Ві́ніус Андрій Денисович (нід. Andries Dionyszoon Winius, рос. Виниус Андрей Денисович, *1605, Амстердам, Нідерланди[1] — †1652[2], за іншими даними — 1662[1], Московія) — голландський купець, першим збудував у Московії чавуноливарний і залізоробний завод, на якому була побудована перша в Московії доменна піч і який виробляв залізо за західноєвропейською технологією, чим значно збільшив об'єми виробництва заліза в Московії[4].

Біографія[ред. | ред. код]

Вініус народився у Амстердамі 1605 року[1]. За походженням, за деякими даними, він був фризом[3]. Почав торгівлю з Московією через Архангельськ 1627 року[2]. 1631 року отримав жалувану грамоту на торгові оборудки всередині Московії і того ж року вивіз звідти 100000 чвертей збіжжя з царських засік[1]. 1632 року Вініус разом зі своїм братом Абрагамом і їхнім партнером Юліусом Віллекеном отримали дозвіл на будівництво вододійного (з приводом всіх механізмів від водяного колеса) залізоробного заводу біля Тули. Їхніми компаньйонами були також Петро Марселіс і Томас де Сваєн. Їм була надана монополія на 10 років на виробництво металевих виробів і гармат[1]. Завод мав доменну піч і виробляв залізо за технологіями, що на той час були лише у Західній Європі. Це був перший завод такого типу у Московії. До того залізо отримували з руди виключно прямим сиродутним способом у сиродутних горнах або у домницях, що мало чим відрізнялися від сиродутних горен, причому виробництво заліза мало кустарний характер[4]. Завдяки будівництву заводу Московія змогла виробляти дешевше залізо й у достатній кількості, зникла необхідність купувати його за велику ціну у Швеції[4].

1634 року Вініус отримав дозвіл на торгівлю на кращих умовах. Того ж року Вініус зі своєю сім'єю переїхав до Москви. 1639 року Вініус і Марселіс разом з Акемою отримали новий патент, що діяв до 1647 року. 1648 року компаньйони Вініуса взяли повний контроль над заводом і отримали від царя право на будівництво нових заводів по річках Шексні, Костромі і Вазі. При цьому Вініус втратив привілеї на залізоробний бізнес, але отримав монополію на виробництво і торгівлю смоли на територіях в районі річок Північної Двіни і Сухони на період 16491654 років[1].

1652 року Вініус та його друга жінка, з якою вони побралися 1648 року, прийняли православ'я і перейшли у московське підданство. Пізніше Вініус перебував на дипломатичній службі у Нідерландах, Італії, Німеччині[1].

Син Вініуса Андрій був значним державним діячем Московії кінця 17-початку 18 століть.

Вініус помер у Московії 1652[2] або 1662[1] року.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Jarmo T. Kotilaine. Winius, Andries Dionyszoon. // James R. Millar. Encyclopedia of Russian History. — Macmillan Reference, 2003. (англ.)
  2. а б в г Виниус Андрей Денисович. // Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978. (рос.)
  3. а б Милюков С. Г. Неизвестное послание А. А. Виниуса Петру Первому // Документ. Архив. История. Современность: Сб. науч. тр. — Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 2009. — Вып. 10. (рос.)
  4. а б в Горнозаводское дело в России. // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т.IXА (18): Гравилат — Давенант.— 1893, 258—263.