Вініус Андрій Денисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Вініус Андрій Денисович
нід. Andries Dionyszoon Winius
рос. Виниус Андрей Денисович
Andries Winius.JPG
Народився 1605 року[1]
Амстердам, Голландія
Помер 1652[2], за іншими данними — 1662[1]
Московія
Національність фриз[3] (?)
Діяльність купець
Конфесія кальвінізм, з 1652 року — православ'я
Батько Dionysius Tjerckszoon Winius
Мати Maritgen Andriesdochter Vekemans
Дружина Гертруда ван Рейн (нід. Geertruyd van Rijn) (1628)
Гертруд Мейєр (нід. Gertrud Meyer) (1648)
Діти Андрій, Марія, Матіас

Ві́ніус Андрій Денисович (нід. Andries Dionyszoon Winius, рос. Виниус Андрей Денисович, *1605, Амстердам, Нідерланди[1] — †1652[2], за іншими даними — 1662[1], Московія) — голландський купець, першим збудував у Московії чавуноливарний і залізоробний завод, на якому була побудована перша в Московії доменна піч і який виробляв залізо за західноєвропейською технологією, чим значно збільшив об'єми виробництва заліза в Московії[4].

Біографія[ред.ред. код]

Вініус народився у Амстердамі 1605 року[1]. За походженням, за деякими даними, він був фризом[3]. Почав торгівлю з Московією через Архангельськ 1627 року[2]. 1631 року отримав жалувану грамоту на торгові оборудки всередині Московії і того ж року вивіз звідти 100000 чвертей збіжжя з царських засік[1]. 1632 року Вініус разом зі своїм братом Абрагамом і їхнім партнером Юліусом Віллекеном отримали дозвіл на будівництво вододійного (з приводом всіх механізмів від водяного колеса) залізоробного заводу біля Тули. Їхніми компаньйонами були також Петро Марселіс і Томас де Сваєн. Їм була надана монополія на 10 років на виробництво металевих виробів і гармат[1]. Завод мав доменну піч і виробляв залізо за технологіями, що на той час були лише у Західній Європі. Це був перший завод такого типу у Московії. До того залізо отримували з руди виключно прямим сиродутним способом у сиродутних горнах або у домницях, що мало чим відрізнялися від сиродутних горен, причому виробництво заліза мало кустарний характер[4]. Завдяки будівництву заводу Московія змогла виробляти дешевше залізо й у достатній кількості, зникла необхідність купувати його за велику ціну у Швеції[4].

1634 року Вініус отримав дозвіл на торгівлю на кращих умовах. Того ж року Вініус зі своєю сім'єю переїхав до Москви. 1639 року Вініус і Марселіс разом з Акемою отримали новий патент, що діяв до 1647 року. 1648 року компаньйони Вініуса взяли повний контроль над заводом і отримали від царя право на будівництво нових заводів по річках Шексні, Костромі і Вазі. При цьому Вініус втратив привілеї на залізоробний бізнес, але отримав монополію на виробництво і торгівлю смоли на територіях в районі річок Північної Двіни і Сухони на період 16491654 років[1].

1652 року Вініус та його друга жінка, з якою вони побралися 1648 року, прийняли православ'я і перейшли у московське підданство. Пізніше Вініус перебував на дипломатичній службі у Нідерландах, Італії, Німеччині[1].

Син Вініуса Андрій був значним державним діячем Московії кінця 17-початку 18 століть.

Вініус помер у Московії 1652[2] або 1662[1] року.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Jarmo T. Kotilaine. Winius, Andries Dionyszoon. // James R. Millar. Encyclopedia of Russian History. — Macmillan Reference, 2003. (англ.)
  2. а б в г Виниус Андрей Денисович. // Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978. (рос.)
  3. а б Милюков С. Г. Неизвестное послание А. А. Виниуса Петру Первому // Документ. Архив. История. Современность: Сб. науч. тр. — Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 2009. — Вып. 10. (рос.)
  4. а б в Горнозаводское дело в России. // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т.IXА (18): Гравилат — Давенант.— 1893, 258—263.