Віра наших батьків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віра наших батьків
Faith of Our Fathers
Жанр повість,
Антиутопія,
наукова фантастика
Автор Філіп Кіндред Дік
Мова англійська
Видавництво Doubleday
Опубліковано 1967

«Віра наших батьків» (англ. Faith of Our Fathers) — фантастична повість американського письменника Філіпа К. Діка, опублікована в 1967 році в антології Гарлана Еллісона «Небезпечні видіння[en]», яку було номіновано на літературну премію в галузі наукової фантастики «Г'юго» 1968 року (найкраща коротка повість)[1]. За назву письменник узяв перший рядок церковного католицького гімну (слова: Ф. В. Фейбер, музика: Г. Ф. Гемі, приспів: Дж. Дж. Волтон). Еллісон у передмові до збірки стверджував, що Дік писав твір під впливом наркотику ЛСД, однак сам письменник згодом заперечував це[2].

Сюжет[ред. | ред. код]

Повість починається як футуристична антиутопія на кшталт орвеллівського «1984». В усьому світі остаточно переміг комунізм, партія та її Лідер («Абсолютний Благодійник Людства»[3]) зайняті нескінченним викоріненням «ідеологічної невірності».[4]

Головний герой — Тунґ Чієн, партійний клерк середньої ланки ханойського підрозділу Повоєнного Міністерства Культурних Пам'яток[5], «Добре знана молода особа повоєнного типу, що самовіддано здіймається щаблями кар'єрного зростання»,[6] внаслідок законодавчих дурниць вимушений придбати невідомий порошок (під виглядом лікувального засобу) від вуличного торговця. Наприкінці робочого дня, під час щоденного телевізійного звернення Лідера, у Тунґ Чієна, після вживання порошку, починаються певні розлади у світосприйнятті (на його думку, галюцинації), а саме — Лідер у телевізорі втрачає людську подобу та перетворюється на накопичення різних механічних вузлів та деталей.

Запанікувавши, Чієн звертається до таємної поліції. Після спілкування з представниками цієї служби до нього завітав неочікуваний гість — незнайома йому дівчина на ім'я Таня Лі, яка поставила Чієна перед наступними фактами — по-перше, останнє його завдання на службі є тестовим іспитом, який обіцяє йому кар'єрне зростання та зустріч з Лідером, по-друге, вона є представником групи, яка намагається довідатись, хто чи що є Лідер насправді. Таня допомагає Чієну з тестом та у відповідь очікує qui pro quo — допомогу навзаєм. Головний герой, після певних сумнівів, погоджується на те, що розповість Тані все по факту зустрічі з Абсолютним Благодійником, якщо така, звісно, відбудеться.

Наступного дня, виконавши завдання, Тунґ Чієн отримує запрошення до самого Лідера.

Вечірку у Лідера описано як галюцинацію, у, певною мірою, сюрреалістичному стилі. Побачивши Лідера спочатку як «щось незрозуміле» надалі Чієн відчував вже його як безтілесну сутність, Бога: «Я знаю хто ти є… Ти найвищий голова всесвітньої Партії. Ти той, хто знищує будь-яке життя своїм дотиком; … Ти йдеш поза простором, поза часом, нищачи будь-що; ти створив життя, аби опісля зжерти все, отримуючи від цього насолоду…»[7]

Й Лідер йому (до речі, вельми непереконливо) наслідує:

«Я заснував все. Я заснував й антипартію, й партію, що не є партією, й тих, хто „за“, й тих, хто „проти“, й тих, кого ви звете „імперіалісти янкі“, й тих, хто в таборі реакціонерів тощо, й так без кінця та краю. Я все це заснував. Наче траву… Так житимеш ти, не в змозі зупинитися, й я мучитиму тебе, раз за разом я позбавлятиму тебе всього, що ти матимеш чи волітемеш мати… Я знищу живе, я збережу мертве. І я тобі кажу: є щось гірше за мене. Але ти цього не побачиш, бо я знищу тебе… Я робив це задовго до Тунґ Чієна й робитиму ще довго по ньому…»[8]

Що відбувалося після розмови з Лідером, та як він покинув вечірку, Чієн не пам'ятав. Охорона сказала, що він спричинив скандал та доправила його додому.

Останок ночі Тунґ Чієн провів у ліжку з Танею. Закінчено оповідання їхнім діалогом:

«- Я хотів би, — сказав він, — аби ми робили це довічно.
- Ми й зробили, — відповіла Таня, — це поза часом, це безмежжя, наче океан. Такими ми були в часи Кембрію, до виходу на суходіл; це наче давні первинні води. Й тільки у такій близькості ми повертаймося до того первинного стану. Ось чому це так важливо. Ми були однім цілим у ті часи; наче одне велике желе, схожі на стікаючі краплі на березі океану.»[9]

Автор та критики про повість «Віра наших батьків»[ред. | ред. код]

Власне автор згодом так висловиться щодо цієї повісті:

«У „Вірі наших батьків“ я не захищаю жодних ідей, не стверджую, що країни „залізної завіси“ переможуть у „холодній війні“ чи матимуть моральні переваги. Проте, одна з тем у цьому творі, з огляду на недавні експерименти з галюциногенними препаратами, здається мені переконливою: релігійний досвід, про який багато розповідають ті, хто приймав ЛСД. Мені здається, що це справді нові обрії; певною мірою релігійний досвід можна тепер науково вивчити … Що робити, якщо через психотропні препарати релігійний досвід стане звичайним явищем у житті інтелектуалів? Старий атеїзм, який для багатьох з нас (враховуючи й мене) є істиною з нашого досвіду, чи, швидше, з-за відсутності досвіду, швидко відійде. Наукова фантастика … має в решті решт визначати без упереджень майбутнє нове містичне суспільство, в якому теологія матиме таку ж велику вагу, як й за часів Середньовіччя.»[10]

Стислу, але вичерпну характеристику цьому творові дав Альгіс Будріс:

«Це оповідання пекельно контроверсійне. Контроверсійне хоча б тому, що автор, що є сили робить все, аби переконати Вас — це написано під дією наркотиків. Ретельне вивчення формулювань вказує на те, що він, ймовірно, і не був під їхнім впливом, що, здається, також відповідає його стилю життя. Але факт є фактом — Дік добре знається на галюциногенах (згадаймо хоча б «Три стигмати Палмера Елдріча»[en]), та, як наслідок, дуже добре описує марення. У випадку зі „Стигматами“ — напрочуд добре, у випадку з цим оповіданням — значно гірше.
Він досяг того моменту, коли залишився зрозумілим виключно собі. Це погано, оскільки перші три чверті цієї оповіді виглядають дуже добре. Ба навіть якщо це показове бунтарство (бо я впевнений, що саме так і є), це все одно інволюція.»[11]

І справді, останній діалог повісті — діалог між Танею та Тієном у ліжку — остаточно підводить цей твір під одне з найвідоміших молодіжних гасел бурхливих 60-70-их років — англ. «Sex, Drugs, Rock-n-Roll» (секс, наркотики, рок-н-рол), й, не зважаючи на ерудованість автора та його сентенції у діапазоні від неоплатонічних ідей до аніме, в принципі, твір є даниною тому часові та типовим інтелектуальним фаст-фудом.

Видання, до яких включено повість[ред. | ред. код]

  • антологія «Dangerous Visions», 1967 р.
  • антологія «Вовк», 1992 р.
  • антологія «Модель для збірки», 1995 р.
  • антологія «Foundations of Fear», 1992 р.
  • журнал «Молодь і фантастика», № 1, 1991 р.
  • збірка «Згадати все», 1987 р.
  • антологія «The Fantasy Hall of Fame», 1998 р.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hugo Nominees List
  2. Vertex Interviews Philip K. Dick (Interviewer / Arthur Byron Cover)
  3. англ. The Absolute Benefactor of the People; тут й надалі цитати без посилань — цитати з твору.
  4. англ. ideological incorrectness
  5. англ. Postwar Ministry of Cultural Artifacts
  6. англ. a well-known, postwar, dedicated young career man on his way up
  7. англ. «I know who you are… You, the supreme head of the worldwide Party structure. You, who destroy whatever living object you touch; … You go anywhere, appear any time, devour anything; you engineer life and then guzzle it, and you enjoy that.»
  8. англ. «I founded everything. I founded the anti-Party and the Party that isn't a Party, and those who are for it and those who are against, those that you call Yankee Imperialists, those in the camp of reaction, and so on endlessly. I founded it all. As if they were blades of grass… As you live on, unable to stop, I will torment you, I will deprive you, item by item, of everything you possess or want… I kill what lives; I save what has died. And I will tell you this: there are things worse than I. But you won't meet them because by then I will have killed you. Don't question what I'm doing; I did it long before there was a Tung Chien and I will do it long after.»
  9. англ. «I wish,» he said, «that we could go on forever.»
    «We did,» Tanya said. «It's outside of time; it's boundless, like an ocean. It's the way we were in Cambrian times, before we migrated up onto the land; it's the ancient primary waters. This is the only time we get to go back, when this is done. That's why it means so much. And in those days we weren't separate; it was like a big jelly, like those blobs that float up on the beach.»
  10. англ. «I don't advocate any of the ideas in Faith Of Our Fathers; I don't, for example, claim that the Iron Curtain countries will win the cold war—or morally ought to. One theme in the story, however, seems compelling to me, in view of recent experiments with hallucinogenic drugs: the theological experience, which so many who have taken LSD have reported. This appears to me to be a true new frontier; to a certain extent the religious experience can now be scientifically studied… What if, through psychedelic drugs, the religious experience becomes commonplace in the life of intellectuals? The old atheism, which seemed to many of us—including me—valid in terms of our experiences, or rather lack of experiences, would have to step momentarily aside. Science fiction, always probing what is about to be thought, become, must eventually tackle without preconceptions a future neo-mystical society in which theology constitutes as major a force as in the medieval period.»Dick, Philip K (1987). The Collected Short Stories of Philip K. Dick, Vol 5: We Can Remember It for You Wholesale. United Kingdom: Orion Publishing Group. с. 391. ISBN 1-85798-948-1. 
  11. англ. «This story is controversial as hell. It is controversial because the editor in his forward does everything in his power to make you believe that it is deliberately written while the autor was up on drugs. A careful study of the wording indicates that he might not have been, which is just as well for his general welfare, I guess. But it is a fact, as some of you might recall from The Three Stigmata of Palmer Eldritch, that Dick knows his hallucinogens wery well, and that perheps as a result of this he also writes very well about hallucinatory situations. In the case of The Three Stigmata of Palmer Eldritch, superbly well; in the case of this story, he is somewhere beyond that point.
    He is to the point where he makes sense only to himself. This is a shame because the first three-quarters of this story appear to be very good. But if this is rebellion — and I suppose it is — in fact, it certainly is — it is, again, involutional.»
    Budrys, Algis (April 1968). Galaxy Bookshelf. Galaxy Science Fiction: 159–160.