Віра (соціальна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Віра (соціальна) (Social Belief) — раціональна соціальна категорія, що безпосередньо стосується довірчого процесу, а тому виражається в кількістному плані через категорію довіри, як її максимальне значення. Тобто віра(С) є абсолютна довіра (або 100%- на довіра). В більшості сучасних європейських мов слово «віра»(С), як соціальна категорія, не розрізняється від слова «віра»(Р), як релігійна категорія, що досить часто приводить до різноманітних спекуляцій.

Віра — як основний чинник соціального прогресу[ред.ред. код]

На ранніх етапах розвитку суспільства категорія віри суміщала в собі категорію довіри, тобто належала до синтетичної семантичної пракатегорії «віра + довіра». Це тривіально визначало стан соціальної невизначеності у взаємовідношеннях як всередині соціальних груп, так і в зовнішніх довірчих процесах. Оскільки категорія віри пов'язана з соціальним комфортом (впевненістю в безпеку всередині соціальної групи), тому виділення самостійної категорії віра із пракатегорії «віра + довіра» сприяло поступальному соціальному розвитку людства. Справа в тому, що життя суспільства в стані невизначеності визиває постійний стрес в окремих його членів. Перманентний стан стресу не рідко приводить до дистресу, що очевидно скорочувало життя членів соціальних груп. Тому поява соціальної категорії віра сприяло зниженню стану невизначеності, що в свою чергу зменшувало кількість стресових ситуацій та продовженню тривалості життя членів соціальних груп. В свою чергу, збільшення тривалості життя приводило до накопичення більшого соціального досвіду членів соціальних груп, а останнє очевидно прискорювало ускладнення соціальних відношень (їхній поступальний розвиток) всередині груп.

Віра — як основа філософської теорії пізнання[ред.ред. код]

Віра, як раціональна соціальна категорія не має ніякого відношення до сфери трансцендентного, чи ірраціонального. Вона виконує ролю «наріжного каменю» в філософській теорії пізнання, що базується на аксіоматичному підході. Дійсно, в рамках аксіоматичного підходу використовуються первинні поняття — аксіоми, котрі приймаються на віру без підтвердженя, а потім за допомогою формальної логіки створюється достатньо повна система теоретичних знань про предмет дослідження. Довірчий процес в аксіоматичному підході не виходить за межі раціонального, оскільки дослідники в будь-який момент часу можуть змінити будь-яку аксіому, добавити нову, чи відмовитися від старої. Наприклад, в геометрії тривіальна відмова від аксіоми паралельності прямих привела до появи нової математичної дисципліни — неевклідової геометрії, і т.і.

Дихотомія віра — зрада[ред.ред. код]

Слід відзначити, що довірчий процес взаємодії між двома суб'єктами, який базується на категорії довіра, ніколи не трактується в рамках етичної категорії зради. Справа в тому, що за визначенням, категорія довіри пов'язана із певною невизначеністю, що може бути оцінена в рамках теорії ймовірностей, тому недостовірність за замовчуванням включається в сам «довірчий процес». Інша справа, коли довірчий процес між суб'єктами базується на категорії віри. В цьому випадку сторони 100%- но довіряють одна другій, і тому невиконання довірчих очікувань однією із сторін тут сприймається як зрада, тобто відноситься до соціальної категорії зла.

Псевдовірчий парадокс «зради»[ред.ред. код]

Виникає внаслідок соціальної неграмотності суб'єктів довірчого процесу, обумовленої нерозрізненням категорій віра та довіра обома сторонами взаємовідношень або тільки однією. Частково пояснюється подібністю термінів віра та довіра, проте глибше — нерозрізненістю семантичних ніш віра, довіра на рівні підсвідомості суб'єктів взаємодії. В цьому випадку вони сприймають слова віра та довіра, як синоніми семантичної праніші віра + довіра, що є архаїчними реліктами ранніх етапів соціального розвитку людства.

Цей парадокс виникає у випадку, коли один із суб'єктів довірчого процесу, що базується на довірі, розрізняє соціальні категорії віри та довіри (і тому сам «довірчий процес» розглядає як ймовірнісний/індетермінований), а інший — ні (тобто категорії віри та довіри у нього ще не роз'єднані, тому від довірчого процесу він вимагає 100%-ї релевантності/детермінованості). У випадку, коли перший суб'єкт в ситуації зміни зовнішніх обставин вважає для себе кращим не виконання прийнятих раніше зобов'язань, сприймається другою стороною як «зрада», котра насправді не є зрадою, оскільки довірчий процес проводився на основі категорії довіра, а не віра.

Псевдовірчий парадокс мав поширення на ранніх етапах розвитку суспільства при контактах між соціальними групами з не просто різним рівнем соціального розвитку, а з різним відношенням до двох соціальних категорій віра та довіра. Сьогодні він може виникати в т.з. молодих демократіях, в яких різні соціальні групи/партії свідомо, чи несвідомо не розрізняють ці дві соціальні категорії віри та довіри. Оскільки в сучасну епоху більшість політичних акцій за своєю формою перетворилося на шоу для всіх членів суспільства, тому псевдовірчий парадокс тривіально використовується в піар компаніях для підтримки інтересу до самого шоу, котре повинно продовжуватися (Show must go on!).

Див. також[ред.ред. код]


Соціологія Це незавершена стаття з соціології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.