Вірджинія Апгар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вирджиния Апгар

англ. Virginia Apgar

Virginia-Apgar-July-6-1959.jpg
Народилася 7 червня 1909(1909-06-07)
Вестфілд, Нью-Джерсі, США
Померла 7 серпня 1974(1974-08-07) (65 років)
Нью-Йорк, США
Поховання цвинтар Фейрвью[d][1]
Громадянство Flag of the United States.svg США
Діяльність врач-анестезіолог-неонатолог
Alma mater Westfield High School[d][2]
Коледж Маунт-Холіок[d][2]
Лікарсько-хірургічний коледж Колумбійського університету[d][2]
Johns Hopkins Bloomberg School of Public Health[d][2]
Університет Вісконсин-Медісон[2]
Нагороди

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вірджинія Апгар (англ. Virginia Apgar7 червня 1909 — 7 серпня 1974) — американський лікар-анестезіолог в акушерстві. Автор знаменитої шкали Апгар[4].

Біографія[ред.ред. код]

В. Апгар народилася 7 червня 1909 року у Вестфілді, штат Нью-Джерсі (США) у родині Хелен Кларк та Чарльза Еморі Апгар. Батько був вченим та винахідником. У підвалі їхнього будинку була облаштована справжня наукова лабораторія, а на горищі знаходився невеликий телескоп, який батько Вірджинії зібрав самостійно. В силу певних причин сім'я Апгар постійно потребувала грошей, до того ж старший брат Вірджинії був тяжко хворий. Атмосфера будинку, а також вроджена тяга до знань і бажання допомогти братові пробудили в Вірджинії надзвичайно велике бажання займатися медициною. Після закінчення школи вона вирішує продовжити освіту в коледжі Mount Holyoke College, Саут — Хедлі, штат Массачусетс, який закінчила в 1929 році. У той час їй доводиться жити тільки за рахунок скромної стипендії і різних підробітків (наприклад, виловлювати котів для зоологічної лабораторії).

У вересні 1929 року Вірджинія Апгар нарешті досягає своєї мети, вступивши до Колумбійського університетського коледжу терапії і хірургії в Нью-Йорку. А вже через місяць в США розпочався період Великої депресії, який ще більше похитнув скрутне фінансове становище дівчини. Проте їй все-таки вдалося продовжити навчання, позичивши грошей у друга сім'ї. До моменту отримання диплому про вищу медичну освіту (1933) у Вірджинії накопичилося боргів на суму близько 4 тис. дол. На той час це була колосальна сума, особливо для незаміжньої жінки, яка бажала стати хірургом.

Трудову діяльність Вірджинія розпочала в жовтні 1933 року як лікар-інтерн у хірургії і досить швидко досягла певних успіхів у цій області. Однак вже через рік вона знову почала вчитися, тепер щоб стати анестезіологом. На той час жінці — хірургу було набагато важче відбутися в професійному плані, стати фінансово незалежною, бути прийнятою в хірургічних колах нарівні з чоловіками. А анестезіологія для Вірджинії Апгар була своєрідним шансом «захопити» вільне поле діяльності, щоб жінки-лікарі мали можливість реалізувати себе в професійному плані. Крім того, доктор Алан Уіппл, головний хірург штату Колумбія, планував підняти рівень анестезіологічної допомоги на належний рівень, і Вірджинія, на його думку, була найбільш підходящою кандидатурою, щоб ініціювати цей процес.

У 1938 році Вірджинія Апгар повернулася в Колумбію вже як завідувач відділу анестезіології при відділенні хірургії. Вона вже цілком чітко уявляла собі концепцію підготовки персоналу для майбутнього відділення анестезіології. Основні моменти майбутньої програми навчання вона запозичила у своїх вчителів, зокрема у Ральфа М. Вотерса. На початковому навчанні студентів-медиків вона ставила собі за мету, по-перше, відібрати найбільш талановитих і здібних молодих лікарів, щоб в подальшому сформувати штат відділу анестезіології саме з них; по-друге, було дуже важливо забезпечити адекватний догляд за пацієнтами. Саме ці дві обставини були основними і однаково важливими при підборі персоналу.

Однак незабаром молода завідуюча відділенням зіткнулася з новими проблемами. Набирати персонал стало дуже важко, навантаження на роботі були величезними, особливо, коли почалася Друга світова війна. Хірурги як і раніше вважали себе головною дійовою особою в операційній і не хотіли сприймати анестезіологів як рівнозначних колег в проведенні операції, що, безумовно, було важливим в процесі лікування пацієнта. Крім того, праця анестезіологів оплачувалася значно нижче роботи хірурга. Незважаючи на те, що деякі позитивні зміни все-таки відбулися, ситуація, за великим рахунком, не змінилася.

Незабаром стало зрозуміло, що саме по собі навчання студентів-медиків лише основам анестезіології та післяопераційного догляду за пацієнтами не може вирішити проблему в цілому. Для підготовки кваліфікованих кадрів в області анестезіології необхідно здобувати післядипломну освіту. І в період з 1946 по 1948 роки для розвитку цього нового напрямку активно стали залучати провідних фахівців в анестезіології. А лікар-анестезіолог Апгар переходить працювати в акушерську анестезіологію — галузь, яка в той період часу перебувала в досить занедбаному стані. Щоб підняти її на належний рівень, були потрібні добре підготовлені лікарі-інтерни.

У 1949 році Вірджинія Апгар стала першою жінкою-професором в галузі акушерської анестезіології, в той же час вона продовжувала займатися науковою і дослідницькою роботою. У 1959 році Апгар вступила до Школи національної охорони здоров'я Університету імені Джона Хопкінса, щоб отримати ступінь магістра в галузі громадської охорони здоров'я. Вірджинія сподівалася, що під час навчання вона зможе отримати доступ до статистичних даних, які допоможуть їй в її дослідженнях. В цей же час, їй було запропоновано обійняти посаду директора нового підрозділу Національного фонду вроджених вад. Останні 15 років свого життя Апгар присвятила роботі в Національному фонді, доклавши чимало зусиль для його успішної діяльності.

Однак найбільшим досягненням Вірджинії Апгар стала запропонована нею в 1952 році шкала Апгар.

Ідея створення шкали Апгар[ред.ред. код]

Сама ідея створення шкали Апгар народилася несподівано, під час сніданку в кафетерії госпіталю. Один із студентів-медиків зробив випадкове зауваження про необхідність оцінки стану новонароджених. На це Вірджинія відповіла: «Це ж дуже просто. Потрібно зробити ось так». Вона схопила перший-ліпший клаптик паперу і коротко записала п'ять пунктів шкали, за якою необхідно оцінювати загальний стан дитини при народженні. Пізніше, опинившись в акушерському відділенні, спробувала застосувати цю шкалу в практичній діяльності.

Шкала APGAR[ред.ред. код]

На 27-ому щорічному конгресі анестезіологів (1952) Вірджинія Апгар вперше офіційно представила розроблену нею систему оцінки стану новонародженого на перших хвилинах життя. Це простий метод для початкової оцінки стану новонародженої дитини. Шкалу було розроблено для того, щоб медичний персонал в пологовому будинку і в подальшому педіатри могли чітко уявляти, яке самопочуття дитини, кому потрібна допомога і в чому.

Доктором Апгар були запропоновані п'ять критеріїв оцінки: серцебиття, дихання, рефлекси, колір шкіри, м'язовий тонус. Кожен з цих критеріїв оцінюється в балах від 0 до 2. Результат оцінки знаходиться в діапазоні від 0 до 10. Оцінка новонародженого проводиться в два етапи: одразу після появи на світ і ще через п'ять хвилин після цього[5].

Шкала Апгар є одним із трьох параметрів, поряд з вагою і зростом, які повідомляються батькам новонародженого.

Примітки[ред.ред. код]