Вірусологічна теорія еволюції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вірусологічна теорія еволюції — еволюційна теорія, яка вважає головним чинником спадкової мінливості не радіоактивність або інші чинники, а зараження вірусом, що змінює спадковість зараженого організму.

Вірус, як відомо, здатний переносити значну кількість генетичного матеріалу і тим самим викликати різку, стрибкоподібну зміну відразу багатьох ознак того чи іншого виду. На даний момент достовірно підтверджено наявність у вірусів мігруючих (мобільних генів) у вигляді ретротранспозонів. Наприклад це Ty-елемент у дріжджів, Copia-елемент у дрозофіли, родина THE-1 і HERV / RTLV у людини[1]. Загалом же поширеність ретротранспозонів така: у кукурудзи 49-78% геному складається з ретротранспозонів,[2] у пшениці близько 90% генома представлені повторюваними послідовностями, з них 68% — елементами, що переміщують.[3] У ссавців, практично половина геному (45-48%) складається з транспозонів або залишків транспозонів . Приблизно 42% генома людини складається з ретротранспозонів, і близько 2-3% з ДНК-транспозонів.[4]

Механізм подібної заміни генів здійснюється за допомогою ферменту, що отримав назву « зворотної транскриптази». Даний фермент був відкритий в 1970 році Теміном[5] i Балтімором>[6] Незалежно один від одного. Після проникнення вірусу в клітину зворотна транскриптаза здійснює синтез спочатку одноланцюгової компліментарної ДНК, а потім, за її матрицею — дволанцюгову ДНК-копію[1].

Дана теорія краще дозволяє пояснити одночасне виникнення достатнього числа особин нового виду зі старого.

Схожу концепцію розвивав генетик Віталій Кордюм. У монографії «Біосфера та еволюція» він стверджував провідне значення горизонтального переносу генів в еволюційному процесі. Однак горизонтальний перенос здійснюється не тільки за допомогою вірусу, а цілим класом мобільних елементів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Генетика. Учебник для вузов / Под ред. академика РАМН В. И. Иванова — М., 2007. — 638 с.
  2. SanMiguel P., Bennetzen J.L. Evidence that a recent increase in maize genome size was caused by the massive amplification of intergene retrotranposons // Annals of Botany. — 1998. — Vol. 82, Suppl A. — P. 37-44 [1] [Архівовано 29 вересня 2009 у Wayback Machine.]
  3. Li W., Zhang P., Fellers J.P., Friebe B., Gill B.S. Sequence composition, organization, and evolution of the core Triticeae genome // Plant J. — 2004. — Vol. 40, issue 4. — Р. 500–511 -synergy.com/doi/abs/10.1111/j.1365-313X.2004.02228.x[недоступне посилання з квітня 2019]
  4. Lander E.S., Linton L.M., Birren B. et al. Initial sequencing and analysis of the human genome // Nature. 2001. — Vol. 409, issue 6822- Р. 860–921 [2] [Архівовано 3 серпня 2009 у Wayback Machine.]
  5. Mizutani S., Boettiger D., Temin H.M. A DNA-depenent DNA polymerase and a DNA endonuclease in virions of Rous sarcoma virus // Nature. — 1970. — Vol. 228, No 5270. P. 424–427
  6. Baltimore D. RNA-dependent DNA polymerase in virions of RNA tumour viruses // Nature. — 1970. Vol. 226, No 5252. — P. 1209-11

Література[ред. | ред. код]

  • Кордюм В. А. Еволюція і біосфера. — К.: Наук. думка, 1982. — 264 с.