Віспа мавп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віспа мавп
Характерні пустульозні прояви віспи мавп у людини
Характерні пустульозні прояви віспи мавп у людини
Спеціальність інфекційні хвороби
Симптоми пухир, гарячка[1], головний біль[1], міалгія, біль у горлі, лімфоаденопатія і сверблячка
Причини Monkeypox virus
Метод діагностики фізикальне обстеження, оптичний мікроскоп, електронний мікроскоп і ПЛР
Препарати метисазон і тековіріматd
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 1E71
МКХ-10 B04.0
MeSH D045908
SNOMED CT 359811007
CMNS: Monkeypox у Вікісховищі

Ві́спа мавп (лат. variola vimus, англ. monkeypox; також зрідка мавпяча віспа) — зоонозне природноосередкове віспоподібне захворювання з групи тих, що спричинюються вірусами з родини поксвірусів. Віспа мавп схожа за клінічними ознаками на натуральну віспу.

Збудника віспи мавп (вірус віспи мавп) віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.[2][3]

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Ще в XIX столітті дослідники неодноразово описували захворювання мавп, що перебігали з рясним пустульозним висипом, а нерідко й з досить високою летальністю. Однак, оскільки такі спалахи зазвичай виникали після захворювання людей, їх розцінювали як наслідок зараження тварин від людей. Уперше випадки віспоподібного захворювання, що виникли поза всяким зв'язком із людьми, були зафіксовані у 1958 році в Копенгагені серед мавп, яких було завезено в Державний інститут сироваток із Сингапуру. До цього часу натуральна віспа в країні вже була ліквідована, а тривалість інкубації дозволяла виключити ймовірність зараження мавп на місцях вилову. Спалахи були зареєстровані в двох партіях тварин, завезених з інтервалом майже 5 місяців. Проведені вірусологічні дослідження дозволили Р. фон Магнусу зі співавторами у 1958 році з організму крабоїдних мавп Macaca fascicularis виділити вірус із родини поксвірусів, що відрізнявся за деякими ознаками від вірусу натуральної і коров'ячої віспи. Його назвали «Копенгаген».

З моменту повідомлення про перший спалах захворювання, що отримав назву «віспа мавп», відомо про декілька таких спалахів у різних наукових установах, де проводили експерименти з мавпами, і навіть у природних умовах. Спочатку існувала думка, що віспа мавп не є небезпечною для людей. Головним аргументом було те, що люди, які спілкувалися з хворими тваринами, залишалися здоровими. Можливо причиною цього була не стільки низька вірулентність вірусу для людей, як міркували, скільки те, що в період, коли починалися роботи з цим вірусом, ще не була скасована обов'язкова вакцинація проти натуральної віспи, що, як з'ясувалося, захищає й від віспи мавп.

У 1970 році в Республіці Заїр було описано перший випадок віспи мавп у людини — в дев'ятирічного хлопця[4].

Актуальність[ред. | ред. код]

Віспа мавп була обмежена тропічними вологими лісами Центральної і Західної Африки аж до 2003 року, коли перші випадки хвороби були зареєстровані в Західній півкулі. Наприкінці весни 2003 року кілька захворілих людей було виявлено на Середньому Заході Сполучених Штатів Америки. У них була гарячка, висип, респіраторні симптоми і лімфаденопатія після контакту з хворими луговими собаками прерій видів Cynomys, що були інфіковані вірусом віспи мавп[5]. Епідеміологічне розслідування прийшло до висновку, що всі підтверджені випадки віспи мавп у цих тварин були пов'язані із загальним розподільником, де лугові собачки були розміщені або транспортувалися разом з африканськими гризунами з Гани. Серед цих гризунів були гамбійські щури, які є на сьогодні відомими резервуарами віспи мавп в їхньому природному середовищі існування в Африці.

На 2016 рік повідомлено про понад 850 випадків віспи мавп у людей. Спалах відбувся в 2016 році в Центральноафриканській республіці, коли 17 серпня в одному з селищ помер мисливець. У тому ж селищі від 4 вересня до 7 жовтня відбулось 26 послідовних випадків цієї хвороби.[6] У 2017 році почався спалах у 14 штатах Нігерії, де в період від 4 вересня до 9 грудня захворіло 233 людей, 1 з них, який був імуноскомпрометований, помер. Проведені епідеміологічні розслідування показали, що джерела інфікування людей є численними і не зв'язаними між собою[7]. Станом на 15 вересня 2018 року зафіксовано 269 випадків у 16 штатах та одній окремій території країни[8] З 1 січня по 13 вересня 2020 року в Демократичній Республіці Конго зареєстровано 4594 випадки хвороби включаючи 171 померлого (летальність 3,7 %). Упродовж такого ж періоду в 2019 році зафіксовано 3794 випадки включаючи 73 померлих (летальність 1,9 %)[9].

Незважаючи на те, що для поксвірусів притаманна генетична стабільність, усе-таки інколи з'являються біологічні варіанти (біовари), які відрізняються один від одного. Існує дві чіткі категорії вірусу — клада басейну річки Конго та клада Західної Африки. Тому віспа мавп може перебігати в двох варіантах — доброякісному з одиничними висипаннями і непорушеним загальним станом та тяжкому з рясним висипом, задишкою, лімфаденітом, високою летальністю. при ураженні кладою басейну Конго летальність сягає до 10 % випадків, тоді як західноафриканська клада зазвичай виявляє летальність менш ніж в 1 % випадків. ВІЛ-інфекція збільшує ризик смерті людей, інфікованих вірусом віспи мавпи.

По ліквідації натуральної віспи звільнилася біологічна ніша, що вона займала нею, а відповідне закінчення противіспяної вакцинації, безумовно сприяє проникненню поксвірусів тварин у людську популяцію. Також можливо випадки віспи мавп були в людей і до першого випадку реєстрації в 1970 році, адже до цього вони ховалися мабуть серед значного більшого числа хворих на натуральну віспу. Від моменту ліквідації натуральної віспи у 1978 році в Африці й світі їх стали спостерігати. Багаторазові пасажі вірусу тварин, зокрема віспи мавп, через організм людини можуть додати цьому вірусу нових патогенних властивостей і спричинити появу не менш тяжкої хвороби, якою була для людства натуральна віспа.

Серйозною проблемою може стати віспа мавп для медицини подорожей. Відсутність імунітету в туристів, що приїжджають у місця, ендемічні по віспі мавп, створює можливості для їхнього інфікування. Відомі випадки завезення хвороби далеко за межи природного ареалу, як ото у 2019 році до Сінгапуру[10], у 2021 році до Великої Британії[11], причому у 2-х випадках відбулася передача хвороби від хворої людини[12]. 17 липня 2021 року повідомлено про випадок хвороби в США у мандрівника після повернення з Нігерії[13]. 25 листопада 2021 року повідомлено про новий випадок у громадянина США після приїзду з Нігерії[14].

Спалах 2022 року[ред. | ред. код]

У травні 2022 року повідомлено, що в Іспанії, Португалії, Великій Британії, США виявлено практично одночасно до 40 випадків хвороби у молодих людей, що практикують секс із чоловіками[15][16]. Надалі з'явилися повідомлення про появу випадків хвороби в Німеччині, Швеції, Австралії, Канаді, Ізраїлі. Іспанські діячі охорони здоров'я повідомили, що кластер випадків у Мадриді пов'язаний з одним закладом гігієни. Станом на 21 травня 2022 року у 12 країнах світу підтверджено 92 випадки хвороби, з яких багато не мають в анамнезі факту мандрівки до природних осередків хвороби в Центральній Африці, і у 28 людей віспа мавп підозрюється. Проведені дослідження показали, що спалах хвороби спричинює західноафриканська генетична клада вірусу[17]. Через такий багатокраїнний спалах у світі ВООЗ зібрала 21 травня 2022 року екстрену нараду Стратегічної та технічної консультативної групи з інфекційних небезпек із пандемічним та епідемічним потенціалом, яка мала розглянути усі аспекти спалаху і сформулювати висновок для Генерального директора ВООЗ, чи є загроза переростання його пандемію. Науковці не змогли поки що дати рекомендації та продовжують дослідження[18]. Станом на 23.05 2022 року хворобу зафіксовано у 15 країнах, виявлено більше 100 випадків. Значне зростання відмічено у Великій Британії. Бельгія ввела 3-тижневий карантин для захворілих[19]. Станом на 24.05 2022 року зареєстровано більше 160 випадків у 16 країнах світу[20][21]. Станом на 25.05 2022 року кількість уражених збільшилася, додалися ще випадки у ще 3 країнах[22]. Станом на 26 травня 2022 року в 23 країнах підтверджено 257 випадків та підозрюється 120[23][24]. Станом на 2 червня 2022 року у світі зареєстровано 780 підтверджених випадків у 27 неендемічних країнах[25]. Станом на 8 червня в 28 неендемічних країнах виявлено 1285 випадків хвороби без жодної смерті. Клінічна картина випадків віспи мавп була різною. Багато випадків у цьому спалаху не мають класично описаної клінічної картини віспи мавп. Описані атипові ознаки включають: наявність лише кількох висипань або навіть лише одного висипання; вони часто починаються в області геніталій або промежини/періанальної області і не поширюються далі; висипання, що з'являються на різних (асинхронних) стадіях розвитку; поява висипу перед збільшенням лімфатичних вузлів, гарячки, нездужання або інших симптомів. Шляхи передачі під час статевого контакту залишаються невідомими; хоча відомо, що тісний фізичний контакт може призвести до передачі, неясно, яку роль у передачі віспи мавп відіграють статеві рідини, включаючи сперму та вагінальну рідину.[26] З 1 січня 2022 року ВООЗ повідомила про випадки віспи мавп у 42 країнах з п'яти регіонів ВООЗ (Америка, Африка, Європа, Східне Середземномор'я та Західна частини Тихого океану). Станом на 15 червня відомо про 2103 лабораторно підтверджених випадки, включаючи одну смерть у Нігерії. Спалах віспи мавп продовжує уражати в першу чергу чоловіків, які мають статеві стосунки з чоловіками, які повідомили про нещодавні секс із новими або кількома партнерами. Підтвердження одного випадку віспи мавп в країні вважається спалахом. Несподівана поява віспи мавп у кількох регіонах при початковій відсутності епідеміологічних зв’язків із районами, де історично повідомлялося про віспу мавп, свідчить про те, що деякий час могла бути невиявлена передача[27].

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Спалах віспи мавп (2022).

Monkeypox virus
Monkeypox.gif
Вірус віспи мавп при електронній мікроскопії.
Класифікація вірусів
Група: i
Ряд: Unassigned
Родина: Poxviridae
Підродина: Chordopoxvirinae
Рід: Orthopoxvirus
Vaccinia virus
Species

Monkeypox virus

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Monkeypox

Етіологія[ред. | ред. код]

За своєю структурою вірус віспи мавп походить з роду Orthopoxvirus, що входить до підродини Chordopoxvirinae родини Poxviridae, не відрізняється від вірусу натуральної віспи — має типову для поксвірусів форму і розміри. За певними особливостями його можна відрізнити від інших вірусів цієї родини (визначення морфології віспин, проба на кролику, деякі серологічні реакції).

Вірус віспи мавп патогенніший для дорослих білих мишей при інтрацеребральному зараженні, ніж вірус натуральної віспи. Високо чутливі до нього молоді бавовняні пацюки і білі миші, а також кролики, білки, гігантські мурахоїди. Слабко сприйнятливі дорослі білі пацюки, морські свинки і золотаві хом'яки, але у них інфекція може перебігати субклінічно, проте сероконверсія розвивається.

Виділяють 2 генетичні клади вірусу. Центральноафриканська (басейн річки Конго) передається легше й спричинює більш тяжкий перебіг, аніж західноафриканська клада. Географічним місцем розмежування обох клад є Камерун, єдина країна, де виявлені обидві.

Поглиблені дослідження показали, що за своїми серологічними властивостями вірус віспи мавп перебуває ближче до вірусу натуральної віспи, ніж до вірусів вакцини і коров'ячої віспи.

Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]

Джерело і резервуар інфекції[ред. | ред. код]

Віспа мавп ендемічна для регіону вологих тропічних лісів. Можливо мавпи є основним джерелом цієї інфекції, або тільки резервуаром, при чому самі заражаються від інших тварин, зокрема, від гризунів. 1997 року в ДР Конго були проведені дослідження на тваринах, спійманих у дикій природі. Їх протестували на наявність нейтралізуючих антитіл проти вірусу віспи мавп, що вказувало на роль природних водойм у підтриманні циркуляції. Антитіла були знайдені в організмі домашніх свиней (Sus scrofa), гамбійських щурів (Cricetomys emini), слонових землерийок (Petrodromus tetradactylus), деревних білок Томаса (Funisciurus anerythrus) і Кула (Funisciurus congicus), сонячних білок (Heliosciurus rufobrachium).[28] Доведено високу сприйнятливість до вірусу віспи мавп представників американських лугових собачок і можливість поширення між ними інфекції повітряно-крапельним механізмом. Можливість зараження людини від людини і тварини від людини донині не прояснена.

Механізм і шляхи передачі[ред. | ред. код]

Механізм зараження людини віспою мавп аналогічний такому при натуральній віспі — повітряно-крапельний. Найчастіше в природних умовах проживання мавп це відбувається повітряно-пиловим шляхом при обробленні тушок мавп, яких використовують потім для готування їжі. Проте, можливе передавання збудника й від людини до людини прямим повітряно-крапельним шляхом, описані навіть випадки внутрішньолікарняного і внутрішньолабораторного зараження.

Сприйнятливість та імунітет[ред. | ред. код]

Підвищують сприйнятливість до віспи мавп інфекційні захворювання, що знижують імунологічну реактивність (зокрема, кір). Більшість відомих випадків віспи мавп у людей (близько 85 %) припадає на вік до 16 років. Імунітет проти натуральної віспи і віспи корів захищає й від віспи мавп.

Клінічні ознаки[ред. | ред. код]

Інкубаційний період становить 4-20 днів, у середньому 12. Починається захворювання гостро, раптово, з підвищення температури тіла, м'язового і головного болю; можливі нудота, блювання, втрата апетиту, прострація, фарингіт, задишка і кашель з мокротинням або без нього.

Подальша динаміка захворювання, терміни появи й еволюція елементів висипу аналогічні таким при натуральній віспі, однак за перебігом більше нагадує її легкі форми або середньотяжкі, хоча зрідка бувають й тяжкі геморагічні варіанти клінічного перебігу. Як і при натуральній віспі, висип з'являється на слизових оболонках рота, статевих органах, кон'юнктиві й рогівці. Спочатку елементи висипу з'являються на голові, а потім швидко поширюються на тулуб і кінцівки, охоплюючи також долоні й підошви. Більшість елементів висипу мають розміри 3-15 мм діаметром. Незважаючи на те, що пустули, які утворилися в процесі перетворення елементів висипу, бувають досить великими (5-10 мм у діаметрі), після їхнього підсихання і відпадання скоринок рубці формуються більш поверхневі, ніж при натуральній віспі, хоча й також чітко помітні, що може створити косметичні проблеми і, відповідно, психологічні ускладнення. Тривалість існування висипу до 2-3 тижнів допоки усі пустули не перетворяться на кірочки.

Головна відмінність віспи мавп — наявність майже в 90 % захворілих лімфаденіту. Його поява поєднується нерідко з гарячкою, але може на 1-2 дні відставати від початкових проявів хвороби. Можуть збільшуватися шийні, пахові, пахвові лімфатичні вузли ізольовано в одній ділянці (за типом регіонарного лімфаденіту) або генералізовано. Звичайне збільшення лімфовузлів передує появі віспяного висипу. У подальшому окремі лімфовузли можуть нагноюватися.

Елементи висипу не є болючими, проте біль з'являється при приєднанні вторинної гнійної інфекції. Висип може перебігати разом із помірним свербежем.

Загальна тривалість захворювання — до 2-3 тижнів.

Діагностика[ред. | ред. код]

Загальноклінічна[ред. | ред. код]

У перші дні хвороби в клінічному аналізі крові спостерігається лімфоцитоз, що змінюється в стадію пустули нерізким лейкоцитозом зі зсувом формули вліво до юних форм. ШОЕ збільшена.
На тлі гарячкової альбумінурії у сечі можуть з'являтися еритроцити (при тяжкому перебігові — в значній кількості), лейкоцити, циліндри.

Специфічна[ред. | ред. код]

При світловій мікроскопії у препаратах із вмісту пухирців можна виявити вірус віспи мавп. Обов'язковою умовою є забір матеріалу саме з везикул до трансформації їх у пустули. Точнішу і чіткішу уяву про особливості структури вірусу, що знаходиться в досліджуваному матеріалі, дає електронна мікроскопія. Уже за кілька годин можна отримати відповідь при використанні методу імунофлюоресценції: він не тільки дає можливість виявити вірус, але й ідентифікувати його.
Остаточну відповідь на питання, що за збудник із родини поксвірусів спричинив захворювання, дає вирощування збудників на фрагментах хоріоналантоїсної оболонки курячих ембріонів або інших середовищах для вирощування вірусів.
Уже з 2-го тижня у хворих з'являються специфічні антитіла, які можна визначити за допомогою реакції зв'язування комплементу (РЗК), реакції пасивної гемаглютинації (РПГА), реакції гальмування гемаглютинації (РГГА), реакції нейтралізації (РН).
Також доступною є в цій ситуації полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), яка дає можливість виявлення специфічної для цього вірусу РНК.

Лікування[ред. | ред. код]

Усіх хворих на віспу мавп госпіталізують, їм забезпечують спеціальний режим розміщення і ведення, виключається можливість внутрішньолікарняного поширення інфекції.

Використовують як етіотропну терапію метисазон (по 0,6 г 2 рази на день протягом 4-7 діб), який було свого часу застосовано при лікуванні натуральної віспи.

У зв'язку з тим, що після розкривання пустул можливе приєднання інфекції, рекомендоване призначення антибіотиків широкого спектра дії для профілактики гнійно-септичних ускладнень. Тривалість курсу антибактерійної терапії визначають індивідуально.

Дуже важливого значення набуває догляд за хворим, його харчування, з огляду на ураження шкіри і слизових оболонок. Їжа повинна бути рідкою, малосольною, не містити екстрактивні й подразнювальні речовини. Після кожного прийому їжі необхідно здійснювати ретельний туалет порожнини рота слабким розчином (2-5 %) борної кислоти. Її ж можна використовувати для промивання очей. Шкіру варто протирати розчином калію перманганату (1:5000), камфорного спирту тощо. А в період реконвалесценції можна навіть обмивати хворих у ванні зі слабким розчином калію перманганату (рожеве забарвлення води).

Обов'язкове здійснення при виразній інтоксикації дезінтоксикаційної терапії (парентерально і перорально), а при великих ранових поверхнях, коли відбувається рясна втрата рідини, необхідно коригувати водно-електролітний баланс і КОС.
За тяжкого перебігу можливе призначення глюкокортикостероїдів, особливо у тих випадках, якщо не виключається крововилив у кору надниркових залоз із дефіцитом гормонів.
За показниками застосовують серцеві і судинні засоби.
За наявності геморагічного синдрому показане переливання свіжої або замороженої плазми.

13 серпня 2018 року повідомлено, що створено ефективний етіотропний препарат проти вірусів натуральної, мавпячої та коров'ячої віспи тековірімат (TPOXX®)[29][30]. Препарат пригнічує функцію основного білка вірусної оболонки, необхідного для існування поксвірусів поза клітиною. Таким чином, віруси не може вийти із зараженої клітини, а також не відбувається поширення їх всередині організму.

Профілактика[ред. | ред. код]

Хворі через загрозу високої контагіозності мають бути негайно госпіталізовані в спеціальні лікувальні установи. У приміщенні, де знаходився хворий, здійснюють ретельну остаточну дезінфекцію, а контактним особам установлюють карантин терміном на 21 день як при натуральній віспі. Одночасно їм слід призначити метисазон, що додатково зменшує ризик зараження контактних.

Перебіг віспи у мавп[ред. | ред. код]

Має певні особливості:

  • у початковій стадії захворювання проявляється рясним петехіальним висипом, що через стадії папули, везикули, пустули перетворюється після відпадання кірок у рубці;
  • найбільше висипань буває на долонях і підошвах;
  • усі елементи висипу знаходяться одночасно на одній стадії розвитку на відміну від перебігу натуральної віспи у мавп;
  • стан тварин упродовж усієї хвороби залишається задовільним.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Jezek Z Human monkeypox: clinical features of 282 patients // J. Infect. Dis.OUP, 1987. — Vol. 156, Iss. 2. — P. 293–298. — ISSN 0022-1899; 1537-6613doi:10.1093/INFDIS/156.2.293
  2. Приложение 3 Биологические и химические агенты//Руководство ВОЗ «Ответные меры системы общественного здравоохранения на угрозу применения биологического и химического оружия» [Архівовано 18 листопада 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. Список товарів подвійного використання, що можуть бути використані у створенні бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2004 р. № 86 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2012). Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 7 червня 2022. 
  4. Ladnyj ID, Ziegler P, Kima E. A human infection caused by monkeypox virus in Basankusu Territory, Democratic Republic of the Congo. Bull World Health Organ. 1972. 46(5):593-7. (англ.)
  5. Reed KD, Melski JW, Graham MB, Regnery RL, Sotir MJ, Wegner MV, et al. The detection of monkeypox in humans in the Western Hemisphere. N Engl J Med. 2004 Jan 22. 350(4):342-50. (англ.)
  6. WHO. Emergencies preparedness, response. Monkeypox in Central African Republic. Disease outbreak news. 13 October 2016 [1] [Архівовано 1 червня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
  7. WHO. Emergencies preparedness, response. Monkeypox — Nigeria. Disease outbreak news. 21 December 2017 [2] [Архівовано 25 грудня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
  8. WHO. Emergencies preparedness, response. Monkeypox — Nigeria. Disease outbreak news. 5 October 2018 [3] [Архівовано 8 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  9. WHO. Emergencies preparedness, response. Monkeypox — Democratic Republic of the Congo. Disease outbreak news. 1 October 2020 [4] [Архівовано 3 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
  10. WHO.Emergencies preparedness, response. Monkeypox — Singapore. Disease outbreak news. 16 May 2019 [5] [Архівовано 1 липня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
  11. WHO. Monkeypox — United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland ex Nigeria. 11 June 2021. [6] [Архівовано 11 червня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
  12. WHO. Monkeypox — United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland. 8 July 2021. [7] [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
  13. WHO. Disease Outbreak News. Monkeypox — the United States of America. 27 July 2021 [8] [Архівовано 27 липня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
  14. WHO. Disease Outbreak News. Monkeypox — the United States of America. 25 November 2021. [9] [Архівовано 20 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  15. ALERTA SANITARIA. Madrid detecta siete casos preliminares de viruela del mono y 22 sospechosos más 19/05/2022. [10] [Архівовано 19 травня 2022 у Wayback Machine.] (ісп.)
  16. Monkeypox — United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland. 16 May 2022 [11] [Архівовано 19 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  17. WHO. Disease Outbreak News. Multi-country monkeypox outbreak in non-endemic countries 21 May 2022. [12] [Архівовано 22 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  18. Monkeypox: WHO Calls For Emergency Meeting On The Scare Of Another Outbreak. UPDATED: 21 MAY 2022 8:48 AM [13] [Архівовано 22 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  19. Monkeypox: WHO warns of ‘formidable’ challenges of virus, Covid and war in Ukraine. May 24, 2022 [14] [Архівовано 23 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  20. Map: Monkeypox confirmed in 16 countries. [15] [Архівовано 24 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  21. Monkeypox. Public. Globalhealth/ [16] [Архівовано 24 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  22. BBC News. Monkeypox: Cases detected in three more countries for first time. [17] [Архівовано 25 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  23. У світі підтверджено 257 випадків зараження мавпячою віспою -ВООЗ. UNN. 39 травня 2022 року [18] [Архівовано 30 травня 2022 у Wayback Machine.]
  24. WHO. Disease Outbreak News. Multi-country monkeypox outbreak in non-endemic countries 29 May 2022. [19] [Архівовано 30 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  25. WHO. Disease Outbreak News. Multi-country monkeypox outbreak in non-endemic countries 4 June 2022. [20] [Архівовано 6 червня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  26. WHO. Disease Outbreak News. Multi-country monkeypox outbreak in non-endemic countries 10 June 2022. [21] (англ.)
  27. WHO. Disease Outbreak News. Multi-country monkeypox outbreak in non-endemic countries 17 June 2022. [22] (англ.)
  28. Hutin YJ, Williams RJ, Malfait P, Pebody R, Loparev VN, Ropp SL, et al. Outbreak of human monkeypox, Democratic Republic of Congo, 1996 to 1997. Emerg Infect Dis. 2001 May-Jun. 7(3):434-8. (англ.)
  29. U.S. Food and Drug Administration Approves SIGA Technologies’ TPOXX® (tecovirimat) for the Treatment of Smallpox [23] [Архівовано 21 вересня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  30. European Medicines Agency. Tecovirimat SIGA 28. 01 2022 [24] [Архівовано 16 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]