Вітович Олег Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олег Васильович Вітович
[[Файл:
Oleg Vitovich
Олег Васильович Вітович]]

UNSO-flag.svg 2-й Голова УНА-УНСО
Час на посаді:
7 серпня 1994 — 22 травня 1999 (Офіційно до 2002 року)
Попередник Шухевич Юрій Романович
Наступник Шкіль Андрій Васильович

Народився 7 квітня 1967(1967-04-07)
м. Кременець
Помер 22 жовтня 2011(2011-10-22) (44 роки)
м. Київ
Громадянство Україна
Національність українець
Політична партія УНА-УНСО
Дружина Дружина Христина
Діти донька Ксенія
Нагороди
Медаль Захиснику Придністров'я
Орден Вахтанга Горгасала III ступеня
Україна Народний депутат України
2-го скликання
безпартійний 11 травня 1994 12 травня 1998

Олег Васильович Вітович (нар. 7 квітня 1967 м. Кременець Тернопільської області — пом. 22 жовтня 2011 м. Київ) — український політик, народний депутат України 2-го скликання.

Народився на Волині. Навчався і працював у Львові.

Освіта[ред.ред. код]

Закінчив Львівський політехнічний інститут. Здобув дві вищі освіти, закінчив аспірантуру.

Громадсько-політична діяльність[ред.ред. код]

В кінці 1980-х і на початку 1990-х був легендарною постаттю на Львівщині — сотні мітингів, пікетів, панахид і 18 кримінальних справ за розстрільними статтями (антидержавна агітація і пропаганда, заклики до повалення існуючого державного ладу і т. д., врятувала лише вказівка Михайла Горбачова що всі статті, за якими судили дисидентів, не застосовувати на практиці).

Олег Вітович відомий численними публіцистичними колонками, редагував та був співредактором самвидаву, редагував самвидав «Голос націоналіста»

Олег Вітович одним з перших, хто висував націоналістичні гасла у своїх статтях і публічних виступах. На одному з львівських мітингів Олег оголосив, що гасло сьогодення: «Україна для українців», чим спантеличив львівських демократів з Руху. Дехто оголосив його провокатором, але відомо, що ідеї Олега суттєво радикалізували національний рух. Олег мав численних прихильників і симпатиків. Жінки надсилали йому листи зі своїми зізнаннями, чоловіки захоплювалися його ідеями. Талановитий оратор, цікавий публіцист, Олег став організатором львівських осередків практично всіх національно-визвольних організацій (УГС, «Руху», «Меморіалу», «Товариства української мови», страйкових комітетів (організував і розпочав перший львівський страйк з політичними вимогами).

Один із засновників Української націоналістичної спілки — закритої організації орденського типу, співголова і співзасновник Спілки незалежної української молоді, а дещо пізніше — націоналістичної фракції СНУМ. Вже на першому з'їзді СНУМу оголосив про створення цієї фракції. Один із організаторів УНА. З 1994 по 1999 — голова УНА-УНСО.

В першій половині 1990-х років по Львову ходили численні чутки про постійні напади бойовиків Вітовича на різні установи, зокрема приміщення Російського культурного центру у Львові.

З 1990 по 1994 рік — депутат Львівської обласної Ради, з 1994 по 1998 роки — Народний депутат України. Запамятався як депутат тим, що першим зайшов у сесійний зал ВРУ в камуфляжі, порванням російського прапора на трибуні Верховної Ради та численними законопроектами щодо ядерного статусу України. На численні запитання про його правозахисну діяльність (був головою підкомітету Верховної Ради України по правам людини) завжди відповідав — хіба можна захистити права людини без ядерної зброї, чим викликав у представників іноземних делегацій шок.

Інші його дії — народний суд над головою сільради в себе на окрузі («як адвокат я не маю що доброго сказати, як прокурор я звинувачую в недбалому ставленні до односельців похилого віку, як суддя я вас засуджую до 20 ударів буком» (тобто ніжкою від дубового стола) — газети тоді гнівно розкритикували його дії, зате під час наступного приїзду на округ його очікувало кілька сотень прохачів з інших сіл, інших районів, інших округів і навіть із сусідньої області з проханням зробити аналогічні візити в їх населені пункти.

Двічі брав участь в бойових діях (в 1992—1993 роках) — в Придністров'ї та Абхазії. В середині 90-х допомагав білоруській демократичній опозиції і паралельно з цим в 4-х державах був оголошений військовим злочинцем.

І разом з тим, Олег Вітович відомий як філософ, історик, публіцист і навіть співак (в 90-х на рок-концерті підмінив п'яного виконавця, свого друга, публіка була в захваті від співаючого депутата), товаришував практично зі всіма політв'язнями, багатьма відомими в 90-х роках журналістами. Олег мав і багато ворогів, які заздрили його популярності серед молоді.

Родина[ред.ред. код]

Дружина Христина та донька Ксенія[1].

Відзнаки[ред.ред. код]

Нагороджений медаллю уряду ПМР та подякою уряду Грузії.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]