Вітовт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вітовт Великий
Magnus Ducis Lithwanie Dni Russie et Cetera
Vitaŭt Vialiki. Вітаўт Вялікі (XVIII) .jpg
Великий князь Литовський Великий князь Руський
Правління 1392-1430
Попередник Скиргайло
Наступник Свидригайло
Інші титули Великий князь Руський
Князь Троцький
Біографічні дані
Імена лит. Vytautas
Релігія християнство
Народження бл.1350
Старі Троки
Смерть 27 жовтня 1430(1430-10-27)
Троки
Поховання Кафедральний собор Св. Станіслава і Св. Владислава
Дружина Марія Лукомська
Другий шлюб Анна Святославна[1]
Третій шлюб Юліана Гольшанська
Діти Софія
Династія Гедиміновичі
Батько Кейстут
Мати Бірута
COA of Gediminaičiai dynasty Lithuania.svg
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Вітовт Кейстутович, Вітовт Великий (лит. Vytautas, біл. Вітаўт; 1350 — 27 жовтня 1430) — литовський і руський державний діяч, великий князь литовський з династії Гедиміновичів; син Кейстута, небіж Ольгерда і двоюрідний брат Ягайла. Як Великий князь Литовський, Руський та Жемайтійський титулував себе з 1395/96,[2] дата формального визнання — 1401[3], — 1430); король гуситів у 14221427 (обраний на Чаславському сеймі 1422 року). Протегував визнавців латинського обряду, виступав проти умов Кревської унії 1385, боровся за політичну незалежність Великого князівства Литовського від Польського королівства.

Життєпис[ред.ред. код]

Дитинство і молоді роки[ред.ред. код]

Народився близько 1350 р. у сімї великого князя литовського Кейстута та його дружини, Бірути. В 1370 році отримав від батька в уділ місто Гродно. У 1370-1376 брав участь у походах проти Тевтонського ордену, а в 1372 — на Москву.

Боротьба за владу у Великому князівстві Литовському[ред.ред. код]

Під час Литовсько-руської громадянської війни 1389—1392, за підтримки місцевих князів намагався вибороти політичну незалежність Великого князівства Литовського.

Централізаторська політика. Битва на Ворсклі[ред.ред. код]

За Островською угодою 1392, польський король Владислав II Ягайло, кузин Вітовта, визнав його довічним правителем Литовського князівства. У 1393 Вітовт захопив Кам'янець-Подільський[4]. Він ліквідував на території України найбільші удільні князівства — Волинське, Київське, Новгород-Сіверське та Подільське (у 1394[5]), створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а Західне Поділля змушений був передати Ягайлові.

Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря. Вітовт, виконуючи плани «великого княжіння на всій руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (у Брацлаві, Черкасах та інших містах), закладає фортеці та морські порти у південних степах (кінець XIV — початок XV ст.; Каравул (на Дністрі), Чорне місто (Черн; на лівому березі Дністровського лиману), Коцюбіїв (Кацібей, Качибей — на берегах Одеської затоки, між двох лиманів — Хаджибейського (Кацибейського) і Куяльницького (Куганлык); на місці сучасної Одеси), ряд військових поселень на Південному Бузі (Бужин (?) та Вітовтова переправа (міст) (→ Первомайськ)) і нижньому Дніпрі (Дашів та Вітовтова Митниця)); здійснює у 1397-1398 два переможних походи проти Золотої Орди.

Збудував на приєднаних південних кордонах своєї держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець: Дашів (пізніше Очаків), Соколець (пізніше Вознесенськ), Каравул (пізніше Рашків), Білгород, Кацюбіїв (пізніше Одеса).

З 1398 року Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське[джерело?].

Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з українського Причорномор'я. Однак поразка литовсько-руських військ у битві на річці Ворсклі 1399 від переважаючих сил золотоординських ханів перекреслила мрії Вітовта про об'єднання в межах литовської держави всієї Русі-України. Після цієї поразки зупинилось становлення самостійної Литовсько-Руської держави, й Вітовт вимушений був йти на зближення з Польщею. У 1401 уклав з Ягайлом Віленсько-Радомську унію, якою офіційно визнавався як «великий князь всіх земель литовських».[6]

Великий князь Литовський (1401 — 1409)[ред.ред. код]

Протягом 1406-1408 здійснив три походи у Московське князівство, встановивши в 1408 кордони між Литвою та Московією у верхів'ях ріки Ока по річках Угра, Росса та Бриня. Василь I перестав підтримувати Свидригайла Ольгердовича та визнав приналежність до Великого князівства Литовського Смоленської землі та Верховських князівств.

Угрський договір 1408 затвердив панівне положення Великого князівства Литовського у Східній Європі, що дозволило Вітовту посилити свою владу над Псковом та Новгородом і полегшило тривалу боротьбу з Тевтонським орденом на заході. Дружина Василя I Софія Вітовтівна часто та довго бувала у князівстві, гостювала у свого батька. Після смерті Василя I (1425) Вітовт суттєво впливав на внутрішні справи Московського князівства і навіть став опікуном дев'ятирічного сина Василя I Василя II Темного. Мирні відносини між Литвою та Московією зберігалися до 1492.

Велика війна і Грюнвальдська битва (1409 — 1413)[ред.ред. код]

У 1409 з Польщі надходила інформація, що Ягайло заявляв про передачу Вітовту Поділля взамін за поступки останнього у своїй політиці щодо німців.[6] У 1410 Вітовт разом з Ягайлом очолював польсько-литовсько-руські війська, які завдали поразки німецьким лицарям у Грюнвальдській битві. Вітовт сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах, в тому числі й в Україні, магдебурзьке право. У 1411 Ягайло передав йому Поділля, де до смерті Вітовта (1430) правили його старости[6] (намісники).

У 1413 уклав з Польщею Городельську унію, яка обмежувала права та привілеї української православної шляхти у Великому князівстві Литовському.

Останні роки правління. Луцький з'їзд (1413 — 1430)[ред.ред. код]

15 листопада 1415 за ініціативою Вітовта собор єпископів у Новгородку висвятив всупереч волі константинопольського патріарха митрополитом київським і литовським Григорія Цамблака.

У підконтрольному Вітовту Луцьку 6 січня 1429 розпочався 13-тижневий з'їзд європейських монархів. Була спроба Вітовта отримати королівську корону. У 1430 імператор Священої Римської імперії Сигізмунд I Люксембург проголосив його королем «Литовського королівства». На 29 вересня 1430 було призначено церемонію коронації Вітовта, запрошено чимало гостей. Але освячена корона, послана Сигизмундом I до Вітовта, була перехоплена польською шляхтою[7].

Незабаром, 27 жовтня 1430, Вітовт помер, так і не будучи коронованим як король.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Вітовт входив у число 24 лицарів Ордену дракона разом з Владиславом II Ягайлом, Владом ІІ Дракулом і іншими європейськими монархами.[8].

Був тричі хрещений: перший раз в 1382 за католицьким обрядом під ім'ям Віганд, другий раз в 1384 за православним обрядом під ім'ям Олександр і втретє в 1386 за католицьким обрядом також під ім'ям Олександр.

Пам'ять[ред.ред. код]

В честь великого князя Вітовта названо чимало обєктів в Литві, Білорусі, Польщі. Його ім'я носить університет в литовському місті Каунас. Памятники Вітовту встановлені у Каунасі, Кернаві, Вільнюсі, Сянеї-Тракаї, Бірштонасі, Бятигалі, Перлоє, Вялюоне і багатьох других містах Литви, а також в білоруському Гродно. Скульптурне зобреження Вітовта також є частиною монументу "Тисячоліття Росії" в Санкт-Петербурзі та памятника "Грюнвальд" у Кракові.

Під мурами Луцького замку розташований історичний ресторан «Корона Вітовта», названий в пам'ять з'їзду монархів і княжого банкету 1429 року.

В честь князя названий білоруський тролейбус АКСМ-420.

В Києві існує вулиця Князя Вітовта[9].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Łowmiański H. Anna (†1418) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności – Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — T. 1. — S. 122. — Reprint. Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 83-04-03484-0. (пол.)
  2. Грушевський М. Історія України-Руси… — Т. IV. — С. 141.
  3. Грушевський М. Історія України-Руси… — Т. IV. — С. 178.
  4. Пламеницька О. Кам'янець- Подільський. — К. : Абрис, 2004. — С. 35.
  5. Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394): соціальна структура князівського оточення // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (488) (вер.—жовт.). — С. 34. — ISSN 0130-5247.
  6. а б в Грушевський М. Історія України-Руси… — Т. IV. — С. 178.
  7. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.З. Ч.с.432
  8. http://www.rodoslovlje.com/medieval_serbia/eng/history-dragon.htm
  9. Рішення Київської міської ради від 12 жовтня 2017 року № 181/3188 «Про найменування нових вулиць у Голосіївському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2017. — № 114 (5027). — 3 листопада. — С. 6.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Скиргайло Ольгердович
Herb Lytwa (Alex K).svg Великий князь Литовський
1392-1430
Herb Lytwa (Alex K).svg Наступник
Свидригайло Ольгердович
Попередник
Скиргайло Ольгердович
Trakai district COA.gif Князь Троцький
1392-1413
Trakai district COA.gif Наступник
Не було
Попередник
Ягайло
POL COA Pogoń Ruska.svg Великий князь Руський
1398-1430
POL COA Pogoń Ruska.svg Наступник
Свидригайло Ольгердович