Вітольд Пілецький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вітольд Пілецький
пол. Witold Pilecki
Witold Pilecki in color.jpg
Вітольд Пілецький
Народження 13 травня 1901(1901-05-13)
Російська імперія Олонець
Смерть 25 травня 1948(1948-05-25) (47 років)
Польща Варшава
shootout[d]
Поховання Повонзківський цвинтар
Громадянство Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Приналежність Польща Польща
Рід військ кавалерія
Освіта Вільнюський університет
Роки служби 1918 — 1921, 19391948
Звання ротмістр
Війни / битви Польсько-радянська війна 1920,
Польська кампанія (1939),
Варшавське повстання 1944 року.
Рід House of Pilecki[d]
Нагороди
Пам'ятна медаль за війну 1918—1921
pilecki.ipn.gov.pl
Вітольд Пілецький у Вікісховищі?

Вітольд Пілецький (пол. Witold Pilecki), псевдоніми: Witold, Druh, Roman Jezierski, Tomasz Serafiński (13 травня 1901, Олонець, Росія, Карелія — 25 травня 1948, Варшава, ПНР) — поляк, ротмістр Війська польського, солдат польського підпілля, підлеглого польському уряду у вигнанні, організатор руху опору в концентраційному таборі Освенцим. Засуджений комуністичною владою Народної Польщі до смертної кари, вирок приведений у виконання[1].

Дитинство і молодість[ред. | ред. код]

Народився в місті Олонець, Республіка Карелія, куди його родина було переселена російською царською владою в рамках репресій за участь в січневому повстанні 1863 року.

З 1910 року мешкав у Вільнюсі, де навчався в комерційній школі. З 1914 року був членом забороненого царською владою харцерського руху[pl] (1916 року заснував свою групу). 1921 року склав іспит на атестат зрілості (пол. matura).

Радянсько-польська війна (1919—1921)[ред. | ред. код]

Протягом 19181921 служив в Війську Польському, воював під час радянсько-польської війни. Як кавалерист брав участь в обороні Гродно. 5 серпня 1920 року вступив в 211 Полк Уланів та в його лавах брав участь в Варшавській битві 1920 року, в бою в Рудницькій пущі та у здобутті Вільнюса. Двічі нагороджений Хрестом за доблесть.

Після війни демобілізований. Він залишався в списку військовозобов'язаних в Повітовому Військовому Комісаріаті в місті Ліда з призначенням в 26 Полк Великопольский уланів в місті Барановичі.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

У серпні 1939 року він мобілізований до польського війська. Воював проти німців під час Польської кампанії 1939 року як командир взводу в ескадроні дивізійної кавалерії 19-ої піхотної дивізії[pl] армії «Пруссія»[pl]. Останні бої його загін провів як партизанський підрозділ. Пілецький розпустив свій взвод 17 жовтня 1939 року та перейшов на нелегальне становище.

Участь у підпіллі[ред. | ред. код]

Після закінчення Польської кампанії 1939 року пробрався до Варшави і став одним з організаторів створеної 9 листопада 1939 року підпільної організації Секретна Польська Армія[pl] під командуванням Яна Влодаркевіча[pl], згодом підпорядкованої Союзу збройної боротьби.

Добровільне ув'язнення в концтаборі Аушвіц[ред. | ред. код]

19 вересня 1940 року під час проведеної німцями вуличної облави він добровільно здався німцям з метою потрапити як в'язень в концентраційний табір Аушвіц для отримання інформації та проведення підпільної роботи. Він потрапив в цей концтабір в ніч з 21 на 22 вересня 1940 року у складі так званого другого варшавського транспорту, що складався з поляків, заарештованих німцями.[2]

Під прізвищем Томаш Серафінський, в'язень № 4859, він був головним організатором польського підпілля в таборі[pl]. Пілецький складав доповіді, що надсилалися командуванню Союзу Збройної Боротьби до Варшави, а звідти далі на Захід. Він планував збройне звільнення табору.[3] Ще перебуваючи у концтаборі, в листопаді 1941 року він за наказом генерала Стефана Ровецького отримав звання лейтенанта.

Втеча з концтабору Освенцим; конспірація і Варшавське повстання 1944[ред. | ред. код]

В ніч з 26 на 27 квітня 1943 року Пілецькому вдалося втекти з табору разом з двома іншими в'язнями. Уздовж залізниці вони дійшли до річки Сола, а потім до Вісли, якою вони пропливли в знайденому човні. Потім вони дійшли до міста Новий Вісьнич, де Вітольд Пілецький знайшов справжнього Томаша Серафінського. Серафінський зв'язав Пілецького з місцевим відділом Армії крайової, де Пілецький запропонував свій план атакувати концтабір Аушвіц. Однак його проект збройного захоплення та звільнення концтабору не отримав схвалення з боку верховного командування.

Впродовж 1943—1944 років Пілецький служив в III відділі Кедив Головного Командування Армії Крайової (в тому числі заступником командира розвідувально-інформаційної бригади «Камелеон»-«Їжак»), брав участь в Варшавському повстанні 1944 року. На початку він бився як рядовий стрілець у роті «Варшав'янка»[pl], згодом командував одним із загонів батальону «Хробри II»[pl], у так званому «Вітольдовому редуті» (пол. Reduta Witolda) в колишньому приміщенні редакції газети «Жечпосполіта». В період 1944—1945 знаходився в німецькому полоні в офлагах VII A Мурнау, потім він був у Армії Андерса (пол. 2 Korpus Polski) в Італії. У жовтні 1945 року, за особистим наказом генерала Владислава Андерса повернувся до Польщі з метою вести в Польщі розвідувальну діяльність на користь Армії Андерса.

Діяльність після війни[ред. | ред. код]

Восени 1945 року організував розвідувальну мережу і почав збирати інформацію про становище в Польщі, в тому числі про солдатів Армії Крайової, ув'язнених у таборах НКВД на території Польщі та засланих в Радянський Союз. Він отримував розвіддані з Міністерства громадської безпеки, Міністерства народної оборони та Міністерства закордонних справ.

Пілецький ігнорував наказ генерала Владислава Андерса покинути Польщу у зв'язку із загрозою арешту. Він обмірковував скористатися амністією 1947 року, але зрештою вирішив не виходити з підпілля.

Процес[ред. | ред. код]

Звинувачення[ред. | ред. код]

Знімки зроблені у варшавській мокотівській в'язниці після арешту (1947)
Лава підсудних в процесі Вітольда Пілецького, березень 1948 року

8 травня 1947 співробітники МГБ заарештували Пілецького.

3 березня 1948 року почався процес так званої «групи Вітольда». Пілецький був звинувачений в:

  • нелегальному переході державного кордону,
  • використанні підроблених документів,
  • відсутності реєстрації в райвійськкоматі,
  • нелегальному володінні зброєю,
  • веденні шпигунської діяльності на користь Андерса,
  • підготовці замаху на групу чиновників Міністерства громадської безпеки.

Звинувачення в підготовці замаху Пілецький рішуче відкинув під час процесу; щодо розвідувальної діяльності, він вважав її інформаційною діяльністю на користь Армії Андерса, офіцером якої він як і раніше вважався. Він не визнав себе винним по іншим пунктам звинувачення під час процесу.

Вирок і страта Вітольда Пілецького[ред. | ред. код]

15 травня 1948 року ротмістр був засуджений до смертної кари і скоро страчений. Вирок був приведений у виконання в Мокотовській в'язниці.

Вітольд Пілецький залишив дружину, доньку і сина. Місце поховання невідоме, ймовірно, останки були закопані на звалищі сміття біля кладовища Повонзкі у Варшаві.

У Польській Народній Республіці всяка інформація про досягнення і долю Пілецького заборонялася цензурою.

Примітки[ред. | ред. код]