Віттенбург Павло Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віттенбург Павло Володимирович
Народився 9 лютого 1884(1884-02-09)
Владивосток, Російська імперія
Помер 29 січня 1968(1968-01-29) (83 роки)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність мандрівник-дослідник, географ, геолог
Alma mater Тюбінгенський університет
Членство Товариство з вивчення Амурського краюd
Батько Володимир Іванович Віттенбург
Мати Марія Іванівна Тидельська
У шлюбі з Зінаїда Іванівна Разумихіна
Нагороди

Павло Володимирович Виттенбург (9 лютого 1884, Владивосток — 29 січня 1968, Ленінград) — російський, радянський географ, геолог, арктичний дослідник, професор, почесний полярник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Павло народився 1884 року в родині Володимира Івановича Віттенбурга і Марії Іванівни (уродженої Тидельської).

У 1892 році він вступив до гімназії, а з 1905 року навчався в університеті Тюбінгена (Німеччина). Закінчив навчання у виші 1909 року.

В 1910 році одружився із Зінаїдою Іванівною Разуміхіною.

У 1911 році за роботу «Геологічний нарис півострова Муравйова-Амурського» нагороджений премією імені Буссе[1], що було великою честю для молодого вченого[2].

Працював у багатьох експедиціях. У 1912 році — в уссурійській експедиції і геологічному дослідженні півострова Муравйова-Амурського. Наступного року брав участь в експедиції на Шпіцберген, в 1917 — в експедиції на Далекому Сході.

У 1919 році очолив Лахтінську екскурсійну станцію і «Музей природи північного узбережжя Невської губи» в колишній графській садибі Стенбок-Ферморова у Лахті[3][4].

У 1919 році був кілька разів заарештований ЧК.

Заарештований навесні 1930 року за сфабрикованою «справою істориків Академії наук», був засуджений до розстрілу із заміною на 10 років таборів[4]. Працював на лісоповалі, з осені 1931 року працював за фахом на острові Вайгач, звільнений влітку 1935 року.

Відкрив родовище флюориту у районі Амдерми[5].

Жив в Ольгіно під Петроградом на вулиці Польовій, 5. Будинок не зберігся. Пізніше сім'я Віттенбургів оселилася в Зеленогорську за адресою Мохова вулиця, буд. 16[6].

Павло Володимирович Віттенбург помер 29 січня 1968 року. Похований на Зеленогорському кладовищі.

Наукові праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Премия имени Ф. Ф. Буссе. ОИАК. 2014-01-14. Процитовано 2015-10-21. 
  2. Виттенбург Е. П. Павел Виттенбург: геолог, полярник, узник ГУЛАГА: (воспоминания дочери) / СПб. Ин‑т истории РАН. — СПб.: Нестор-история, 2003. 432 с.
  3. Сыров, 2012, с. 334
  4. а б Глезеров, 2013
  5. Павел Владимирович Виттенбург
  6. В историко-культурном альманахе «Смоляной путь», вып.2, СПб., 2015, с.106. ISBN 978-5-94500-090-2

Література[ред. | ред. код]

  • Репресовані геологи: биогр. матеріали / [глав. ред. В. П. Орлов]. — Изд. 2-е, випр. і дод. — М.; СПб.: ВСЕГЄЇ, 1995. — 210 с.
  • Глезеров С. Е. Лахта // Исторические районы Петербурга от А до Я / под ред. Середнякова В. Н. — Центрполиграф, 2013. — 496 с. — ISBN 978-5-227-02109-0.
  • Сыров А. А. Забытые достопримечательности западной части Карельского перешейка. — Центрполиграф, 2012. — С. 334. — 351 с. — ISBN 978-5-227-03881-4.

Посилання[ред. | ред. код]