Віть Вітько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Віть Вітько, справжнє ім'я — Віктор Миколайович Могильний (нар. 29 квітня 1937(19370429) — 23 грудня 2018, Київ)[1] — український поет-шістдесятник, робітник заводу «Ленінська кузня».

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1960-1980-х роках родина Могильних була одна з небагатьох у Києві, де панував український дух. У їхній домівці на Чоколівці діяв неформальний літературний гурток.

У юності Віктор Могильний брав участь у літературній студії робітничих поетів «Брама» при Клубі творчої молоді.

22 травня 1967 був серед 4 схоплених кагебістами біля пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві. Тоді Микола Плахотнюк закликав присутніх іти їх визволяти. Близько 600 шанувальників Шевченка рушили до ЦК КПУ і таки домоглися звільнення затриманих, скандуючи «Ганьба!».

1968 — Борис Антоненко-Давидович виступив у «Літературній Україні» зі статтею «Літера, за якою сумують» (про літеру Ґ). При цьому автор послався на статтю Віктора Могильного в «Літературній Україні» від 1 жовтня 1965 року «З приголосними клопіт». Заступник головного редактора Маргарита Малиновська, самовільно опублікувавши драстичну статтю, оголосила дискусію про доцільність повернення до української абетки забороненої літери. У наступному числі доктор філології Віталій Русанівський заявив: «Сумувати ні за чим», — і дискусію припинили.

Під час обшуку 31 березня 1980 в Олеся Шевченка вилучили вірш «Життєпис (Лякано мене…)». Йшлося про звинувачення автора в розповсюдженні цього «наклепницького, антирадянського документа». Тоді Олесь Шевченко сказав слідчому, що він викрав вірша: господаря не було вдома, а дружина прала. Йому сподобався вірш, що лежав на столі, то він сховав його в кишеню. Згодом на судовому засіданні у Львові в справі О. Шевченка та Степана Хмари Віктор Могильний вимагав з'ясувати йому, які ж саме рядки вірша і чим саме є «наклепницькими». Суддя звертався російською, то Могильний, ніби не розуміючи, запитував: «Прошу?» — і так кілька разів, поки не вимусив суддю заговорити українською.

Того ж 31 березня під час обшуку в самого Могильного вилучили 34 документи: самвидав, «Декларацію» та «Меморандум № 1» Української Гельсінкської Групи, книги, записники, щоденники, рукописи, листи, друкарську машинку.

21 лютого 1981 — за даними начальника Державного архіву СБУ О. Пшенникова, «за націоналістичні висловлювання і створення віршів ідейно-шкідливого змісту Могильний В. М. був профілактований 5-м Управлінням КДБ УРСР шляхом бесіди в приміщенні КДБ з винесенням офіційного застереження».

До 1988 Віктор Могильний був проскрибованим поетом, чиї твори в Україні не видавали.

Автор поетичних збірок для дітей «Равлик-муравлик» (1988) та «Гойда раз, гойда два».

1999 — під псевдонімом Вихтір Орклин видав самвидавну поетичну збірку «Csokolivka, csokolj meg! або Надкушене яблуко» (у перекладі з угорської «Чоколівко, поцілуй мене!»).

Разом із Вячеславом Анголенком видавав «Український філателістичний вісник», бо був одним із найкращих дослідників історії української пошти.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Аврелія Могильна, угорка родом із Ужгорода, українська патріотка.

Діти: син Аттила (теж український поет), дочка Дзвінка.

Онуки: Богдан і Ярополк.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]