Вітіца

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вітіца
34-WITIZA.JPG
Народився бл. 687
Помер 710
Толедо
Національність вестгот
Діяльність суверен[d]
Титул король
Термін 693—710роки
Попередник Егіка
Наступник Родеріх
Конфесія католицтво
Батько Егіка
Мати Кіксілона
Рід династія Хінтіли
Діти 3 сина
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Вітіца або Віттіза (*бл. 687  —710) — король вестготів у 693701 роках (як співволодар Егіки) та 702-710 роках (одноосібно).

Життєпис[ред.ред. код]

Співволодар[ред.ред. код]

Походив з династії Хінтіли. Син короля Егіки та Кіксілони (доньки короля Ервіґа). Про молоді роки мало відомостей. Вже у 693 році призначається співволодарем батька. Проте ця дія була суто номінальною, для зміцнення правління Егіки. У 698 році як області управління Вітіца отримує Галецію зі столицею у м.Туя (мав титул король свевів). Тут молодий принц набув адміністративного досвіду. Тут він стикнувся з амбіція Фавіли (Фафіли), сина короля Гіндасвінта, якого було приставлено як помічника. Вітіца за невідомих обставин наказав убити його.

З огляду на поганий стан здоров'я у 701 році батько викликав Вітіцу до столиці — Толедо, де 15 листопада відбулася церемонія помазання. З цього моменту Вітіца став справжнім співкоролем Егіки. Він перебрав фактичну владу на себе. Після смерті Егіки у листопаді або грудні 702 року Вітіцу було оголошено одноосібним королем.

Королювання[ред.ред. код]

Із самого початку мав намір налагодити стосунки з вищою знатю та місцевою шляхтою, а також розширити підтримку за рахунок містян. Для цього короля зменшив значні поадтки, які впровадив його батько, а також позбавив необхідності сплати великих боргів. Була оголошена загальна амністія, що дала можливість вигнанцям повернутися на батьківщину. Амністованим поверталося їх майно та їх піддані. Багатьом було здійснено відшкодування з королівської скарбниці.

З метою сприяти об'єднаню знаті навколо монархії Вітіца у 704 році скликав XVIII Толедський собор під головуванням митрополіта Сіндереда. Проте досягти значних результатів невдалося, за викличення прийняття пропозиції короля щодо дозволу на шлюби священиків.

Невдовзі виникла змова проти короля, на чолі якої постав Пелайо. Останній з одного боку намагався реалізувати прагнення частини знаті щодо послаблення тиску монархії на них, з іншого — посмтитися за батьку — Фавілу (колись вбитого за наказом Вітіцу). Проте змову було розкрито, й Вітіца заслав Пелайо до Астурії.

Для зміцнення влади Вітіца оголосив сила Агілу своїм співволодарем, що викликало спроти аристократів. Втім їх постання зазнало поразки, змовники були жорстоко покарані.

Між 707 і 709 роками безліч людей стали жертвами голоду і мору. У цей період відбулося значне зменшення населення Вестготськогї держави. Спроби короля поліпшити ситуацію успіху немали.

Ускладнення в середині королівства намагалися скористатися візантійці, що атакували узбережжя Іспанії з Балеарських островів, але Вітіца відбив атаку. У 708 році завдав поразки арабським нападникам. У 710 році спалахнуло повстання басків. На його придуушення король відправив сина Агіли. В цей час Вітіца раптово помирає в Толедо. Після нього розпочалася боротьба за трон.

Характеристика[ред.ред. код]

Хроніки висловлюють щодо Вітіци різні думки. Так, Мосарабська хроніка відзначає, що «успадкувавши батьківський престол він проявив себе як людина безглуздо-гордовита, але милостива надзвичайно... Він приймав не лише тих, кого його батько позбавив довіри, але через милість і тих навіть, хто перебував на засланні, і відновив становище дрібних васалів».

«Хроніка Альфонсо III» стверджує, що «він був розпусником і нечестивцем. Він не слухався порад. Він порушував канони. Він мав безліч дружин і наложниць. І щоб запобігти поганим чутам про себе, він звелів єпископам, пресвітерам і дияконам взяти дружин».

Родина[ред.ред. код]

  • Агіла (д/н-714), король у 711-714 роках
  • Олмунд (бл. 700-д/н)
  • Ардо (д/н—бл.721), король у 714-721 роках

Джерела[ред.ред. код]

  • Juan Gil (Hrsg): Chronica Muzarabica, in: Juan Gil (Hrsg.): Corpus scriptorum Muzarabicorum Bd. 1, Madrid 1973, S. 15-54, ISBN 84-00-03910-6
  • Jan Prelog (Hrsg.): Die Chronik Alfons' III. Frankfurt a.M. 1980, S. 10–17, 143–151, ISBN 3-8204-6688-6
  • Thompson, Edward Arthur (1998). Los Godos en España. Altaya. ISBN 9788448709204.
  • Collins, Roger. Visigothic Spain, 409–711. Blackwell Publishing, 2004.