Вічний революціонер

Вічний революціонер
Мова	українська
Опубліковано	1880
Країна	Австро-Угорщина
Цей твір у  Вікіджерелах

«Гімн. Вічний революціонер» — вірш українського письменника Івана Франка 1880 року. Вперше опублікований 3 червня 1882 року у львівській газеті «Praca» під назвою «Hymn. Wicznyj revolucjoner» (латиницею), за підписом Myron.

Як пісня, активно включилась у сферу політичної боротьби тільки в 1905 році, досі ж була знана як вірш, який часто декламували, але не співали.

У 1905 році Микола Лисенко написав музику до «Гімну», і він почав своє нове життя, пішов у світ як революційна пісня.

Коли 1898 року відзначали 25-річчя літературної і суспільної діяльності І. Франка, громадськість Галичини підготувала Каменяреві сюрприз: хор уперше проспівав «Вічного революціонера». Незабаром пісня-гімн на музику М. Лисенка повернулася в місто свого народження Львів і полетіла по всій Галичині. Уже в 1909 році її співав львівський хор «Бандурист». Народний художник В. Касіян згадував, що у 1913 році учні реальної школи у Снятині «співали пісні», складені на слова Івана Франка, зокрема його гімн «Вічний революціонер». В період Української революції «Гімн» передруковувався у багатьох збірниках революційних пісень.

Пісня вважалась неофіційним гімном ЗУНР, зокрема ця пісня лунала під час урочистого підписання Акту Злуки 22 січня 1919 року.

Текст

Вічний революціонер –

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю, –

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою, –

Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя,

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати,

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революціонер –

Дух, наука, думка, воля –

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

Джерела

• З вершин і низин. De profundis. Гімн // Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості.
• Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. — К.: Наукова думка, 1976. — т. 1. — С. 22—24.