Віяння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ручне віяння рису в Індії
Використання спеціальних совків для віяння хліба в Давньому Єгипті.
Віяльна повітка, Джорджтаун, Південна Кароліна
Китайська віялка з обертовим вентилятором, з енциклопедії Тяньгун Кайу , опублікованій 1637 Сун Інсіном.

Ві́яння, прові́ювання — очищання зерна від полови й сміття подувом рухомого повітря[1][2]. Проводиться на току (у стодолі, на гумні) після обмолоту. Може здійснюватися як вручну, так і механічними віялками, на теперішній час провіювання зерна входить до технологічних операцій зернозбирального комбайна. Особа, що проводить віяння, називається віяльником[3].

Історія[ред. | ред. код]

Найдавнішим способом віяння було підкидання зерна лопатою (у деяких районах України вона була відома під назвою «віячка»)[4]: купу підкидали невеликими порціями так, щоб при падінні на зерно діяв вітер, який і відносив геть легші частини купи, а краще зерно падало майже прямовисно. У напрямку руху вітру, за хорошим зерном лягало зерно легше, а найлегші частини купи, віднесені вітром, лягали смугою залежно від дедалі меншої питомої ваги[5]. Крім лопат, можуть використовуватися для цієї мети решета, кошики та інші подібні ємності. Найгірші зернинки називаються відвійками[6], вони йдуть на корм худобі[7].

Спроби механізації[ред. | ред. код]

Докладніше: Віялка

Китай[ред. | ред. код]

У стародавньому Китаї вперше була застосована віялка з обертовим вентилятором, який створював повітряний потік для відділення полови. Про це написав у 1313 китайський першодрукар Ван Чжень у праці по сільському господарству «Нін Шу»[8].

Європа[ред. | ред. код]

У саксонських поселеннях у Нортумберленді, таких як Джефрін (нині Їверінг), описаних Бедою,[9] були показані реконструкції будівель по розкопках, які мали протилежні входи. У коморах ці двері призначалися для створення протягу-вітродува[10].

Розроблена в Китаї техніка для віяння зерна не був сприйнята в Європі до 1700-х років, коли віялки стали використовуватися під назвою «вітрильне віяло» (англ. sail fan)[11]. Віялки з обертовим вентилятором були експортовані в Європу голландськими моряками між 1700 і 1720 рр. Мабуть, вони отримали їх від голландських поселенців в Батавії на Яві, в Голландській Ост-Індії. Шведи імпортували аналогічні зразки з Південного Китаю приблизно в цей же час, а єзуїти доставили кілька штук до Франції з Китаю в 1720 році. До початку вісімнадцятого століття ніяких обертових вентиляторів на Заході не існувало[12].

У 1737 році Ендрю Роджер, фермер з маєтку Каверс у Роксбургширі, розробив віялку для кукурудзи, названу ним fanner. Її застосування було успішним, і сім'я продавала їх по всій Шотландії протягом багатьох років. Деякі шотландські пресвітеріанські священики побачили в віялці гріх проти Бога, бо вітер був ним створений спеціально, а штучний вітер був зухвалою і нечестивою спробою узурпувати те, що належить одному Богу.[13]

США[ред. | ред. код]

У штаті Південна Кароліна для провіювання рису будували спеціальні будови на стовпах — так звані «віяльні повітки» (англ. winnowing barns). Зерно висипалося в пророблений у підлозі люк, і під час падіння розвіювалося вітром.

У культурі[ред. | ред. код]

Існував забобон, що забороняв будувати хату на місці току: «бо буде добро так розвіватися, як пашня (тобто зерно) з лопати»[14].

Завдяки тому, що єврейське ім'я Макавей (івр. מַכַּבִּי‎, маккаббі, у грецькій передачі Μακκαβαίος) нагадувало українське «мак віяти, мак вій», свято Маковія стало асоціюватися з маком.

У грецькій міфології[ред. | ред. код]

Віялка (грец. λίκνον, «лікнон») згадана в обрядах Діоніса і в Елевсинських містеріях. Як зауважила Джейн Еллен Харрісон, «це було просте сільськогосподарське пристосування, яке перейшло в містику в релігії Діоніса»[15].

У поемі «Одіссея» мертвий оракул Тиресій повідомляє Одіссея, що він покине Ітаку з веслом, і буде відсутній, поки мандрівник не повідомить його про віялку, і в тому місці буде побудований храм Посейдону.

У Новому Завіті[ред. | ред. код]

У Євангелії від Матвія (3:12) говориться: «У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім».

Див. також[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Віяти // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  2. ↑ Провіювати // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  3. ↑ Віяльник // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  4. ↑ Віячка // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  5. ↑ Зерночистилки и зерносортировалки // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  6. ↑ Відвійок // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. ↑ Відвійки // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  8. ↑ The Question of the Transmission of the Rotary Winnowing Fan from China to Europe: Some New Findings [Архівовано 4 лютого 2008 у Wayback Machine.], Hans Ulrich Vogel, 8th International Conference on the History of Science in China
  9. ↑ Münzenberg, Hessen. Chapel and Palas (G.Binding, Burg Münzenberg, 1962)
  10. ↑ M.W.Thompson, The Rise of the Castle, (Cambridge University Press, 1991), 5-6. (англ.)
  11. ↑ Broadcasting and winnowing [Архівовано 16 травня 2017 у Wayback Machine.], P. C. Dorrington
  12. ↑ Robert Temple, The Genius of China, p. 24
  13. ↑ Chambers, Robert (1885). Domestic Annals of Scotland. Edinburgh: W & R Chambers. p. 397.
  14. ↑ Жайворонок В. В. Тік // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 597.
  15. ↑ Harrison, Prolegomean to the Study of Greek Religion, 3rd ed. (1922:159).

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Віяння&oldid=37124788