ГЕС Chûte-à-Caron
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| ГЕС Chûte-à-Caron | |
|---|---|
| 48°27′02″ пн. ш. 71°15′12″ зх. д. / 48.450694000027773711° пн. ш. 71.2535280000277851° зх. д.Координати: 48°27′02″ пн. ш. 71°15′12″ зх. д. / 48.450694000027773711° пн. ш. 71.2535280000277851° зх. д. | |
| Країна |
.svg){kind=small} Канада |
| Адмінодиниця | Квебек |
| Стан | діюча |
| Річка | Сагне |
| Каскад | каскад у сточищі Сагне |
| Початок будівництва | 1927 |
| Роки введення першого та останнього гідроагрегатів | 1931 – 1934 |
| Основні характеристики | |
| Установлена потужність | 224 МВт |
| Тип ГЕС | пригреблева |
| Розрахований напір | 48,8 м |
| Характеристики обладнання | |
| Кількість та марка турбін | 4 |
| Витрата через турбіни | 585 м³/с |
| Кількість та марка гідрогенераторів | 4 |
| Основні споруди | |
| Тип греблі | бетонна гравітаційна |
| Висота греблі | 55 м |
| Довжина греблі | 897 м |
| Власник | Rio Tinto Alcan |
  ГЕС Chûte-à-Caron | |
| Мапа | |
 | |
ГЕС Chûte-à-Caron – гідроелектростанція у канадській провінції Квебек. Знаходячись після ГЕС l’Isle Maligne, разом з ГЕС Shipshaw становить нижній ступінь каскаду у сточищі річки Сагне, яка за сто вісімдесят кілометрів на північний схід від міста Квебек впадає ліворуч до річки Святого Лаврентія (дренує Великі озера).
В межах проекту річку перекрили бетонною гравітаційною греблею висотою 55 метрів та довжиною 897 метри, яка потребувала 270 тисяч м3 матеріалу та утримує водосховище з площею поверхні 32,5 км2 та об’ємом 725 млн м3.[1][2]
Пригреблевий машинний зал обладнали чотирма турбінами загальною потужністю 224 МВт, які використовують напір у 48,8 метра.[3][4]
Власником станції є світовий алюмінієвий гігант Rio Tinto Alcan.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Details. www.cehq.gouv.qc.ca. Архів оригіналу за 2 лютого 2019. Процитовано 1 лютого 2019.
- ↑ Le barrage de chute-à-caron. Arvida, QuÉbec. Архів оригіналу за 2 лютого 2019. Процитовано 1 лютого 2019.
- ↑ L'eau l'energie la gestion du lac Sain-Jean (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016.
- ↑ Site de diffusion énergie Rio Tinto Alcan. www.energie.riotinto.com. Архів оригіналу за 2 лютого 2019. Процитовано 1 лютого 2019.