ГУЛАГ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мапа розташування концтаборів ГУЛАГу
Статистика ув'язнених системи ГУЛАГ з 1934—1953:[1][2]
   Загалом в'язнів
   Звільнених
   Знищених
   Втеч

ГУЛАГ, ҐУЛАҐ[3], ГУТАБ, рідше ГУЛаг[4] (рос. Главное управление исправительно-трудовых лагерей, трудовых поселений и мест заключения) — у СРСР у 1934—1956 роках підрозділ НКВС, який керував системою виправничо-трудових (офіційна назва у 1920-х роках — концентраційних) таборів.

Для політичних супротивників більшовицького режиму були створені особливі місця ув'язнення («політізолятори»), а також — на початку 1920-х років — Управління Соловецьких таборів особливого призначення, що перебували у віданні органів державної безпеки ВНК — ОДПУ.

Історія створення та функціонування[ред. | ред. код]

Створене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 10 липня 1934. На той час управлінський апарат ГУЛАГу налічував понад 300 осіб, його начальником було призначено М.Бермана[5], який перед тим очолював структуру, що передувала ГУЛАГу, — Головне управління виправно-трудових таборів ОДПУ, реорганізоване у зв'язку з утворенням НКВС СРСР.

Пізніше, 27 жовтня 1934 р., за новою спільною постановою ЦВК і РНК СРСР до ГУЛАГу було передано виправно-трудові установи Наркомату юстиції (будинки ув'язнення, ізолятори, виправно-трудові колонії, бюро примусових робіт тощо).

На ГУЛАГ покладалися такі важливі для режиму завдання, як [6]:

  • Ізоляція радянським режимом «ненадійних елементів»;
  • Використання в'язнів як дешевої робочої сили;
  • Відкриття нових табірних комплексів;
  • Ліквідація певних категорій в'язнів;

У роки великого терору контингент ГУЛАГу, попри широке застосування в країні смертної кари — розстрілу засуджених, а також збільшення смертності серед ув'язнених, стрімко збільшився. Якщо на 1 липня 1937 в таборах перебувало 788 тис. ч., то у квітні 1938 — вже понад 2 мільйони людей. Щоб якось «впоратися» з напливом ув'язнених, були організовані п'ять нових ВТТ (виправно-трудовий табір, серед них знаменитий Норильський), а потім ще тринадцять спеціальних лісозаготівельних таборів (Каргопольський, Тайшетський, Вятський, Північно-Уральський, Унженський, Усольський та ін.)

Торгівельний знак ГУЛАГ

Наприкінці 1930 — початку 1940-х рр. було створено чимало спеціалізованих управлінь ГУЛАГ (Дальбуд, Гідробуд та ін.), які, використовуючи безоплатну працю численних в'язнів, звершили чимало будівництв загальносоюзного значення, серед яких зокрема — Дніпрогес, Біломорсько-Балтійський канал, Комсомольськ-на-Амурі та ін.

Від 1940-х років ГУЛАГом фактично монополізовано[джерело?] проведення наукових досліджень для військових потреб шляхом створення так званих «шарашок» — закритих науково-дослідних установ де працювали ув'язнені.

Табірні комплекси ГУЛАГу, які підпорядковувалися лише Москві[7], були розкидані по всьому СРСР. На середину 1940-х рр. їх налічувалося кілька сотень.

18 млн людей[8][джерело?] пройшли через радянські табори та колонії в період із 1929 по 1953 р.; разом із військовополоненими, «спецпоселенцями», засланцями вимальовується страшна картина — 28,7 мільйона осіб пройшли «очищення» у ГУЛАГу[9][джерело?]. З 1934 по 1953 рік було проведено до 800 тисяч політичних страт.[10]

Кількість померлих у ГУЛАГу в період з 1918 по 1956 рік — від 1.2 до 1.7 мільйона.[11]

Станом на початок 1950-х років українці складали п'яту частину в'язнів ГУЛАГу. В таборах їх налічувалося 362,6 тис., в колоніях — майже 143,6 тис. осіб.[12]

Після смерті Й.Сталіна всі спеціалізовані управління ГУЛАГ були передані відповідним міністерствам. Від 28 березня 1953 р. ГУЛАГ передано у відання Міністерства юстиції СРСР, а з 28 січня 1954 р. — МВС СРСР. 25 жовтня 1956 створено Головне управління виправно-трудових колоній МВС СРСР (рос. ГУИТК), а 27 березня 1959 р. — Головне управління місць ув'язнення МВС СРСР (рос. ГУМЗ), яке було розформоване 1 травня 1960.

Начальники ГУЛАГу ОДПУ — НКВС — МВС (1930—1960)[ред. | ред. код]

Умови утримання і репресії проти ув'язнених[ред. | ред. код]

За офіційними даними урядової комісії СРСР за 1954 р.[джерело?] умови життя і праці в таборах ГУЛАГу були нестерпними. Окрім тяжких побутових і санітарних умов людям було складно психологічно. Виснажлива праця, відсутність зв'язку з близькими пригнічували в'язнів.

Зі спогадів ув'язненої: «Був дуже суворий режим, украй важка праця та нестерпні умови проживання. Нас розмістили на тому місці, де будували Норильськ, жили в наметах. Вночі від холоду волосся примерзало до брезенту. Одягалися в недоноски з фронту. На ньому отвори від куль, осколків, засохла кров. Загризали воші. Не вистачало води. Її добували зі снігу. Їсти давали двічі на день. З житнього борошна варили рідку баланду, до якої додавали гнилу кільку. Хліба отримували мізерну кількість (50 гр.), з домішками. Робота в кар'єрах каторжна, по 12 годин на день. Жінки працювали так же як і чоловіки. Листи дозволяли писати двічі на рік.»[джерело?]

Вплив ув'язнення ГУЛАГу на суспільство та збереження пам'яті[ред. | ред. код]

В системі ГУЛАГУ загинула, як показано вище, велика кількість людей різних професій і суспільного стану: воїнів, духовенства, митців, інженерів, науковців, освітян, лікарів, членів сімей. Пам'ять, по суті, збиралася по крупинках. Окрім родинної пам'яті велику роль відіграла діяльність правозахисних рухів, зокрема А. Сахарова, П. Григоренка, УГС, руху "Меморіал". Пізніше, вже в часи відновлення незалежності України, дослідники стали працювати в архівах, насамперед спецслужб, які успадковані від репресивної системи СРСР.

* * *

Як нині бачу низькі бараки,

В два яруси нари і тьму блощиць,

Бачу, як душиться с сопусі мряки

Людина нещасна, повержена ниць. (Зіновій Красівський)

* * *

Бушлат до бушлата... під номером кожен... –

Сповиті у білу сипку карусель!

Ми зараз підвладні одній лиш сторожі,

Що здатна на все...

Гнемося ще нижче... в нікуди зіниці...

В студеності ночі – ми тіні дрижкі,

Чатують скрізь вишок бездзвонні дзвіниці,

Прожекторних струмів схрестились стежки. (Микола Сарма-Соколовський)

Звільнення з таборів[ред. | ред. код]

Масове дострокове звільнення з таборів ГУЛАГу було здійснене після смерті Й. Сталіна. Звільнені були як ув'язнені за політичними, так і за кримінальними статтями.
Для приховування злочинів влади та охорони концтаборів зі звільнених брали підписку про нерозголошення інформації про все, що було пов'язане з їхнім перебуванням у таборах, включаючи умови утримання і факти знищення інших в'язнів. Підписка діяла довічно[джерело?].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 грудня 2008. Процитовано 17 листопада 2011. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 листопада 2011. Процитовано 17 листопада 2011. 
  3. Універсальний словник-енциклопедія / гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М. Попович. — 3-тє вид., перероб., доп. — К. : Всеувито. Новий друк. — 2003. — 1414 с.
  4. Зокрема, так писали це слово у журналі «Сучасність».
  5. Кокурін: ГУЛАГ [Архівовано 10 лютого 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  6. ШАПОВАЛ, Юрій Іванович (2004). ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ: ГУЛАГ. 
  7. Приказ НКВД СССР № 00122 «О передаче исправительно-трудовых учреждений НКЮ союзных республик в НКВД СССР» 29.10.1934. Архів оригіналу за 27 січня 2019. Процитовано 10 лютого 2020. 
  8. Жахи радянських таборів: у cтолиці готують книгу про історію нескорених українців. 14 жовтня 2022. 
  9. Жахи радянських таборів: у cтолиці готують книгу про історію нескорених українців. 14 жовтня 2022. 
  10. «Дзеркало тижня», № 13 (592) 8 — 14 квітня 2006. Енн Епплбом: «Головне місце в моїй книзі про ГУЛАГ посідають не емоції та політика, а те, що пережили жертви». Автор: Сергій Махун. Архів оригіналу за 12 вересня 2019. Процитовано 1 липня 2019. 
  11. Стаття «Gulag» - енциклопедія Britannica (англ.)
  12. Баран В. К. Історія України 1945—1953 рр.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]