Габріеле д'Аннунціо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Габріеле д'Аннунціо
італ. Gabriele D’Annunzio
Gabriele D'Annunzio 02.jpg
фото Габріеле д'Аннунціо
Ім'я при народженні Габріеле Рапаньєтта
Псевдо Габріеле Рапаньєтта
Народився 12 березня 1863(1863-03-12)
Абруццо в місті Пескара.
Помер 1 березня 1938(1938-03-01) (74 роки)
власна садиба Віттореале на озері Гарда (Ломбардія).
·ускладнення інсульту
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Місце проживання Італія Італія
Діяльність поет, прозаїк, драматург, політичний діяч.
Alma mater Римський університет ла Сапієнца і C/O Convitto Nazionale Cicognini[d]
Володіє мовами італійська[1]
Учасник Перша світова війна
Членство Королівська академія французької мови і літератури Бельгії[2]
Magnum opus Il Piacere[d], Le vergini delle rocce[d], Francesca da Rimini[d], The Intruder[d] і Q56876094?
Титул prince of Montenevoso[d]
Посада член Палати депутатів Королівства Італії[d]
Військове звання підполковник[d]
Партія Historical Right[d]
Конфесія католицтво
Діти Gabriellino D'Annunzio[d][3][3]
Автограф Firmadannunzio.png
Нагороди
IMDb nm0195339
Сторінка в Інтернеті storia.camera.it/deputato/gabriele-d-annunzio-18630312#nav

Габріеле д'Аннунціо (італ. Gabriele d'Annunzio, псевдонім, справжнє прізвище Рапаньєтта (Rapagnetta), нар. 12 березня 1863, Пескара, провінція Абруццо — пом. 1 березня 1938) — італійський драматург, поет, політичний діяч італійського націоналістичного та профашистського напрямку.

Біографія[ред. | ред. код]

Навчання і становлення як особи припало на роки пошуків у суспільстві Італії, щойно об'єднаної в єдину державу після століть розмежованих італійських князівств. Як висловився один політичний діяч того часу: «Італія вже єдина держава, справа тепер зробити єдину націю». У ці часи Габріеле поділяв захоплення італійським націоналізмом, відновленням міфічної величі Італії тощо.

Д'Аннунціо ще до початку 20 століття мав репутацію найвідомішого італійського літератора. Перше російське видання д'Аннунціо вийшло з друку 1893 року (переклад роману «Цнотливий»). Цікаво, що перше видання збірки творів письменника в Російській імперії вийшло у світ в Україні (Київ, 1904 рік). На той час він мав шалену популярність і як письменник, і як драматург. Вистава про трагічне кохання «Франческа да Ріміні» за драмою д'Аннунціо справила сильне враження на молоду Віру Холодну, майбутню зірку німого кіно.

З роками письменник переходить у політику. У 1915–1918 він брав участь у Першій світовій війні в авіації, а пізніше в піхоті. Після закінчення війни — один із лідерів італійського націоналістичного руху, пов'язаного з народженням фашизму. З 1919 року підтримував Беніто Муссоліні.

Серед найрішучіших політичних учинків — провід у військовому захопленні югославського міста Рієка (італійці називали його Фіуме). Д'Аннунціо самовільно оголосив себе військовим керманичем і був фактично диктатором загарбаної «республіки Фіуме» з 12 вересня 1919 до грудня 1920 року.

Габріеле д'Аннунціо був серед прихильників італійських фашистів, виправдовував їхні колоніальні наміри й загарбання в Абісинії (тепер Ефіопія). Він отримав від лідерів італійського фашизму титул князя (у 1924) і посаду голови Королівської академії наук Італії (у 1937).

Д'Аннунціо помер у 1938 від ускладнень інсульту у власній садибі Віттореале на озері Гарда (Ломбардія). Політичний режим Муссоліні влаштував йому величне поховання.

Д'Аннунціо та маркіза Луїза Казаті[ред. | ред. код]

Худ. Джованні Болдіні. Оголена натура (модель — Луїза Казаті)

Габрієле д'Аннунціо роками мав близькі стосунки з маркізою Казаті, відомою особою й іконою доби декадансу. Багата й ексцентрична в поведінці, Луїза Казаті дивувала багатими вечірками, чудернацькими сукнями й учинками, носила живих змій замість коштовностей. Маркіза була першою у світі католичкою, що отримала від Ватикану дозвіл на розірвання офіційного шлюбу з чоловіком, з яким давно не жила. Вона була меценаткою та моделлю багатьох художників, серед яких Кес ван Донген, Жан Кокто, Джакомо Балла, Ігнасіо Сулоага, Павло Трубецький, Джованні Болдіні тощо.

Твори[ред. | ред. код]

Поетичні збірки[ред. | ред. код]

  • Primo vere («Весна», 1879),
  • Canto novo («Нова пісня», 1882),
  • Poema paradisiaco (1893),
  • Laudi del cielo, del mare, della terra e degli eroi (1903—1912):
    • Maia (Canto Amebeo della Guerra),
    • Elettra,
    • Alcyone,
    • Merope,
    • Asterope (La Canzone del Quarnaro).
  • Ode alla nazione serba (1914)

Романи[ред. | ред. код]

  • Трилогія «Романи Троянди»:
    • Il piacere («Насолода» , 1889),
    • Giovanni Episcopo («Джованні Епіскопо», 1891; екранізація 1947),
    • L'innocente («Невинний», 1892; екранізація]] Л. Вісконті — 1976).
  • Il trionfo della morte («Триумф смерті», 1894).
  • Le vergini delle rocce («Діви скель», 1895).
  • Il fuoco («Полум'я», 1900).
  • Forse che sì forse che no («Можливо, так, можливо, ні», 1910).
  • La Leda senza cigno («Леда без лебедя», 1912).

Драми[ред. | ред. код]

  • La città morta («Мертве місто», 1899),
  • La Gioconda («Джоконда», 1899),
  • Francesca da Rimini («Франческа да Ріміні», 1902),
  • L'Etiopia in fiamme (Ефіопія у полум'ї 1904),
  • La figlia di Jorio («Дочка Йоріо», 1904),
  • La fiaccola sotto il moggio («Смолоскип», 1905),
  • La nave («Корабель», 1908),
  • Fedra («Федра», 1909).

Автобіографічні твори[ред. | ред. код]

  • Notturno,
  • Le faville del maglio,
  • Le cento e cento e cento e cento pagine del Libro Segreto di Gabriele d'Annunzio tentato di morire o Libro Segreto.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. http://www.arllfb.be/composition/successions.html
  3. а б Gabriellino D'Annunzio

Джерела та посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Політ над Віднем