Габріеле д'Аннунціо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Габріеле д'Аннунціо
Gabriele D'Annunzio 02.jpg

фото Габріеле д'Аннунціо
Інші імена Габріеле Рапаньєтта
Народився 12 березня 1863(1863-03-12)
Абруццо в місті Пескара.
Помер 1 березня 1938(1938-03-01) (74 роки)
власна садиба Віттореале на озері Гарда (Ломбардія).
ускладнення інсульту
Поховання Vittoriale degli italiani[d]
Громадянство (підданство) Flag of Italy (1861-1946).svg Королівство Італія
Проживання Італія Італія
Ім'я при народженні Габріеле Рапаньєтта
Діяльність поет, прозаїк, драматург, політичний діяч.
Alma mater Римський університет ла Сапієнца і Convitto nazionale statale Francesco Cicognini[d]
Титул prince of Montenevoso[d]
Партія Historical Right[d]
Конфесія католицтво
Діти Gabriellino D'Annunzio[d][1][1]
Автограф Firmadannunzio.png
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Габріеле д'Аннунціо (італ. Gabriele d'Annunzio, псевдонім, справжнє прізвище Рапаньєтта (Rapagnetta), нар. 12 березня 1863, Пескара, провінція Абруццо — пом. 1 березня 1938) — італійський драматург, поет, політичний діяч італійського націоналістичного та профашистського напрямку.

Біографія[ред.ред. код]

Навчання і становлення як особи припало на роки пошуків у суспільстві Італії, щойно об'єднаної в єдину державу після століть розмежованих італійських князівств. Як висловився один політичний діяч того часу: «Італія вже єдина держава, справа тепер зробити єдину націю». У ці часи Габріеле поділяв захоплення італійським націоналізмом, відновленням міфічної величі Італії тощо.

Д'Аннунціо ще до початку 20 століття мав репутацію найвідомішого італійського літератора. Перше російське видання д'Аннунціо вийшло з друку 1893 року (переклад роману «Цнотливий»). Цікаво, що перше видання збірки творів письменника в Російській імперії вийшло у світ в Україні (Київ, 1904 рік). На той час він мав шалену популярність і як письменник, і як драматург. Вистава про трагічне кохання «Франческа да Ріміні» за драмою д'Аннунціо справила сильне враження на молоду Віру Холодну, майбутню зірку німого кіно.

З роками письменник переходить у політику. У 1915–1918 він брав участь у Першій світовій війні в авіації, а пізніше в піхоті. Після закінчення війни — один із лідерів італійського націоналістичного руху, пов'язаного з народженням фашизму. З 1919 року підтримував Беніто Муссоліні.

Серед найрішучіших політичних учинків — провід у військовому захопленні югославського міста Рієка (італійці називали його Фіуме). Д'Аннунціо самовільно оголосив себе військовим керманичем і був фактично диктатором загарбаної «республіки Фіуме» з 12 вересня 1919 до грудня 1920 року.

Габріеле д'Аннунціо був серед прихильників італійських фашистів, виправдовував їхні колоніальні наміри й загарбання в Абісинії (тепер Ефіопія). Він отримав від лідерів італійського фашизму титул князя (у 1924) і посаду голови Королівської академії наук Італії (у 1937).

Д'Аннунціо помер у 1938 від ускладнень інсульту у власній садибі Віттореале на озері Гарда (Ломбардія). Політичний режим Муссоліні влаштував йому величне поховання.

Д'Аннунціо та маркіза Луїза Казаті[ред.ред. код]

Худ. Джованні Болдіні. Оголена натура (модель — Луїза Казаті)

Габрієле д'Аннунціо роками мав близькі стосунки з маркізою Казаті, відомою особою й іконою доби декадансу. Багата й ексцентрична в поведінці, Луїза Казаті дивувала багатими вечірками, чудернацькими сукнями й учинками, носила живих змій замість коштовностей. Маркіза була першою у світі католичкою, що отримала від Ватикану дозвіл на розірвання офіційного шлюбу з чоловіком, з яким давно не жила. Вона була меценаткою та моделлю багатьох художників, серед яких Кес ван Донген, Жан Кокто, Джакомо Балла, Ігнасіо Сулоага, Павло Трубецький, Джованні Болдіні тощо.

Твори[ред.ред. код]

Поетичні збірки[ред.ред. код]

  • Primo vere («Весна», 1879),
  • Canto novo («Нова пісня», 1882),
  • Poema paradisiaco (1893),
  • Laudi del cielo, del mare, della terra e degli eroi (1903—1912):
    • Maia (Canto Amebeo della Guerra),
    • Elettra,
    • Alcyone,
    • Merope,
    • Asterope (La Canzone del Quarnaro).
  • Ode alla nazione serba (1914)

Романи[ред.ред. код]

  • Трилогія «Романи Троянди»:
    • Il piacere («Насолода» , 1889),
    • Giovanni Episcopo («Джованні Епіскопо», 1891; екранізація 1947),
    • L'innocente («Невинний», 1892; екранізація]] Л. Вісконті — 1976).
  • Il trionfo della morte («Триумф смерті», 1894).
  • Le vergini delle rocce («Діви скель», 1895).
  • Il fuoco («Полум'я», 1900).
  • Forse che sì forse che no («Можливо, так, можливо, ні», 1910).
  • La Leda senza cigno («Леда без лебедя», 1912).

Драми[ред.ред. код]

  • La città morta («Мертве місто», 1899),
  • La Gioconda («Джоконда», 1899),
  • Francesca da Rimini («Франческа да Ріміні», 1902),
  • L'Etiopia in fiamme (Ефіопія у полум'ї 1904),
  • La figlia di Jorio («Дочка Йоріо», 1904),
  • La fiaccola sotto il moggio («Смолоскип», 1905),
  • La nave («Корабель», 1908),
  • Fedra («Федра», 1909).

Автобіографічні твори[ред.ред. код]

  • Notturno,
  • Le faville del maglio,
  • Le cento e cento e cento e cento pagine del Libro Segreto di Gabriele d'Annunzio tentato di morire o Libro Segreto.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Gabriellino D'Annunzio

Джерела та посилання[ред.ред. код]