Гавиноси

село Гавиноси
	Інформаційний напис на в'їзді до селаІнформаційний напис на в'їзді до села
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Подільський район
Тер. громада	Окнянська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA51120150090044211
Основні дані
Засноване	1749
Населення	788
Площа	2,28 км²
Густота населення	345,61 осіб/км²
Поштовий індекс	67912
Телефонний код	+380 4861
Географічні дані
Географічні координати	47°39′38″ пн. ш. 29°17′46″ сх. д. / 47.66056° пн. ш. 29.29611° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	137 м
Водойми	Тростянець
Місцева влада
Адреса ради	Одеська область, Подільський район, 67900, смт Окни, вул. Першотравнева, 31
Карта
	Гавиноси
	Гавиноси
Мапа
	Гавиноси у Вікісховищі

Гавино́си — село Окнянської селищної громади, знаходиться в північно-західній частині Одеської області, входить до складу Подільського району. Історично село було частиною Нестоїтської волості Балтського повіту Подільської губернії. Населення становить 788 осіб.

Історія

Перші згадки про поселення, розташоване на крутих схилах долини річки Кульна, датуються серединою XVII століття. У той час це було польсько-турецьке прикордоння, де селилися втікачі від кріпацтва, дезертири, козаки, контрабандисти та інші вільні люди.

Річ Посполита

Село було засноване в першій половині XVIII століття. В цей період активно велась колонізація краю польськими магнатами князями Любомирськими — їм належали землі в Брацлавському воєводстві від Кодими до Ягорлика, західним кордоном володінь була річка Дністер. До цих володінь і належало село.

Першими жителями села скоріш за все було польське та молдавське населення. Не можна також відкидати версію, що поляки вже прийшли в існуюче селище, яке було засноване молдавськими переселенцями. Будучи окраїною Брацлавського воєводства Речі Посполитої, в цих землях фактично була відсутня польська влада, землі були малозаселені через близькість кордону з Османською імперією.

Перша письмова згадка про село знаходиться в презенті князя Станіслава Любомирського за 1749 рік. В цій грамоті князь Любомирський звертається до єпископа Флоріана Гребницького з проханням «призначити в його спадкове село Гавоноси священика Афанасія Борща в якості настоятеля новозбудованої церкви Святого Воскресіння».

На карті «Carte de la partie septentrionale de lempire» 1774 року італійського картографа Giovanni Antonio Rizzi Zannoni зображено село Gawranow і схематично показано наявність церкви в селі.

У 1791 році ці землі були пожалувані польському поміщику Чеховському. В селі існує легенда про походження назви: одного разу шляхтич, побачивши величезну зграю ворон, сказав селянам польсько-українським суржиком: «Гави си носи», тобто «Ворони носяться». Ця фраза стала топонімом і поступово трансформувалась у назву «Гавиноси». Однак на старій карті-«триверстці» 1869 року село називається Гавеноська, а на карті 1876 року — Гавеносъ.

Філолог, професор Максим Володимирович Сергієвський, який відвідав село у 1930-х роках, припустив, що назва села могла походити від молдавського слова «gavanos» — горщик, миска. В Молдові існують села Gavana, Gavanul, в колишній Валахії було село Gavana^[1].

1793 року в селі налічувалося 70 дворів – 186 чоловіків та 154 жінок^[2]. У цьому ж році відбувся другий поділ Польщі між європейськими державами. Володіння Любомирських перейшли у власність Російської імперії. Територія ця опинилася в складі Вознесенського намісництва. 1797 року Вознесенське намісництво було розформоване, а території намісництва було передано до нових адмінутворень – губерній. Село Гавиноси входить в склад Балтського повіту Подільської губернії. 18 березня 1799 року генерал-майору Пущину за заслуги у російсько-турецькій війні було пожаловано 500 селян в селах «Сорной, Гавиноьсах, Дигорах, Тисколунге и Окне».

Період Російської імперії

В описі села за 1901 рік значиться, що в приході числиться прихожан обох статей 1400 душ православного сповідання. Крім того, в селі живе 5 сімейств євреїв. Головне заняття прихожан – землеробство.

У 1830-40 роках село знаходилося у володінні поміщика Стецького. З ліквідацією кріпосного права в Російській імперії у 1861 році, початком реформ в державі, село було прикріплено до новоутвореної Нестоїтської волості Балтського повіту.

На полі бою російсько-турецької війни 1877-1878 років загинув житель села Микита Карпович Безпалько.

В Гавиноському маєтку 1898 року налічувалося 4.926 десятин землі, в тому числі: присадибної – 17, орної – 2.713, лісу – 2.013, вигону – 53, неудобів – 130. Маєтком керував управляючий Панкрат Іванович Вуков.

1893 року в селі налічувалося 173 двори, де проживало 978 осіб. До повітового міста Балти – 40 верст, до волосного і земського центру села Нестоїти – 12 верст, найближча почтова і залізнична станція – станція Бірзула в 25 верстах.

В описі села за 1901 рік знаходимо наступну інформацію: «...село расположено на склонах горы. Вдоль села протекает небольшая речка, впадающая за селом в пруд. Местность, занимаемая Гавиносами лишена растительности. В самом селе садов нет, из деревьев с успехом разводится здесь в последнее время только акация. Почва – редкий чернозем. Климат – здоровый»^[3].

За історичними даними, землями села володіли^[4]^[5]^[6]:

1886-1914 — відставний лейтенант, миколаївській міський голова Іван Акимович Баптизманський
1913-1914 — Арсеній Васильович Войтенко
1913-1914 — Яків Васильович Войтенко
1913-1914 — Калінік Максимович Корческул
1830-40 роки — поміщик Стецький
1894 рік — колишній градоначальник міста Одеси Микола Новосельський

З початком Першої світової війни чимало жителів було відправлено на фронт. 22 серпня 1914 року єпископ Балтський Борис Шипулін відвідав приход села Гавиноси. 29 червня 1914 року згідно постанові пастирських зборів, в село було виділено 10 рублів родинам, в яких чоловіки пішли на фронт.

Радянський період

Радянська влада в селі була встановлена в січні 1918 р. Був створений революційний комітет, який став розподіляти землі колишніх землевласників. Але вже в березні 1918 року австрійські війська вступили в село, вигнавши більшовицький ревком. В роки Українського визвольного руху 1917-1921 років в селі відбулося заворушення проти радянської влади. У місті Балті 18 жовтня 1921 року відбувалася військова нарада «чрезвычайки» щодо антибільшовицького повстання на Балтщині. В протоколі вказано, що участь у повстанні брали такі села, як Чорна та Гавиноси.

З протоколу першого повітового наради ком'ячейок Балтського повіту 5 вересня 1920 р.: «...с. Гаваносы – 7 июля организовалась ячейка. Сначала называлась политячейкой, потом она была переименована в комячейку. Проводились «недели». В ячейке 12 членов и 1 сочуствующий. Президиум состоит из 3 человек. Общие собрания регулярно по субботам. Организовал ячейку тов. Миронюк. Открыта хата-читальня. Отсутствует всякая литература»^[7].

Жителі села Москул Дмитро, Кіріца Тимофій, Поляк Іон, Врадій Йосип організували комсомольський осередок в селі. З 1920 по 1929 рік вчителем в селі працював Бучковський Констянтин Андрійович, 1887 р. н.

1923 року був організований Чорно-Олексіївський район Балтської округи Одеської губернії, куди ввійшли Гавиноси з населенням у 1764 особи. У 1924 році село опинилося в складі Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки^[8].

1935 року було утворено Чорнянський район, в складі якого опинилися Гавиноси. Згідно з інформацією члена районного виконавчого комітету Чорнянського району Букарського від 15 березня 1935 року про хід колективізації в Молдавській АСРР, в Гавиносах залишилося 2 одноосібних господарства.

Голодомор 1932-1933 років

1932-33 роки – один із найтрагічніших періодів історії українського селянства. Штучно створений Голодомор забрав мільйони безневинних жертв. На той час в селі діяли три колгоспи: ім. Сталіна, ім. Фрунзе та Молдова Рош. Керівництво колгоспів та сільрад всіляко намагалися виконати план по здачі зерна державі, вдаючись до насильницького вилучення його в селянства. В Гавиносах голова колгоспу ім. Сталіна Т. Кіріца став на сторону односельців, за що був засуджений^[9].

Достоменно відомо про загибель 1 жителя села^[10].

В роки 2 Світової війни

З серпня 1941 року по 30 березня 1944 року село було окуповано німецько-румунськими військами. Визволено 30 березня 1944 року в результаті Умансько – Ботушанської наступальної операції (5 березня – 17 квітня 1944 року) 8-ою гвардійською танковою бригадою 20-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії та 7-мою гвардійською мотострілецькою бригадою.

1960 року біля Будинку культури на братській могилі 12 безіменних воїнів, що звільняли село, була встановлена скульптура воїна^[11].

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 879 осіб, з яких 372 чоловіки та 507 жінок.^[12]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 785 осіб.^[13]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[14]

Мова	Відсоток
українська	77,79 %
румунська	18,02 %
російська	4,06 %
болгарська	0,13 %

Церкви

У селі в різні часи діяли:

Воскресенська церква (заснована 1749 року)

1749 — священник Афанасій Борщ

Миколаївська церква^[15]^[16]

1777-1799 — священник Данило Борщ
1872 — священник Василь Вацкевич
1895 — священник Федір Подруцький
1900 — священник Олексій Будковський
1900 — псаломщик Єпіфаній Веселовський

До приходу Миколаївської церкви належало село Дігори. Церква була збудована 1830 року при допомозі управляючого маєтком Стецького-Мушубінського на місці зруйнованої церкви Покрови Пресвятої Богородиці.

В 1887 році для церкви купили новий іконостас, вартістю 1100 рублів^[17]. 1894 року провели капітальний ремонт сільської церкви на суму 1200 рублів, прибудували сторожку. Церковної землі налічувалося: присадибної – 3 десятини; орної – 65 десятин^[18].

Остання церква була знищена за радянських часів. Нині мешканці села відвідують богослужіння в сусідніх селах.

Освіта та культура

В Гавиносах з 1885 року почала працювати церковно-приходська школа, де вчитель отримував 30 рублів, в школі навчалося 32 хлопця, дівчата школу не відвідували.

З остаточним встановленням радянської влади, в селі було розгорнуто антирелігійну кампанію, зачинили церкву, цінності з неї було вилучено. В селі відкрили хату-читальню.

1967 року в селі було організовано дитячий садочок. Виховательками працювали Любов Крецул та Віра Парфентьєва, фельдшером – Марія Леонтіївна Кожухар, завідуючою дитсадка – Г. Кіріца. Всього колектив дитсадка налічував тоді 9 осіб.

Для задоволення допрофесійних і професійних запитів учнів в селі діє Гавиноський навчально-виховний комплекс (загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – заклад дошкільної освіти).

Див. також

Примітки

↑ Сергиевский М. В. Молдаво-славянские этюды. М.: Издательство Академии Наук СССР, 1959. 216 с.
↑ Григорович В. Записки о пособиях к изучению Южнорусской земли, находящихся в военно-ученом архиве Главного Штаба. Одесса, 1878. 45 с.
↑ Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета 1901. № 9., с.16
↑ Гульдман В. К. «Поместное землевладение в Подольской губернии». Каменец-Подольский: Типография Подольского губернского правления, 1898.
↑ «Весь Юго-Западный край: справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниям». Киев: Типография Л. М. Фиша и П. Е. Вольфсона, 1913.
↑ Крупное землевладение в Балтском уезде. М.: Типография т-ва И. Н. Кушнерев и К, 1894. 47 с.
↑ Борьба трудящихся Молдавии против интервентов и внутренней контрреволюции в 1917-1920 гг. Сборник документов и материалов. Кишинёв: Картя Молдовеняскэ, 1967. 684 с.
↑ Вся Одесса и Одесская губерния. Адресная и справочная книга на 1925 год. Год издания 2-й. Одесса: Издание Известий Одесского Губкома КПБУ, Губисполкома и Губпрофсовета, 1925. 524 с.
↑ Розсекречена пам'ять. Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. / Упор.: В. Борисенко, В. Даниленко, С. Кокін та ін. К.: ВД «Стилос». Київ. 2007 р. 604 с.
↑ https://holodomormuseum.org.ua/wp-content/uploads/2019/10/odeska_obl..pdf
↑ Суховей А. Д., Суховей Л. Н. Военный некрополь Одесской области 1941-1945.Красноокнянский район (справочник).Одесса, 2013. 47 с.
↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
↑ «Справочная книжка Подольской епархии на 1900 год». Каменец-Подольск: Типо-Литография Л. Ландвигера, 1900.
↑ Гульдман В. К. «Подольский адрес-календарь». Каменец-Подольский: Типография Подольского губернского правления, 1895.
↑ Жосан С. І. Організація навчальних закладів в населених пунтах Ананьївського, Балтського та Тираспільського повітах (по матеріалах Окнянського району Одеської області). Миколаївщина і Північне Причорномор’я: історія і сучасність. До 100-річчя Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова: матеріали X Всеукраїнської науковометодичної конференції. 9 жовтня 2020 р. С. 12-16.
↑ Отчёт Подольского губернского статистического комитета за 1886 год / Составил В. К. Гульдман. Каменец-Подольск, 1888. 165 с.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Голодомор УІНП", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Це незавершена стаття з географії Одеської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Сергиевский М. В. Молдаво-славянские этюды. М.: Издательство Академии Наук СССР, 1959. 216 с.

[2] Григорович В. Записки о пособиях к изучению Южнорусской земли, находящихся в военно-ученом архиве Главного Штаба. Одесса, 1878. 45 с.

[3] Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета 1901. № 9., с.16

[4] Гульдман В. К. «Поместное землевладение в Подольской губернии». Каменец-Подольский: Типография Подольского губернского правления, 1898.

[5] «Весь Юго-Западный край: справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниям». Киев: Типография Л. М. Фиша и П. Е. Вольфсона, 1913.

[6] Крупное землевладение в Балтском уезде. М.: Типография т-ва И. Н. Кушнерев и К, 1894. 47 с.

[7] Борьба трудящихся Молдавии против интервентов и внутренней контрреволюции в 1917-1920 гг. Сборник документов и материалов. Кишинёв: Картя Молдовеняскэ, 1967. 684 с.

[8] Вся Одесса и Одесская губерния. Адресная и справочная книга на 1925 год. Год издания 2-й. Одесса: Издание Известий Одесского Губкома КПБУ, Губисполкома и Губпрофсовета, 1925. 524 с.

[9] Розсекречена пам'ять. Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД. / Упор.: В. Борисенко, В. Даниленко, С. Кокін та ін. К.: ВД «Стилос». Київ. 2007 р. 604 с.

[10] ttps://holodomormuseum.org.ua/wp-content/uploads/2019/10/odeska_obl..pdf

[11] Суховей А. Д., Суховей Л. Н. Военный некрополь Одесской области 1941-1945.Красноокнянский район (справочник).Одесса, 2013. 47 с.

[населення_1989-12] Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.

[населення_2001-13] Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.

[населення_2001_мова-14] Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.

[15] «Справочная книжка Подольской епархии на 1900 год». Каменец-Подольск: Типо-Литография Л. Ландвигера, 1900.

[16] Гульдман В. К. «Подольский адрес-календарь». Каменец-Подольский: Типография Подольского губернского правления, 1895.

[17] Жосан С. І. Організація навчальних закладів в населених пунтах Ананьївського, Балтського та Тираспільського повітах (по матеріалах Окнянського району Одеської області). Миколаївщина і Північне Причорномор’я: історія і сучасність. До 100-річчя Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова: матеріали X Всеукраїнської науковометодичної конференції. 9 жовтня 2020 р. С. 12-16.

[18] Отчёт Подольского губернского статистического комитета за 1886 год / Составил В. К. Гульдман. Каменец-Подольск, 1888. 165 с.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

п о р Населені пункти Окнянського району ¹)
Смт	Окни
Селища	Новий Орач • Орлівка
Села	Антонівка • Артирівка • Будаївці • Василівка • Вижине • Володимирівка • Волярка • Гавиноси • Галочі • Горячівка • Гулянка • Дем'янівка • Дігори • Дністровець • Довжанка • Дубове • Іванівка • Ілля • Калістратівка • Левантівка • Малаївці • Маяки • Нагірне • Нестерове • Нова Волярка • Новокрасне • Новомихайлівка • Новорозівка • Новосамарка • Новосеменівка • Одаї • Олександрівка • Омелянівка • Платонове • Римарівка • Розівка • Сагайдак • Садове • Самарка • Ставрове • Степанівка • Ткаченка • Топали • Тригради • Улянівка • Унтилівка • Федорівка (Гулянська сільська рада) • Федорівка (Ставрівська сільська рада) • Федосіївка • Флора • Цеханівка • Чорна
Примітка:	¹) 19 липня 2020 року колишній Окнянський район було ліквідовано в результаті адміністративно-територіальної реформи, а всі його населенні пункти увійшли до складу новоутвореного Подільського району.