Гавриленко Григорій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Іванович Гавриленко
Gavrylenko.jpg
Григорій Іванович Гавриленко
Народження 7 липня 1927(1927-07-07)
село Холопкове (нині Перемога) Глухівського району Сумської області
Смерть 23 лютого 1984(1984-02-23) (56 років)
  Київ, УРСР
Національність українець
Країна СРСР СРСР
Жанр станковий живопис, графіка, книжкова ілюстрація
Навчання Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність художник
Напрямок Авангардизм
Вплив на Олександр Животков

Григо́рій Іва́нович Гавриле́нко (7 липня 1927, село Холопкове (нині с. Перемога) Глухівського району Сумської області — 23 лютого 1984, Київ, УРСР) — український художник, графік, ілюстратор. Один з головних представників так званого неофіційного українського мистецтва ( андеграунду) та покоління шістдесятників.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 7 липня у с. Холопкове (нині с. Перемога) поблизу Глухова на Сумщині у заможній селянській багатодітній родині. Мав трьох братів та сестру. Після розкуркулення 1930 року сім’я втекла до Грузії, де їх батько працював поблизу м. Поті. Згодом батька відправили до концтабору більшовицькі партійні ідеологи, на той час в Республіку Комі. Після цих подій матір разом з дітьми повернулися назад до рідного села, де їм було надано притулок. З мемуарів Кривенка М. Є. – українського художника, учня Гавриленка, стає відомо, що сім’я через деякий час переселилася до Глухова, у невелике помешкання. В той же час Григорій працював разом зі своїми братами та сестрою у колгоспі. Сам він про себе розповідав,  «… книголюб, уже тоді збирав книги і, читаючи їх уночі, мріяв, щоб цілий куток у малій хатині був заповнений ними. Першими вчителями у малюванні були художники з народу, картини яких він роздивлявся на базарі в Глухові.»[1].

В 1945 Гавриленко Г. Г., приїхавши до Києва, робить першу змогу вступити до Київського художнього Інституту, але за відсутності  необхідної підготовки, художника  зараховують до останніх класів середньої художньої школи ім. Т. Г. Шевченка, де одним з його викладачів був Володимир Бондаренко, учень Федора Кричевського. У 1949 р. Гавриленко поступає до КХІ (Нині — НАОМА ), спочатку на живописний факультет, а потім переводиться на графічний.

Фахове розподілення по майстернях відбувалося на 4 курсі навчання, до цього ж студенти вивчали різноманітні графічні дисципліни. Для всіх студентів-графіків, незалежно від фахового розподілу, обов’язковими були завдання по ліногравюрі, ксилографії, офорту (класичному, мецо-тинто), книжковій ілюстрації, отримували основні навики з виготовлення друкованих авторських форм.

Дисципліну ліногравюри вів Василь Касіян. Асистентом В. Касіяна у майстерні був Н. Богомольний, який згодом викладав предмет графічного шрифту. Рисунок викладав художник-монументаліст М. Хмелько. Ази популярної в 1950-60-ті рр. техніки ліногравюри студенти опановували під керівництвом В. Касіяна, незалежно від обраної ними провідної графічної спеціальності. Теорію кольорової ліногравюри окремо викладав О. Пащенко.

Г. Гавриленко вже під час навчання проявив себе, як блискучий рисувальник. За спогадами О. Губарєва, око художника було точніше за об’єктив фотокамери, а талант у галузі рисунка був безперечним. Цікавим є також той факт, що вже під час навчання (як, згодом, і під час усього творчого шляху) Г. Гавриленко власноруч виконував усі етапи роботи над естампами, тоді як серед більшості графіків вважалося цілком допустимим довірити безпосередньо друк на станку спеціалісту у цій галузі.

Під керівництвом свого викладача з фаху – Іларіона Плещинського,  талановитого художника й педагога, запрошеного до інституту з Казані у 1920-х роках, Гавриленко займався оформленням повісті В. Короленка «Сліпий музикант», яка і стала його дипломною роботою.

Творча практика[ред. | ред. код]

Григорій Гавриленко — один із ключових художників післявоєнного мистецтва України. Він належить до так званого покоління шістдесятників, сформованих на хвилі “хрущовської відлиги” з її відносними ідеологічними послабленнями та, як наслідок, тимчасової лібералізації та значного пожвавлення культурної сфери. Його життєвий та професійний шлях ілюструє усі виклики та контраверсійні обставини доби, що з ними стикалися художники, вимушені поєднувати офіційну та неофіційну художню роботу. До покоління українських шістдесятників, сучасників і колег Гавриленка належать, зокрема, Георгій Якутович , Вілен Барський Сергій Адамович, Олександр Губарєв, Георгій Малаков.

Після закінчення інституту, художник певний час живе та працює у селі поблизу Корсунь-Шевченківського, заробляючи оформленням книжок для київських видавництв. Зокрема, створює ілюстрації до творів М. Стельмаха «В їжаковім вітряку» (1957), Л. Первомайського «Казка про Івана Голика» (1958), збірки оповідань «Діти миру» (1958). В цей  період він бере участь у республіканських і всесоюзних виставках, експонує книжкові ілюстрації, рисунки, акварель, живопис. Зокрема у 1960-х Гавриленко працює над ілюстраціями до творів С. Коваліва «Світ учить розуму» (1960). На початку 1960-х нетривалий час Григорій починає викладати у Київському державному художньому інституті, однак невдовзі після видання «Чіпки»,  художника звинувачують в наслідуванні так званого «бойчукізму» і звільняють з ідеологічних причин. На знак солідарності Інститут також полишає близький друг Гавриленка, уже дуже відомий на той момент Георгій Якутович. Після цього скандалу Григорій переїздить до м. Загорськ, Пізніше Гавриленко переїздить до Переяслав-Хмельницька, а потім – до Ірпеня. Там він створює своє найбільше за розміром полотно, виконане олією – «Дві жінки в природі» (1964), яке зараз є в постійній експозиції НХМУ.

Після тимчасової паузи, за протекції Миколи Бажана поновлюється співпраця Гавриленка-графіка з видавництвами. Ганна Заварова (1943 - 2011 рр.) – відомий мистецтвознавець та дослідниця Г.Гавриленка, стверджує, що за життя він оформив тридцять два видання.[3], М. Бажана «Чотири оповідання про надію» (1967), збірки оповідань Є. Гуцала «У лелечому селі» (1969) та ін. У 1965 році виходить у світ одна з найбільш відомих книг у його оформленні — український переклад «Vita Nova» Данте Аліг’єрі. Працюючи над оформленням книги,  художник працює над серією рисунків пером, розробляючи  образи Данте та Беатріче. Тут він вперше в роботі над книгою застосовує свою впізнавану графічну манеру в техніці туш-перо, яку його оточенні  називали «сіткою» — накладання штрихів, що перетинаються, під кутом 45 градусів,  доповнених горизонтальними та вертикальними лініями. Матеріали, якими Гавриленко працював в 60-ті і 70-ті роки – акварель, туш і графітний олівець. Художник аналізував та досліджував форми, площини, зображував ритм горизонталей та вертикалей.[2]

Важлива подія у житті художника — знайомство з Миколою Бажаном, який стає однодумцем та другом Гавриленка. Це стало переломним періодом творчості.  Бажан переклав «Витязь у тигровій шкурі» Руставелі до Всесвітнього Руставелівського форуму у Тбілісі, з нагоди 800-ліття від дня народження класика грузинської літератури, та шукав художника, який би міг виконати ілюстрації і макет до книги.

Ще одне знакове знайомство Гавриленка з Сергієм Параджановим. Саме Григорій багато в чому підтримував режисера у зйомках стрічки «Тіні забутих предків». У 1974 році Параджанова за звинуваченнями в одностатевих стосунках засуджують до тюремного строку. На його захист стала вся  творча інтелігенція, Гавриленко досить наполегливо відстоював права товариша, у тому числі. В зв’язку з таким тиском, режисера звільняють достроково.

В період з 1967 – 1979 працює над «Образом дівчини» і «Пляжем». Дані роботи є уособленням головних тем, над якими працює митець протягом життя.[5]

1972–1973 - працює над «Сюїтою, навіяною лірикою О. С. Пушкіна», що складається з п’яти акварелей, та над серією «Пошуки пушкінських жіночих образів», до якої увійшло вісім аркушів тушшю.

Ці твори були експоновані  на першій, досить скромно організованій персональній виставці художника  у 1974 році – «Пушкін у творчості Григорія Гавриленка», присвячена до 175-річчя від дня народження поета. Місце проведення – київський Будинок вчених.            

У 1979 виходить друком збірка «Доробок» М. Бажана в оформленні Гавриленка. До видання увійшли 19 ілюстрацій, виконаних в кольорової ліногравюри. Паралельно працює над естампами за мотивами російських народних казок та диптихом «Михайлівське» (1980–1982). На цю тематику і проходять його камерні персональні виставки у Києві та Львові. В останні роки, як зазначають сучасні мистецтвознавці, художник не створює програмних робіт. На думку сучасної дослідниці Смірної Лесі «У творчості Гавриленка немає завершеного, підсумкового висловлювання. Розімкненість його пізніх циклів і серій, невпинне варіювання одних і тих самих мотивів, що позначають світ, який триває нескінченно». [3]

23 лютого у 1984  помирає у Києві. Григорій Гавриленко не був одружений і мав (???) дітей. Довгий час його творчим спадком опікувався рідний брат Федір Гавриленко, який організував чимало посмертних виставок, головна з яких — ретроспектива в НХМУ в 2006 році.  

Галерея робіт[ред. | ред. код]

Творча спадщина художника – значна. Багато його робіт стали власністю «Градобанку», який зазнав краху і в 2004 році багато картин з його колекції стали національним надбанням.[7] У 2007 році в Національному художньому музеї України (НХМУ) відбулася меморіальна виставка, присвячена Григорію Гавриленку. З тих пір деякі твори зберігаються в тому ж  НХМУ, Сумському та Лебединському художніх музеях, Музеї шістдесятництва, приватних зібраннях

Сучасні дослідження[ред. | ред. код]

На сучасному етапі з’являється все більше досліджень, присвячених постаті Гавриленка. У 2015 році у світ вийшла книга "Мистецтво українських шістдесятників", що характеризує особливості становлення художників-нонконформістів та ілюструє події української арт-сцени 60-х років, зокрема й творчість самого ілюстратора. Автори книги – мистецтвознавці Ліза Герман та Ольга Балашова. З періоду 2016 по 2020 відбулося два виставкових проекти, які ознайомили публіку з напрацюваннями художника : 2016 р. - експозиція у НХМУ, де були частково представлені його роботи та у 2019 р. пройшла виставка в аукціонному домі ДУКАТ, вона повністю була присвячена творам Гавриленка.

Наразі до видання готується перша велика монографія про художника, авторками якої виступлять Лізавета Герман та Ольга Балашова.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сирих, Анатолій (26.06.2018). Григорій Гавриленко. Образ світлий. www.youtube.com (Російська). Процитовано 26.06.2018. 
  2. Кривенко, Микола (25.08.2018). Художник Григорiй Гавриленко. inkyiv.com.ua (Українська). Процитовано 25.08.2018. 
  3. Смирна, Леся (2017). Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві: Монографія (Українська). Київ: Фенікс. ISBN ISBN 978-966-136-449-2. 

Джерела та посилання[ред. | ред. код]