Гагуа Григорій Афанасійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Григорій Гагуа
Особові дані
Народження 4 (17) грудня 1915(1915-12-17)
  Поті, Російська імперія
Смерть 7 серпня 2001(2001-08-07) (85 років)
  Кобулеті, Грузія
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Позиція півзахисник, захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1936–1950  «Динамо» (Тбілісі) 161 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1954  «Динамо» (Тбілісі)
1958  «Динамо» (Тбілісі)
Звання, нагороди
Звання
Заслужений майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Григорій Афанасійович Гагуа (нар. 4 грудня (17 грудня) 1915(19151217), Поті, Російська імперія — пом. 7 серпня 2001, Кобулеті, Аджарія, Грузія) — радянський футболіст, півзахисник і захисник. Заслужений майстер спорту.

Спортивна кар'єра[ред. | ред. код]

На початку футбольної кар'єри виступав за команди з рідного міста Поті — «Водник» (1930—1932) і «Динамо» (1933—1934). Один сезон захищав кольори футбольного колективу тбіліського університету.

Своєю грою привернув увагу керівництва тбіліського «Динамо», у складі якого виступав до 1950 року. У першій першості серед клубних команд «динамівці» стали переможцями групи «Б» і здобули путівку до еліти радянського футболу.

1937 року грав у фіналі кубка СРСР (поразка від московських «одноклубників» з рахунком 2:5). У липні брав участь у двох матчах проти збірної Країни Басків: у складі «Динамо» (0:2) і збірної Грузії (1:3). У суперників тричі відзначився Ісідро Лангара, учасник чемпіонату світу 1934 року.

Наступного сезону виконав норматив на звання «Майстер спорту». Віце-чемпіон країни 1939 і 1940 років. Вдруге грав у фіналі кубка СРСР 1946 року, але знову його команда поступилася московському клубові. Цього разу, у додатковий час, сильнішим виявився «Спартак» (2:3). Третій призер чемпіонатів 1946 і 1947 років.

1948 року отримав почесне спортивне звання «Заслуженний майстер спорту» (разом з одноклубниками Віктором Панюковим, Арчілом Кікнадзе і Сергієм Шудрою). За 11 сезонів провів 155 матчів в елітному дивізіоні, відзначився забитими м'ячами у ворота ленінградського «Зеніта» і команди «Крила Рад» з Куйбишева. У кубку СРСР провів 23 матчі.

З 1951 року — на тренерськй роботі. У серпні 1954 року змінив на посаді керманича тбіліського «Динамо» Бориса Пайчадзе. Сезон команда завершила на восьмій позиції (серед 12 учасників). На початку 1958 року, вдруге очолив «динамівців», але вже в квітні передав свої повноваження Василю Соколову. В наступні роки працював з молодими футболістами в столиці Грузії.

Досягнення[ред. | ред. код]

  • Другий призер чемпіонату СРСР (2): 1940, 1939
  • Третій призер чемпіонату СРСР (2): 1946, 1947
  • Фіналіст кубка СРСР (2): 1937, 1946

Статистика[ред. | ред. код]

Статистика виступів в офіційних матчах:

Сезон Команда Чемпіонат Кубок
Ліга Ігри Голи Ігри Голи
1936 «Динамо» Тб Д-2 6 0 1 0
«Динамо» Тб Д-1 3 0
1937 «Динамо» Тб Д-1 11 0 7 0
1938 «Динамо» Тб Д-1 9 0
1939 «Динамо» Тб Д-1 22 0 3 0
1940 «Динамо» Тб Д-1 18 1
1944 «Динамо» Тб 1 0
1945 «Динамо» Тб Д-1 11 0 1 0
1946 «Динамо» Тб Д-1 18 0 5 0
1947 «Динамо» Тб Д-1 20 1 2 0
1948 «Динамо» Тб Д-1 25 0 3 0
1949 «Динамо» Тб Д-1 16 0
1950 «Динамо» Тб Д-1 2 0
Усього за кар'єру Д-1 155 2 23 0
Д-2 6 0

Посилання[ред. | ред. код]