Газан-хан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Газан-хан
Ghazan with wife at his court.jpg
Народився 5 листопада 1271(12711105)
Мазендеран, Іран
Помер 11 травня 1304
Казвін, Іран
Поховання Тебриз
Громадянство
(підданство)
Flag of Mongolia.svg Монголія
Національність монгол
Діяльність суверен
Титул хан
Посада Хан
Термін 1295—1304 роки
Попередник Байду-хан
Наступник Олджейту
Конфесія християнство
іслам
Рід Хулагуїди
Батько Аргун-хан
Мати Кутлуг-хатун
Брати, сестри  • Олджейту
У шлюбі з Kököchin[d]
Діти 1 донька

Газан-хан (Газан хаан, 5 листопада 1271 — 11 травня 1304) — хан держави Хулагуїдів у 12951304 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив з роду Хулагуїдів. Був сином Аргун-хана і Кутлуг-хатун. Народився у 1271 році в Хорасані, де тоді намісником був його батько. Незабаром було хрещено згідно з несторіанськими канонами. Дитиною також вивчав буддизм та монгольську поганську віру.

1284 року після сходження Аргун-хана на трон Ільханів призначено намісником Хорасана. Тут поринув у розваги разом з місцевою монгольською знаттю. Але 1289 році розпочався конфлікт Аргун-хана з Чагатайським улусом, а Газан вимушений був захищати кордони держави. Водночас довелося вести війну проти Навруза, одного з колишніх емірів Ільханів, що повстав. У 1291 році після смерті батька, зв'язаний проблемами охорони кордони та боротьби з повсталими, Газан-хан не наважився на боротьбу за владу в державі. Тому визнав новим Ільханом свого стрийка Гайхату.

При підтримці монгольських військ 1295 року вступив у боротьбу за трон, в результаті було повалено хана Гайхата. Потім повстав проти Ільхана Байду і опанував престолом. Того ж року, розраховуючи на підтримку перської знаті і духівництва, а також мусульманської частини монгольської кочової знаті, прийняв іслам. При цьому прийняв ім'я Махмуд.

Володарювання[ред. | ред. код]

У 1295 році ворожі хани Дува і Хайду вдерлися до меж держави Хулагуїдів. Газан не зміг завадити спустошенню Махандерану і Хорасану, але відбив атаку на Герат, а потім змусив здатися Навруза. Незабаром оженився з жінкою з держави Юань, яку привіз Марко Поло. В подальшому підтримував дружні відносини з династією Юань в Китаї на противагу Чагатайському улусу.

У 1296 році проти влади Ільханів повстали ойрати, які раніше були переселені до колишнього Іконійського султанату в Анатолії. Повстання було придушено, а також відбити спроби мамлюків з Єгипту атакувати землі Хулагуїдів в Месопотамії.

У 1298 році призначив візирем Рашид-ед-Діна (єврея, що прийняв іслам). Наказав йому скласти книгу з генеалогії, релігії та звичаїв монголів. В ній було перебільшено та підкреслено значення предка Газан-хана — хулагу та його родини в походах Чингиз-хана й створенні Монгольської імперії.

З метою відродження економіки країни, зруйнованої монгольськими завоюваннями і політикою перших ільханів, Газа-хан провів низку реформ. Були встановлені точні розміри податків (харадж і купчур) і визначені терміни їх сплати. Всякі довільні побори строго заборонені. Заборонено постій військових і цивільних чинів, як і гінців, в будинках раятів. Занедбані землі віддані на пільгових умовах землевласникам (зі скороченням суми хараджа до 3/4, 3/5 і 7 г в залежності від якості землі та умов обробки і зрошення) із зобов'язанням окропити, заселити і обробити ці землі. Вжито заходів для огородження селян від сваволі і насильств чиновної і військової знаті і її слуг. Також було скасовано систему розплати по ассигновки. Тамга в одних містах скасована зовсім, в інших скорочена наполовину. Переводилися на оброк раби, що працювали в казенних майстерня (кархане), які раніше отримували тільки мізерний пайок. Невдовзі відновлено ​​карбування срібної монети: 1 динар, рівний 6 дирхемам, містив 13 г срібла.

Проведено широкі зрошувальні роботи, проводились канали, були побудовані обсерваторія і госпіталь поблизу Тебріза, виявлялося заступництво вченим. Реформи Газа-хана привели до часткового відновлення сільського господарства. Законодавство Газан-хана підтвердило прикріплення селян до землі і встановило 30-річний термін для розшуку втікачів. Загальний дохід держави незабаром збільшився з 17 млн до 21 млн динарів на рік.

Поход монголів проти Єгипту

Зміцнивши державу, змусивши правителів сельджуків, Грузії, Вірменії та Ширвану, Газан-хан розпочав боротьбу за Сирію за мамлюкським Єгиптом. При цьому було укладено союз з королівством Кіпр. У 1299 році війська Гахан-хана вдерлися до Сирії, де захопив Галеб. Тут до нього приєднався васалас Гетум III, правитель Кілікійського царства. У грудні того ж року монголи завдали рішучої поразки мамлюкам у битві при Ваді аль-Хазнадарі. 1300 року було захоплено Дамаск, а легкі частини спустошили Палестину, дійшли до міста Газа. Проте через нестачу харчів Газан-хан відступив до Персії, залишивши залоги в Сирії.

1301 році війська Ільханів на чолі із Кутлу-шахом вдерлися до Палестини, але не зуміли закріпитися тут. Згодом зосередилися на захисті захопленої Сирії, проте невдовзі відступили до Месопотамії. Того ж року встановив дипломатичні відносини з Папським престолом, намагаючись через нього спонукати європейські країни до нового великого хрестового походу проти Єгипту. Але з цього нічого не вийшло, оскільки Газан-хан не узгоджував власні військові дії з діями хрестоносців та королівства Кіпр. Імовірно, це було пов'язано з відновленою загрозою з боку Чагатайського улусу.

У 1303 році Газа-хан видав указ про наділення військовими ленами (ікта) всіх монголів, включених у феодальне ополчення. Того ж року на чолі війська рушив проти Єгипту. Втім, у вирішальній битві у квітні того ж року при Мардж аль-Саффара зазнав нищівної поразки. Після цього зосередився на внутрішнім справах. Помер у 1304 році. Йому спадкував брат Олджейту.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Sylvia Schein: Gesta Dei per Mongolos 1300. The Genesis of a Non-Event Erschienen in der Zeitschrift The English Historical Review. 94 (373), S. 805—819, Oktober 1979
  • Roux, Jean-Paul (1993). Histoire de l'Empire Mongol. Fayard. ISBN 2-213-03164-9.
  • Jackson, Peter (2005). The Mongols and the West: 1221—1410. Longman. ISBN 978-0-582-36896-5.