Газове родовище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Видобуток природного газу в світі.

Газове родовище (рос. газовое месторождение, англ. gas field, нім. Gasfeld n, Gaslagerstätte f, Gaslager n) – сукупність газових покладів, приурочених до загальної ділянки поверхні і контрольованих одним структурним елементом.

Усього в світі відомо більше 10 тис. газових родовищ, однак основні запаси газу зосереджені у невеликому числі унікальних (більше 1 трлн м3) і найбільших (0,1 – 1,0 трлн м3) газових і газоконденсатних родовищ. За геологічним віком газоносність осадових порід розподіляється таким чином: у палеозойських відкладах – 23,5 %; в мезозойських – 65,5 % і у кайнозойських – 11,0 %. З піщаними колекторами пов’язано 76,3 % запасів, а з карбонатними – 23,7 %. Глинистими покришками контролюється 65,7 % запасів газу, соленосними – 34,3 %. Переважна більшість запасів газу зосереджена в пастках структурного типу.

Найбільші запаси природного газу зосереджені в надрах США, Норвегії, Канади, Мексики, Алжиру, Росії, Туркменистану, Індонезії. Слід зазначити, що перші промислові нафтові родовища Європи відкрито в Україні у 1810 р., м. Борислав (Івано-Франківська область).

Основна характеристика[ред.ред. код]

Г.р. бувають одно- і багатопластові (точніше багатопокладові й однопокладові).

У розрізі багатопластового Г. на одній площі є декілька газових покладів, розміщених один під одним на різній глибині. Деякі газові поклади мають самостійний газоводяний контакт (ГВК). Колектори можуть бути різної ґенези - кавернозними, міжґранулярними або тріщинними.

Переважна більшість Г.р. знаходиться в зонах газонакопичення - склепінчасті підняття, внутрішньоплатформові западини, міжгірські западини, передгірські прогини і западини.

Поклади багатопластового Г.р. експлуатуються або роздільно свердловинами, пробуреними окремо на кожний горизонт, або спільно і свердловинами, які одночасно розкривають всі поклади. При роздільній експлуатації для зменшення кількості свердловин здійснюють експлуатацію з застосуванням роз’єднувачів (пакерів), які розділяють пласти – т. зв. сумісно-роздільна (одночасно-роздільна) експлуатація. В цьому випадку газ з нижнього горизонту окремо поступає у фонтанні труби, а з верхнього горизонту – в затрубний простір. Г.р. розробляються без підтримування пластового тиску, на природному режимі. Чисто Г.р. мають в складі газу 94–99% метану і незначну кількість етану, пропану; важчі вуглеводні здебільшого бувають у вигляді слідів. В газі Г.р. спостерігаються домішки СО2, N2, Н2S, He.

Рівень річного відбору газу з родовища розраховують у кожному конкретному випадку на початковій стадії його освоєння, тобто на стадії створення проекту дослідно-промислової експлуатації (ДПЕ) і складання техніко-економічного обґрунтування видобування газу. Далі в міру накопичення інформації за результатами ДПЕ рівні річного відбору газу з родовища уточнюються в проектах і аналізах розробки родовища.

Показники газовидобування[ред.ред. код]

Як правило рівні річного відбору газу з родовищ становлять 2-4% від видобувних запасів, по окремих родовищах-регуляторах рівень річного відбору газу з родовищ сягає 10%, а в деяких випадках і більше.

З практики експлуатації родовищ випливає, що при режимі природного виснаження кінцевий коефіцієнт газовилучення становить 85-95%, в той час як кінцевий коефіцієнт конденсатовилучення – 30-60%, а за сприятливих факторів – до 75%.

Основні фактори, які впливають на коефіцієнт газовилучення і режим експлуатації родовища: середньозважений за об’ємом порового простору пласта тиск; площова і за розрізом пласта неоднорідність літологічного складу і фаціальна мінливість порід пласта; тип родовища (пластове, масивне); темп відбирання газу; охоплення пласта витісненням (при природному або примусовому діянні на пласт); розміщення свердловин на структурі і площі газоносності; стан розкриття пласта свердловиною і конструкція свердловини; види робіт з інтенсифікації роботи свердловин.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]