Газові конфлікти між Росією й Україною

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Газові конфлікти між Росією й Україною
Головні газопроводи з Росії в Європу

Україно-російські газові конфлікти — серія економічних конфліктів між компаніями НАК «Нафтогаз України» та «Газпром» щодо умов постачання природного газу з Росії до України, а також його транзиту до країн Європи.

Передісторія[ред.ред. код]

Після розпаду СРСР Україна, через територію якої проходив великий газопровід в Європи, опинилася в неоднозначному становищі: з одного боку незалежна держава, з іншого — братська країна на пострадянському просторі. Звідси у України збереглися історичні пільги на купівлю та транзит природного газу.

Однак реалії ринкової економіки брали своє. Перший російсько- український газовий конфлікт вибухнув 20 лютого 1993 році, коли глава Газпрому Рем Вяхірєв пообіцяв припинити постачання газу в Україну в зв'язку з заборгованістю по оплаті. Конфлікт був швидко залагоджено і відключення не відбулося[1]. На той момент борг України за газ становив понад 138 млрд рублів.[2] у відповідь на погрози з боку російської влади українська влада відповідає, що перекриють транзитні газопроводи, по яких Росія веде поставки газу до Західної Європи.[2]

Росія вже тоді активно використовувала «газову карту», підштовхуючи Україну до дипломатичних поступок шляхом шантажу (див. Масандрівські угоди).

У березні 1995 року «Газпром» призупиняє поставки газу в Україну.[2] На той момент борг України за газ перевищує 1 трлн рублів.[2] «Газпром» зажадав вирішення проблеми боргу за рахунок передачі Росії частини майнових прав в українські газопроводи і підприємства.[2] 10 березня, в ході україно-російських переговорів, було прийнято рішення про продовження постачань газу в Україну.[2] Причому українська сторона прийняла на себе зобов'язання протягом місяця надати графік погашення боргів за газ.[2] Хоча графік так і не був наданий, з політичних причин Україну не відключили від газу.[2]

У 1998 році в російсько-українські газові відносини включилася посередницька компанія Ітера[3], яку в Україні пов'язують з ім'ям Юлії Тимошенко, яка, на думку директора українського Інституту енергетичних досліджень Костянтина Бородіна, лобіює інтереси компанії.[4]

У 2004 році в Україні відбулася Помаранчева революція, яка позначила проєвропейський вектор української зовнішньої політики. У Росії ці зміни були зустрінуті вельми стримано. Стало ясно, що часи «пільг» (ціна в 50 $/тис. м³) для колишньої братської республіки закінчилися[5].

Загострення відносин відзначалося вже до виборів президента України 2004. Директор Національного інституту стратегічних досліджень України Анатолій Гальчинський ще в травні 2004 року прогнозував: «За моїми оцінками, тиск Росії з енергетичних лініях буде до тих пір, поки Україна не почне поступатися своїми політичними позиціями… І такий тиск посилюватиметься в майбутньому».[6]

2005-2006[ред.ред. код]

Відносини між РФ і Україною загострилися після того як у березні 2005 російська газова монополія «Газпром» зажадала від України («Нафтогаз») платити за газ з 2006 за цінами, близькими до європейських (біля $250 за 1000м³). При цьому сама Російська Федерація купувала газ у Туркменістані за ціною $44 за 1000 м³. Газпром намагався збільшити прибуток від продажу газу на суму від 3 до 5 мільярдів доларів США щорічно. При цьому, шляхом підняття цін на газ в Україні, російський уряд бажав захопити частину російського ринку металургії, на якому українські компанії успішно конкурували з російськими. Попри те, що економічні причини існували і раніше, російський уряд не поспішав здійснювати різких дій, припасаючи їх як засіб політичного тиску, і почав підняття цін тільки після зміни зовнішньо-політичного курсу України у напрямку Заходу.

Українське керівництво до останнього моменту не було готове платити більше і Газпром, посилаючись на 4 параграф договору про постачання газу, за яким ціни на газ визначаються щорічно, у ніч на 1 січня 2006 зупинив постачання. З боку Газпрому пролунали звинувачення, що Україна "приступила до несанкціонованого відбору газу", призначеного європейським споживачам. Представники українського Нафтогазу звинувачення відкинули.

4 січня обом сторонам вдалося підписати договір, за яким закінчувалася практика бартерної торгівлі (транзит за газ в обмін на постачання газу) і в результаті якого ці дві речі стали розглядатися окремо. Щодо ціни, то вона стала тимчасово складати $95 за 1000 м³, що стало можливим завдяки змішуванню російського газу за ціною у $230 і туркменського за ціною у $44.

З 2006 року (за часи уряду Януковича) компанія РосУкрЕнерго стала головним посередником на газовому ринку України.

2008-2009[ред.ред. код]

В 2017 було опубліковане інтерв'ю, в якому Дмитро Фірташ заявив, що Віктор Ющенко йшов на загострення газового конфлікту цілком свідомо, оскільки намагався таким чином відстояти вигідні для України тарифи. В цих умовах підписані Тимошенко газові угоди з Росією виявились не тільки невигідним для України економічно, але й зафіксували газову капітуляцію України та врятували Газпром від позовів європейських споживачів за припинення газопостачання. В цих умовах Віктор Ющенко виявив політичну слабкість, не здійснивши арешт Тимошенко одразу після її повернення до України.[7]

2013-2014[ред.ред. код]

Після перемоги Євромайдану, в процесі гібридної війни проти суверенітету і територіальної цілісності України російська влада розпочала третю газову війну проти України.

Становить собою новий виток газових конфліктів великої геополітичної ваги, у якому задіяна Україна, ЄС, США/Канада (попередні заяви на енергопостачання в Європу), Росія (найбільший бенефіціар), Китай (можливий розворот енергетичних потоків з Європейських напрямів і контракторів на азійський ринок).

Включає (на перших етапах військового вторгення в Україну-Крим) захоплення і контроль транспортно-енергетичних гілок Криму, нафтогазових потужностей Чорноморнафтогазу, контроль і приєднання українського шельфу з його ресурсами і подальшим зірванням перспективних контрактів; у другихінфільтрації диверсійно-підривного елемента на схід України з контролем Юзівських площ перспективних сланцевих покладів, великого транспортно-промислового вузла (у т.ч. по газу, залізницях).

2014—2018[ред.ред. код]

У червні 2014-го року компанія «Нафтогаз» подала перший позов до Стокгольмського арбітражу, у жовтні додатковий позов про транзит газу за контрактом 2009-го року[8]. У свою чергу «Газпром» подав зустрічні позови до Нафтогазу за тим же контрактом. Станом на 29 травня 2017-го року сумарні вимоги щодо грошової компенсації «Нафтогазу» і «Газпрому» за контрактом купівлі-продажу і транзитним контрактом становили 30,3 млрд доларів, водночас вимоги «Газпрому» до української компанії — 47,1 млрд доларів[9]. Усні слухання сторін завершилися в жовтні 2016 року. Суд частково задовольнив вимоги «Нафтогазу» і виніс своє проміжне рішення у травні 2017-го року. Після цього «Газпром» намагався оскаржити це рішення в Апеляційному суді округи Свеа (Швеція). Наприкінці грудня було ухвалено остаточне рішення суду, яке Газпром 15 січня 2018 року відмовився оскаржувати.[10][11]

28 лютого 2018 року Стокгольмський арбітраж задовольнив вимоги Нафтогазу щодо компенсації за недопоставлені Газпромом обсяги газу для транзиту в сумі 4,63 млрд доларів. За результатами двох арбітражних проваджень у Стокгольмі Газпром має сплатити 2,56 млрд доларів на користь Нафтогазу. Арбітражний суд відхилив вимоги Газпрому щодо штрафів за начебто незаконно відібрані Нафтогазом обсяги транзитного газу[12]. На суму компенсації накладається пеня в розмірі 7 % річних в день, за кожен день несплати.

Після цього російський Газпром 1 березня повернув передоплату за березневі поставки обов'язкових обсягів, визначених арбітражем у 5 млн м3[13] та одночасно знизив тиск на вході до Української ГТС на 20 %, що ускладнює транзит газу до Європи.[14] 2 березня Міністерство енергетики та вугільної промисловості України розпорядилося перевести генерувальні компанії з газу на мазут[15], а Нафтогаз України звернувся з проханням знизити на 1 градус температури котлів, щоб компенсувати це падіння, оскільки існує технічне обмеження добового підняття газу зі сховищ, а також це наклалося на незвичні сильні морози.[16] Також російський Газпром після поразки у Стокгольмському арбітражі оголосив про початок процедури розірвання контрактів з НАК «Нафтогаз»[17][18]. Укртрансгаз поставив до відома даної ситуції Європейську комісію[19].

13 березня 2018 року Київський апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні скарги на штраф у 171 мільярда гривень, накладений Антимонопольним комітетом України на російське ПАТ "Газпром".[20]

20 березня стало відомо, що відповідно до рішення українського суду, за яким корпорація "Газпром" визнана винною у зловживаннях на українському енергоринку, і на неї накладений штраф у розмірі 6 мільярдів доларів вже стягнуто 100 млн грн. Також усі активи корпорації на території України описані й арештовані.[21]

Суспільна реакція[ред.ред. код]

Політичний тиск Росії на Україну під час газового конфлікту 2005—2006 років спричинив появу громадської кампанії з бойкоту російських товарів в Україні. Активні дії в рамках кампанії тривали також на початку 2009 року — під час газової війни 2008—2009 років.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Газові конфлікти Росії за останні 15 років. Довідка
  2. а б в г д е ж и Комерсант-Власть-Газова промисловість
  3. Російсько-український газовий конфлікт: наслідки для російської сторони
  4. Тимошенко хоче замінити «РосУкрЕнерго» на ІТЕРА ?
  5. Газовий гамбіт Кремля
  6. Анатолий Гальчинський: Економіка України перегрілася. Архів оригіналу за 2013-01-20. Процитовано 2013-01-16. 
  7. Фирташ о газовой войне 2009 года. Публикуется впервые
  8. «Нафтогаз» подав позов до Стокгольмського арбітражу щодо контракту про транзит газу з «Газпромом». Радіо Свобода. Процитовано 2018-01-21. 
  9. Стокгольмський суд повністю задовольнив вимоги "Нафтогазу" до "Газпрому" за принципом take or pay. LB.ua. Процитовано 2018-01-21. 
  10. "Газпром" не буде оскаржувати рішення Стокгольмського суду щодо спору з "Нафтогазом" про контракт на постачання газу. LB.ua. Процитовано 2018-01-21. 
  11. «Нафтогаз», «Газпром», перемога. https://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа. 2017-12-24. Процитовано 28 лютого 2018. 
  12. Нафтогаз виграв історичну суперечку з Газпромом. https://www.pravda.com.ua/. Українська правда. 2018-02-28. Процитовано 28 лютого 2018. 
  13. Газпром образився: Нафтогазу повернули передоплату за газ. https://www.epravda.com.ua/. Економічна правда. 2018-03-01. Процитовано 2 березня 2018. 
  14. «Газпром» знизив тиск на вході в українську ГТС на 20% - Клімкін. https://www.volynnews.com/. Волинські Новини. 2018-03-01. Процитовано 2 березня 2018. 
  15. Міненерговугілля розпорядилося перевести генерувальні компанії з газу на мазут - Насалик. http://ua.interfax.com.ua/. Інтерфакс-Україна. 2018-03-02. Процитовано 2 березня 2018. 
  16. "Нафтогаз" просить допомоги через "Газпром": Треба протриматися 3-4 дні. https://www.pravda.com.ua/. Українська правда. 2018-03-02. Процитовано 2 березня 2018. 
  17. "Газпром" заявив про термінове розірвання контрактів з "Нафтогазом". https://24tv.ua/. 24 канал. 2018-03-02. Процитовано 2 березня 2018. 
  18. «Газпром» заявил о расторжении контрактов с «Нафтогазом». http://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа. 2018-02-03. Процитовано 2 березня 2018. 
  19. В Украине началась пятидневка вынужденной экономии газа. http://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа. 2018-03-02. Процитовано 2 березня 2018. 
  20. "Газпром" програв апеляцію і мусить сплатити 171 мільярд гривень Україні. https://24tv.ua/. 24 канал. 2018-03-14. Процитовано 21 березня 2018. 
  21. Мін'юст заарештував всі активи "Газпрому" в Україні. https://economics.unian.ua/. УНІАН. 2018-03-20. Процитовано 21 березня 2018. 

Посилання[ред.ред. код]