Гай
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Буковий гай в Голосіївському лісі.
Гай — назва невеликого листяного лісу[1][2] або ізольованої групи дикорослих дерев, а також розмовна назва плодових насаджень екзотичних дерев.
Назва «гай» трапляється вже у періоді формування давньоукраїнської мови (XI—XIII ст.).[3].
Спочатку слов'янська назва окремої частини лісу або невеликої ізольованої лісової території, що використовувалася місцевим населенням для цілей богослужіння. У слов'ян, як і в інших язичницьких культурах, це був «священний гай».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Гай // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
- ↑ Гай // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Крижанівська О. І. Походження української мови та основні етапи її становлення // О. І. Крижанівська. Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика: навчальний посібник. — Київ: ВЦ «Академія», 2010. — С. 20. ISBN 978-966-580-311-9.
Посилання[ред. | ред. код]
- Гай // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 223. — 1000 екз.
- Гай // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — С. 451.
- Гай; Гайокъ, гаєкъ // Словник української мови XVI — першої половини XVII ст. / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; відп. ред. Гринчишин Д. Г. Вип. 6 (Выпросити — Головный). Укладачі к.ф.н. Р. Керста, О. Кровицька, Н. Осташ, М. Сенів. — Львів, 1999. — С. 181—183. — ISBN 966-02-1044-2.