Гайдаренко Степан Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Степанович Гайдаренко
Gaydarenko Stepan Stepanovich.jpg
Народження 25 грудня 1908 (7 січня 1909)(1909-01-07)
Грубешів, Люблінська губернія, Російська імперія
Смерть 22 серпня 1977(1977-08-22) (68 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Поховання Донське кладовище
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Роки служби 1927, 1929—1946
Звання CCCP air-force Rank major infobox.svg Майор авіації
Війни / битви Японсько-китайська війна
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
По відставці льотчик цивільної авіації
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден ЛенінаОрден Вітчизняної війни I ступеняОрден Червоної ЗіркиОрден «Знак Пошани»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ»Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Гайдаренко Степан Степанович у Вікісховищі?

Степан Степанович Гайдаренко (7 січня 1909 — 22 серпня 1977) — радянський військовий льотчик часів Другої світової війни, майор (1938). Герой Радянського Союзу (1939).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Грубешові, повітовому місті Люблінської губернії Російської імперії (нині — адміністративний центр Грубешівського повіту Люблінського воєводства Польщі). Українець. Дитячі роки провів у місті Острув Ломжинської губернії (нині — адміністративний центр Островського повіту Мазовецького воєводства Польщі). З 1914 року мешкав у Полтаві. Протягом 1918—1921 років наймитував по селах Полтавщини, згодом працював слюсарем на Полтавській деревообробній фабриці. У 1924 році закінчив 7 класів школи.

Від 1922 року був членом спортивно-льотної секції та планерного гуртка у Полтаві, брав участь в побудові декількох планерів. У вересні 1924 року брав участь у 2-х Всесоюзних планерних випробуваннях у Коктебелі. У 1925—1926 роках працював токарем на 2-й повітроплавній базі в Полтаві.

У січні 1927 року призваний до лав РСЧА. Проходив службу зброярем у піхотних частинах Українського військового округу. У жовтні того ж року був демобілізований. У 1927 році закінчив вечірній робітфак, працював токарем на полтавському заводі «Метал».

Вдруге у лавах РСЧА з серпня 1929 року. У грудні 1931 року закінчив Сталінградську військову авіаційну школу льотчиків. Проходив військову службу в стройових частинах бомбардувальної авіації в Білоруському військовому окрузі, пройшов шлях від молодшого льотчика до командира авіаційного загону.

З травня по вересень 1938 року перебував у військовому відрядженні в Китаї: командир бомбардувальної ескадрильї. Здійснив 16 бойових вильотів на бомбардувальнику СБ, під час одного з них екіпаж його корабля збив японського винищувача. Всього ескадрилья під командуванням С. С. Гайдаренка потопила 78 річкових суден і знищила 30 літаків супротивника (з них 15 — на аеродромах).

З лютого 1939 року — льотчик-інспектор Льотної інспекції ВПС РСЧА. На цій посаді брав участь в радянсько-фінській війні. У 1940 році понижений у військовому званні до капітана. З вересня 1940 року — льотчик-випробувач військової прийомки авіазаводу № 22 (м. Москва), випробовував серійні бомбардувальники СБ, Ар-2, Пе-2.

Учасник німецько-радянської війни: у липні — серпні 1941 року — заступник командира ескадрильї 410-го бомбардувального авіаційного полку Західного фронту. Брав участь у боях в Білорусі, у Смоленській битві. Здійснив 18 бойових вильотів на бомбардувальнику Пе-2.

У 1941—1942 роках — льотчик-випробувач військової прийомки авіазаводу № 22 (м. Казань), у 1942—1944 роках — льотчик-випробувач військової прийомки авіазаводу № 30 (м. Москва). У 1943 році відновлений у військовому званні майора.

З січня 1944 року — знову на фронті: льотчик-інспектор з техніки пілотування 266-ї (з лютого 1944 — 8-ї гвардійської) штурмової авіаційної дивізії. Воював на 2-му та 1-му Українських фронтах. Здійснив 9 бойових вильотів на штурмовикові Іл-2.

Після закінчення війни, до травня 1946 року, обіймав посаду льотчика-інспектора з техніки пілотування 8-ї гшад. З листопада 1946 року майор С. С. Гайдаренко — в запасі.

У 1949 році працював льотчиком-інструктором в 2-му Московському міському аероклубі. У 1950 році закінчив курси при 3-й окремій навчальній авіаційній ескадрильї ЦПФ (м. Ростов-на-Дону). Протягом 1950—1952 років працював другим пілотом в Аерогеологічному тресті Міністерства геології СРСР, у 1952—1956 роках — другим пілотом у 2-му загоні повітряних зйомок ГУ ЦПФ. На літакові Лі-2 брав участь в аерофотозйомці в Якутії.

Згодом працював у Всесоюзному НДІ ядерної геофізики та геохімії: старшим лаборантом (1963—1965), головою місцевкому (1965—1967), механіком (1967—1971), старшим техніком (1971—1972).

Мешкав у Москві, де й помер. Похований на Донському кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1939 року старшому лейтенантові Гайдаренку Степану Степановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Після встановлення знаку особливої відзнаки, 4 листопада 1939 року йому було вручено медаль «Золота Зірка» (№ 113).

Нагороджений орденами Леніна (22.02.1939), Вітчизняної війни 1-го ступеня (08.03.1945), Червоної Зірки (03.11.1944), «Знак Пошани» (25.07.1949) і медалями.

Посилання[ред. | ред. код]