Гайдар Аркадій Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гайдар Аркадій Петрович
Аркадій Гайдар

Аркадій Гайдар
Дата народження 9 (22) січня 1904(1904-01-22)
Місце народження Льгов
Дата смерті 26 жовтня 1941(1941-10-26) (37 років)
Місце смерті Ліпляве
Громадянство Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР
Мова творів російська мова[1]
Рід діяльності письменник
Дружина Солом'янська Лія Лазарівна
Нагороди:
Орден «Знак Пошани» і орден Вітчизняної війни I ступеня[d]
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Гайда́р Арка́дій Петро́вич (справжне прізвище — Голіков; *9 (22) січня 1904(19040122), Льгов, Курська губернія, Російська імперія, тепер Росія — †26 жовтня 1941, ст. Ліпляве, поблизу с. Ліпляве, Канівський район, Черкаська область, УРСР, СРСР, тепер Україна) — колишній чекіст, потім російський радянський дитячий письменник-прозаїк, в жанрі оповідань та повістей; автор широковідомої повісті «Тимур та його команда», оповідання «Чук і Гек» тощо.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в невеликому робітничому селища під Льговом в родині вчителів. Влітку 1919 навчався на Київських військових курсах (містилися у Володимирському кадетському корпусі).

Під час громадянської війни був командиром 58-го окремого полку армії під час придушення народного селянського повстання в Тамбовській губернії. Після Тамбова восени 1921 року Гайдар був відправлений до Башкирії для придушення «залишків банд куркульського і націоналістичного спрямування» частинами особливого призначення (ЧОП).

Після цього був начальником ЧК в Хакасії на кордоні з Тувою. Власноручно застрелив або вбив особливо жорстоким способом багатьох безвинних місцевих жителів, не білогвардійців (вони в тайзі були), а простих селян. Багато було жінок, підлітків, дітей. Він стріляв їм з нагана в потилицю. Тих, хто залишався живий, Гайдар стусанами зіштовхував з урвища у річку.

Людей без суду і слідства розстрілювали, рубали шашками, кидали в колодязі. Голіков не знав пощади ні до людей похилого віку, ні до дітей. В народі він отримав прізвисько «людина-звір». При його появі в селах місцеві люди кричали: «Ховайтеся! Біжіть! Хайдар-Голик їде! Хайдар-Голик їде!»

А приліпилося це слівце («Хайдар») до нього тому, що він у всіх запитував: «Хайдар?» Тобто куди їхати? Адже він інших хакаських слів не знав. А шукав він банду Соловйова. І самого Соловйова йому хотілося зловити. Його з Москви спеціально прислали Соловйова ловити, а ніхто йому не говорив, де Соловйов ховається. Він підозрював, що хакаси знають, де Соловйов, знають, а не говорять. Ось він і запитував у кожного зустрічного і поперечного. «Хайдар?» Куди їхати? Де шукати? А йому не говорили.

Один раз в лазні замкнув шістнадцять осіб хакасів. «Якщо до ранку не скажете, де Соловйов, всіх розстріляю». Не сказали. А може, і не знали, де Соловйов, тайга адже велика. Вранці він з лазні по одному випускав і кожному стріляв у потилицю. Всіх шістнадцять осіб перестріляв. Своєю рукою.

А то ще, зібрав населення цілого Аїла, ну, тобто цілого села … Сімдесят шість чоловік там було. Старі і діти, усі поспіль. Вишикував їх в одну шеренгу, поставив перед ними кулемет. «Не скажете, всіх перекошу». Не сказали. Сів за кулемет і … всіх … А то ще в Солоному озері та в Божому озері топив.[2]

Навіть командувач ЧОПом Єнісейської губернії В. Какоулін був змушений визнати: «Моє враження: Голіков з ідеології неврівноважений хлопчисько, що скоїв, користуючись службовим становищем, цілий ряд злочинів». Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння командирів, стало те, що Голіков, незважаючи на наказ доставити полонених у штаб для допиту, взяв та й розстріляв їх. Какоулін прийняв рішення відкликати Голікова в Красноярськ для з'ясування «обставин». В результаті Аркадій Голіков був звільнений з армії, виключений з партії і направлений на психіатричний огляд.

Після чого, у зрілому віці, страждав на психічні розлади, вдавався до спроб самогубства, пив. Спробував лікуватися, але безуспішно. У своєму щоденнику фіксував чергові нічні кошмари у зашифрованому вигляді. За спогадами друзів та колег-письменників, свої оповідання писав, як правило, в перервах між запоями, зачинившись від усіх на кілька днів у своїй кімнаті.

Твори[ред.ред. код]

Найбільш відомі твори Аркадія Гайдара: «PBC» (1925), «Школа» (1930), «Четвертий бліндаж», «Військова таємниця» (1935), «Тимур і його команда» (1940), «Чук і Гек» (1939), «Доля барабанщика» (1938), оповідання «Блакитна чашка» (1936). Твори письменника увійшли до шкільної програми, активно екранізувалися, перекладені багатьма мовами світу. Твір «Тимур і його команда» фактично поклав початок «тимурівському руху», що ставив своєю метою добровольчу допомогу ветеранам та людям похилого віку з боку піонерів.

Українська незалежність очима Аркадія Гайдара[ред.ред. код]

Бувши курсантом Київських військових курсів у 1919 р., Аркадій Гайдар брав участь у придушенні українських повстань проти радянської влади. Згадки про це містяться у першому, майже автобіографічному творі «У дні поразок і перемог» (рос. В дни поражений и побед), написаного у 1923—1924 рр. Очима головного героя Сергія Горінова, Аркадій Голіков-Гайдар дивиться на Україну відразу після повалення її незалежності та окупації більшовицькими військами. Але радянський світогляд автора і головного героя дивно відбиває історичну реальність, та іменує «окупантами» України владу УНР, а самих українців називає здебільшого хохлами.

« Єдиним носієм слідів останньої окупації були вивіски різних підприємств і установ, перейменовані за наказом отамана Петлюри на український лад. Крізь погано замащену фарбою вивіску «Парикмахер» проглядало «Цирульня», замість «Типография» - «Друкарня».  »
Оригінальний текст (рос.)

Единственным носителем следов последней оккупации были вывески различных предприятий и учреждений, переименованные по указу атамана Петлюры на украинский лад. Сквозь плохо замазанную краской вывеску «Парикмахер» проглядывало «Цирульня», вместо «Типография» - «Друкарня»[3]

Підкреслює Гайдар і вороже ставлення українського населення до радянської влади. Потяг з курсантами, що іде з Москви до Києва, трохи не відправляють під укіс залізничники, що служать Петлюрі, а ось якими словами автор характеризує Київ:

« Гарне місто! - Так! Тільки вже дуже в ньому різної сволоти багато. Скільки тут ховається агентів петлюрівських, донських, іноземних, а то й просто колишньої чорної сотні!  »
Оригінальний текст (рос.)

- Красивый город! - Да! Только уж очень в нем сволочи разной много. Сколько здесь скрывается агентов петлюровских, донских, иностранных, а то и просто бывшей черной сотни! [4]

Метод боротьби з українським сепаратизмом Гайдар бачить у встановленні штучного голодомору:

« - Так, брате! Ці голоду не знали, - показав Сергій на хохлів біля запряжених волами, навантажених возів. - Це не те, що наші опродрозкладнені селяни. - Я думаю, що якщо б вони знали, що таке неврожай, то не годували б таку безліч розбійницьких зграй. А то - там Струк, там Мазуренко, там Клименко...  »
Оригінальний текст (рос.)

- Да, брат! Эти голода не знали, - показал Сергей на хохлов возле запряженных волами, груженых возов. - Это не то, что наши опродразверстанные крестьяне. - Я думаю, что если бы они знали, что такое неурожай, то не кормили бы такое множество разбойничьих шаек. А то - там Струк, там Мазуренко, там Клименко... [4]

Свідчить Гайдар і про фізичне знищення окупантами українських повстанців, борців за незалежність:

« Спійманий нахабно дивився на оточуючих його. Вивернули його кишені: лист, наказ і жовто-блакитний значок. Офіцер, колишній штабс-капітан, а теперішній отаман - Горленко... Біля кам'яної стіни поруч з церковною огорожею, перед відділенням курсантів, похмуро опустивши голови, стали чотири людини, як спіймані вовки кидаючи погляди спідлоба. Сергій подивився на них холодно й спокійно. На інший день ешелон швидко відносив курсантів додому в Київ. Зустріч була влаштована урочиста, з промовами та квітами.  »
Оригінальний текст (рос.)

Пойманный нагло смотрел на окружающих. Вывернули его карманы: письмо, приказ и желто-голубой значок. Офицер, бывший штабс-капитан, а теперешний атаман - Горленко... Возле каменной стены у церковной ограды, перед отделением курсантов, хмуро опустив головы, встали четыре человека, как пойманные волки бросая взгляды исподлобья. Сергей посмотрел на них холодно и спокойно. На другой день эшелон быстро уносил курсантов домой - в Киев. Встреча была устроена торжественная, с речами и цветами[5]

Таким чином, написана по гарячих слідах, безпосереднім учасником подій, перша повість Гайдара є яскравим свідком злочинів радянської влади проти української незалежності.

Участь у Другій світовій війні[ред.ред. код]

Під час Другої світової війни знаходився у діючій армії як кореспондент «Комсомольської правди». Написав військові нариси «У переправы», «Мост», «У переднего края», «Ракеты и гранаты». Після оточення у вересні 1941 року частин Південно-Західного фронту в районі напрямку Умань-Київ потрапив у партизанський загін, де став кулеметником. 26 жовтня 1941 року Аркадій Гайдар загинув поблизу села Ліпляве Канівського району Черкаської області.

Його смерть змальовують так. П'ять партизанів на чолі з Гайдаром рухались у напрямі нової бази партизанського загону та несли продовольство для бійців. Вранці 26 жовтня 1941 року вони зупинилися перепочити неподалік залізничного насипу біля села Ліпляве. Гайдар узяв відро, аби набрати картоплі в хаті шляхового обхідника. На самому гребені насипу він помітив німців, що зачаїлися у засідці. Він встиг гукнути: «Ребята, немцы!», — після чого був вбитий з кулемета. Це врятувало решту партизанів: вони встигли втекти від засідки.

За свідченнями місцевих жителів, Гайдар був вбитий на світанку, але засідка була зроблена німцями ще з вечора. У складі засідки був мотоцикл із коляскою та кулеметом. Усе це наштовхує на думку, що причиною загибелі Гайдара була зрада когось з місцевих жителів, можливо — шляхового обхідника.

1947 року Аркадій Гайдар був перепохований у Каневі.

Особисте життя[ред.ред. код]

Вшанування[ред.ред. код]

У Радянському Союзі книги Гайдара відігравали величезну роль у вихованні підростаючих поколінь. Ім'я Гайдара було присвоєно багатьом школам, вулицям міст і сіл СРСР.

Пам'ятник Аркадію Гайдару на подвір'ї школи в селищі Приютівка, Кіровоградська область (Україна)

Могила А. Гайдара розташована у міському парку м. Канева. Неподалік розташована Бібліотека-музей Гайдара.

Також на його честь названо один з астероїдів[7].

Бібліографія[ред.ред. код]

  • рос. В дни поражений и побед, 1925
  • рос. РВС, 1926
  • рос. Школа, 1930
  • рос. Дальние страны, 1932
  • рос. Военная тайна, 1935
  • рос. Голубая чашка, 1936
  • рос. Судьба барабанщика, 1939
  • рос. Тимур и его команда (повість), 1940
  • рос. Чук и Гек 1939
  • рос. Жизнь ни во что (Лбовщина) (повість) 1926
  • рос. Лесные братья (Давыдовщина)
  • рос. Всадники неприступных гор 1926
  • рос. Пусть светит (оповідання) 1933
  • рос. Четвертый блиндаж (оповідання)
  • рос. Сказка про военную тайну, Мальчиша-Кибальчиша и его твёрдое слово 1933
  • рос. Комендант снежной крепости
  • рос. Дым в лесу
  • рос. На графских развалинах
  • рос. Обыкновенная биография
  • рос. Бумбараш

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]