Мартін Гайдеггер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гайдеґґер)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мартін Гайдеггер
нім. Martin Heidegger
Західна філософія
Heidegger 4 (1960) cropped.jpg
Martin Heidegger
Народження 26 вересня 1889(1889-09-26)
Месскірх, Німеччина
Смерть 26 травня 1976(1976-05-26) (86 років)
Фрайбург, Німеччина
Поховання
Громадянство (підданство) Flag of the German Empire.svg Німецька імперія
Flag of Germany (3-2 aspect ratio).svg Веймарська республіка
Flag of the German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх
Flag of West Germany; Flag of Germany (1990–1996).svg ФРН
Знання мов
  • німецька[1]
  • Діяльність
  • поет, викладач університету
  • Викладав Марбурзький університет
    Член Гайдельберзька академія наук, Баварська академія витончених мистецтв[d] і Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2]
    Школа / Традиція феноменологія ·  герменевтика ·  екзистенціалізм
    Основні інтереси онтологія ·  метафізика ·  мистецтво ·  грецька філософія ·  технологія ·  мова ·  поезія ·  мислення
    Значні ідеї дазайн ·  ґештель ·  гайдеггерова термінологія
    Вплинув Лео Штраус · Сартр ·  Кукі Сузо ·  Моріс Мерло-Понті ·  Гадамер ·  Арендт ·  Маркузе ·  Мішель Фуко ·  Жан-Люк Нансі ·  Поль Рікер · Дерріда · Джорджо Агамбен ·  Джанні Ваттімо ·  Альберт Боргманн ·  Бернард Штіглер ·  Лакан · Юбер Дрейфус ·  Ален де Бенуа ·  Христос Яннарас ·  Антанас Мацейна
    Alma mater Університет Фрайбурга
    Зазнав впливу
  • Анаксимандр ·  Парменід ·  Геракліт ·  Платон ·  Аристотель ·  Дунс Скот ·  Кант ·  Гельдерлін ·  Шеллінг ·  Гегель ·  К'єркегор ·  Ніцше ·  Дітлі ·  Брентано ·  Гусерль ·  Рільке ·  Тракль ·  Юргер
  • Вчителі Едмунд Гуссерль
    Відомі студенти Ганна Арендт, Carlos Astrada[d] і Ганс-Георг Гадамер
    Визначний твір
  • Буття і час і Letter on Humanism[d]
  • Історичний період Філософія XX століття
    Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[3]
    Брати, сестри Fritz Heidegger[d]
    У шлюбі з Elfride Heidegger[d]
    Діти
  • Hermann Heidegger[d]
  • Автограф Heidegger Signature.jpg

    CMNS: Martin Heidegger на Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Ма́ртін Га́йдеґер (або Гайдеґґер; нім. Martin Heidegger) (* 26 вересня 1889, Месскірх, Німеччина — † 26 травня 1976, Мескірх) — німецький філософ, який зосереджував свою роботу у сферах феноменології та герменевтики. Один із засновників герменевтики та сучасної лінгвістичної філософії. Поруч із Людвігом Вітгенштайном здійснив мовну революцію.

    Життя[ред. | ред. код]

    Будинок у Мескірху, де виріс Гайдеггер

    Дитинство та освіта[ред. | ред. код]

    Мартін Гайдеґер народився 26 вересня 1889 р. в містечку Мескірх у Бадені в ремісницькій католицькій родині. Батько, Фрідріх Гайдеґер, був бондарем, а також служив у церковному причті. Мати, Йоганна Кемпф, володіла невеликою земельною ділянкою. Статки родини не дозволяли трьом її дітям забезпечити хорошу освіту. Проте після навчання в реальній школі, в 1903 році, Мартін за підтримки церкви був відправлений до єзуїтського коледжу у м. Констанц. Передбачалося, що пізніше він поповнить ряди духовенства.

    Закінчивши коледж у 1906, Мартін продовжив навчання в низці гімназій та в 1909 розпочав навчання у Фрайбурзькому університеті. Там спершу вивчав католицьку теологію, публікувався в католицьких журналах. Проте невдовзі переводиться і зосереджується на вивчені філософії. Водночас Гайдеґер відвідує лекції з історії, математики та природознавства, знайомиться з останніми на той час досягненнями математики, логіки, хімії фізики, зокрема з теорією відносності. В цей час здоров'я Мартіна суттєво погіршилося і намагання відновити його фізичними вправами вилилося в проблеми із серцем. Церква припинила фінансування його світи, натомість з 1912 студент здобув державну стипендію. Під тиском духовенства він повертається до теології та паралельно з логікою досліджує вчення святого Томи в обмін на додаткове фінансування.

    Наукова кар'єра[ред. | ред. код]

    У 1913 році Гайдеґер захистив дисертацію під назвою «Вчення про судження у психологізмі» і отримав посаду співреферента Курта Шнайдера і Гайнріха Рікерта. З початком Першої світової війни Мартін уник служби в армії за станом здоров'я. У 1915 році — отримує посаду доцента у Едмунда Гусерля за роботу «Вчення Дунса Скотта про категорії та значення». Ігнорування церквою його роботи призвело до налаштування Ґайдеґера проти католицтва.

    Мартін одружився в 1917 році на Ельфріді Петрі, доньці високопоставленого прусського офіцера, лютеранці. В 1919 році у них народився син Георг, в 1920 — Германн. До того часу Мартін остаточно розриває стосунки з духовенством, зокрема через відмову дружини перейти в католицтво і хрестити дітей за католицьким обрядом.

    Завдяки клопотанням Гусерля та за ініціативою Пауля Наторпа і Ніколая Гартмана він отримує посаду професора (спочатку екстраординарного, а з 1923 — ординарного) у Марбурзькому університеті, яку обіймає протягом 1922—1928 рр., а у 1928—1945 роках  — у Фрайбурзькому університеті, куди він був запрошений на місце Гусерля, який пішов на пенсію. Тут у 1927 році він опублікував свою славетну книгу «Буття і час».

    У 1933 році Гейдеґер був обраний ректором Фрайбурзького університету замість Гусерля, що подав тоді у відставку. Через кілька днів після свого обрання став членом Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини і сплачував партійні внески до 1945 року. У ректорській промові, виголошеній 27 травня 1933 року, підкреслював зв'язок між його філософською установкою, та ідеологією націонал-соціалізму. Мав плани щодо реорганізації німецьких університетів, підтримував студентські рухи, але невдовзі зустрівся з конкуренцією. У травні 1934 році він пішов з посади ректора Фрайбурзького університету. З 1935 мислитель займається проблемами історії філософії та культури.

    Могила Гайдеггера у Мескірху

    Після Другої світової війни французькою окупаційною владою Мартіну Гейдеґеру було заборонено викладати через його зв'язки з нацизмом. Спеціальна комісія постановила, що хоча Мартін тримався осторонь нацистів, на початках його вибір на користь Націонал-соціалістичної робітничої партії був свідомим і це посприяло її популяризації. Колеги вважали, що Гайдеґер повинен публічно "покаятися" за свої симпатії.

    Проте з кінця 1940-х років його виступи та доповіді, спочатку в клубах, потім в університетах, нову стають регулярними й збирають великі аудиторії. Він відновлює спілкування з науковцями. У 1950 році його професорське звання було поновлене, а у 1951 він одержав звання почесного професора й повну пенсію, якої домагався.

    Наприкінці життя Мартін Гейдеґер здобуває широке визнання, бере участь у семінарах, відвідує Грецію. Помер 26 травня 1976 року, похований у Мескірху, де був визнаний почесним громадянином[4][5].

    Гайдеґер і нацизм[ред. | ред. код]

    Попри той факт, що близькість Гайдеґера до нацистського руху була широко відома, гостра суперечка про те, як оцінювати зв'язок між його філософією та націонал-соціалізмом, виникла лише у 1987 році, коли у Франції було опубліковано розвідку Віктора Фаріа під назвою «Гайдеґер і нацизм», яка розколола інтелектуальний світ на два табори. Один табір, на чолі з Віктором Фаріа, твердив, що Гайдеґерова філософія глибоко закорінена в нацистській ідеології, і нагадував про те, що філософ свідомо зберігав мовчанку в питанні про антисемітизм та жорстокість нацистів. Другий табір доводив, що зв'язок між політичними та філософськими поглядами Гайдеґера є набагато складнішими, аніж це подано в аргументах Фаріа та інших, і що філософія та її вплив виходять далеко за межі всякої політичної заанґажованості[4].

    Філософія[ред. | ред. код]

    Основні праці Мартіна Гайдеґера — «Буття і час» (1927), «Вступ до метафізики» (1935), «Лист про гуманізм» (1947), «Подолання метафізики» (1954), «Поезія, мова, думка» (1971).

    Творчий шлях Гайдеґера можна умовно розділити на два періоди. Після виходу «Буття і час» він здійснив те, що було назване його kehre: «поворот» у власній філософії від екзистенційної аналітичності «Буття і час» до спрямування головного інтересу в бік мови. Якщо у перший, феноменологічно-екзистенційний, період своєї творчості Гайдеґер займався проблемами буття і часу, то у другому, герменевтичному, він зосередився на проблемах мови і технологій.

    Буття і час[ред. | ред. код]

    «Буття і час» містить аналіз питань фундаментальної онтології, тобто є спробою відповісти на запитання «що таке буття?». Підхід Гайдеґера — феноменологічний: він вивчає, як буття з'являється у світі або, в Гайдеґерових термінах, як воно розкриває себе (розкриття — це буквальний переклад грецького a-letheia (не-забуття), що означає істину). Гайдеґер постулює кардинальну відмінність між онтичним і онтологічним.

    Онтичне — це тип дослідження, що застосовується у природничих науках; воно описує об'єкти та окремі існування в термінах властивостей та кількісних вимірів. Натомість онтологічне — це тип дослідження, притаманного філософії, при якому об'єкт та існування мисляться в їхній конкретності. Саме через запитання, звернене до Буття, Буття розкриває себе онтологічно як нім. Dasein, буття-тут, ось-буття, буття, закинуте у світ.

    Dasein (дазайн) або у перекладі на українську мову присутність — це особливий тип буття, це існування людини, і основна його властивість — у змозі розуміти буття. Присутність завжди пов'язана з буттям, вона питає про нього і є можливістю його відкритості для розуміння. Гайдеґер показує, що здатність присутності відкривати й розуміти буття полягає у тому, що сама присутність існує між залученістю у світ, належністю до нього, і перебуванням у проектуванні себе, накиданням себе в майбутнє. Присутність бачить власну сутність як своє відзеркалення у речах світу. Відтак розуміння буття сущого безпосередньо пов'язане з розумінням світу і себе.[6]

    Час формує онтологічний обрій присутності, оскільки люди сприймають себе в часі й приречені вмирати, саме час є тією причиною, з якої порушується питання буття. Згідно Гайдеґера, буття може розкривати себе присутності або приховувати себе від неї в повсякденності; буття приховує себе тоді, коли ми надто заклопотані у своєму житті й намагаємося забути той факт, що ми смертні. З іншої сторони, буття розкриває себе в турботі (нім. Sorge), тобто в нашій стурбованості (заанґажованості) проблемами світу, об'єктів та інших людей.[7]

    «Буття і час» — це незавершена праця. Гайдеґер планував здійснити у наступній частині «феноменологічну деконструкцію» історії філософії, інакше кажучи, поставив перед собою завдання піддати критиці всю структуру західної метафізики.

    Між 1929 та 1935 роками позиція Гайдеґера суттєво змінилася. Свою увагу він зосереджує на аналізі розімкнутості буття у горизонті самого буття, а не через розуміння буття присутності. Переосмислення своєї позиції — докорінний поворот у ході мислення — філософ здійснив як послідовне перепитування про смисл буття, який має бути даним із самого буття, зі вслухування в розкритість буття як таке. Це він робить, з'ясовуючи, що таке істина-неприхованість (aletheia)? що таке подія буття і що таке мова.[8]

    Мова[ред. | ред. код]

    Після «Буття і часу» Мартін Гайдеґер майже цілком присвятив свою увагу проблемам мови, оскільки, як він стверджував у «Листі про гуманізм» (1947), «у мисленні буття приходить до мови. Мова — це оселя буття».[9]

    У реконтекстуалізації питання про буття для Гайдеґера мова постає як одна з найважливіших тем послідовної експлікації смислу буття як воно є. Мовлення стає тим феноменом, який опосередковує розуміння, буття і буття людини. У визначальній для другого періоду філософування Гайдеґера праці, у «Вступі до метафізики» (1935), буття людини уже виводиться з мовлення:

    « Бути людиною - значить: бути в мовленні »

    Свою філософію мови Мартін Гайдеґер вибудував не одразу після «Вступу до метафізики». Знадобився досвід п'ятнадцяти років складних пошуків у важкі часи Другої світової війни й післявоєнної руїни, аніж з'явився перший трактат, безпосередньо про первісний вимір мови. Важливим етапом у поступі думки про мову була робота над «Додатками до філософії» (1937—1938 рр., проте вперше видана лише у 1989 р.). Свої розгорнуті і послідовні думки про мову Мартін Гайдеґер пише й оприлюднює уже тоді, коли йому самому дали слово, протягом 1950—1959 років.

    Новий фундамент питання про буття структуровано тепер у вигляді кола: без розуміння нема мовлення, без мовлення нема буття людини, без буття людини нема розуміння буття. Проте Гайдеґера мало цікавить мова повсякденності. Він неодноразово повторював, що буденна мова втратила щось украй важливе, стала набором порожніх фраз і спустошених слів.[10]

    Гайдеґер експерементує зі своїм мовленням: він майже не вживає слів чужомовного походження; він майже не вживає таких мудрих слів, як «філософія», «інтерпретація», «онтологія»; він дуже скромний в апеляціях до досвіду давньогрецької і латинської мов; він навіть уживає давнє гьольдерлінівське написання слова буття — «Seyn», а не усталене у німецькій мові «Sein». У такий спосіб філософ намагається артикулювати спробу говорити про первісний вимір буття.[11]

    У пошуках первісного виміру мови Гайдеґер приходить до з'ясування спорідненості поезії з джерелом мови. Поезія — це завжди новий, живий, нестертий і незабалаканий досвід мовлення.

    Здогади про первинний вимір мови проривається у Гайдеґера, коли він тлумачить вірші Фрідріха Гьольдерліна (1770—1843). Деякі ще завчасні ідеї про поетичність мови можна побачити у статті «Гьольдерлін і сутність поезії» (1936), а ще у тлумаченні Гьольдерлінових гімнів, що були написані у воєнні роки (помічені у 52 та 53 томах повного зібрання творів М.Гайдеґера). Крім цього, він аналізує тексти Стефана Ґеорґе, Новаліса і Ґеорга Тракля.

    Рамки філософії мови Мартіна Гайдеґера окреслено у часто цитованому визначенні мови як «оселі буття», що вперше зустрічається у «Листі про гуманізм». Це поетичне метафоричне визначення, з одного боку, розвиває мотив деструкції історії філософії, що прагне досягти первісного розуміння буття, а з іншого, це поетично «неточний» вислів, здатний натякнути на первинний досвід мови буття і не повертатися до в тенета філософської традиції. А за змістом це визначення говорить про те, що мова — не форма культури, а сила розкрити «царину істини» і вивести людину до первісного виміру єдності буття і світу. Оселя буття, мова, дозволяє нам бути у світі й водночас проливає світло на те, як ми там є.[12]

    Технології[ред. | ред. код]

    Чимало з Гайдеґерових пізніших праць, зокрема, його есе, опубліковані в збірнику «Поезія, мова, думка» (1971), в поетичному ключі трактують такі проблеми, як діяння мистецтва, місце перебування, зрештою, самі предмети. Однією з центральних проблем у пізнішій науковій діяльності філософа є технологія, які він зіставляє з мистецтвом, оскільки обидві вони являють собою творчий акт. Гайдеґер відкидає технологію, тому що вона віддає перевагу онтичному дослідженню над онтологічним.[13]

    Окрім онтологічних обертонів філософії мови, слід звернути увагу на те, що Гайдеґер протиставляє поетичне осереддя мови технізації життєвого віку людини. Він вважає, що в момент зустрічі людини з речами останні приходять до мови: людина забезпечує вимовленість речей у їх бутті. Мова завдяки своїй поетичній облаштованості зберігає речі в тих вимірах і тих рамках, у яких вони нм виявляють самі себе. Буттєвості мови протистоїть «техніка», специфічне — нищівне — ставлення до світу, що розкриває сутність речей у дошкульному вимірі їх корисності для людини. Осердям такого псевдорозкриття сутності речей є «підставка», яка проникає і в мову. Тоді мова, в її інструментальній формі, губить зв'язок із буттєвим виміром, перестає нести заклик буття людині, руйнує можливість розуміння світу. Тож мова постає неначе поле боротьби поетичного дійства і технічного підставлення. І це поле боротьби — не віддалена проблема обраних утаємничених людей, а проблема виживання людини, збереження у світі змоги бути людиною.[14]

    Переклади українською[ред. | ред. код]

    • Гайдеґґер М. Будувати, проживати, мислити // Возняк Т. Тексти та переклади. — Х.: Фоліо, 1998. — С. 313—332. Текст.
    • Гайдеґґер М. Буття в околі речей // Возняк Т. Тексти та переклади. — Х.: Фоліо, 1998. — С. 332—345. Текст.
    • Гайдеґґер М. Гельдерлін та сутність поезії // Возняк Т. Тексти та переклади. — Х.: Фоліо, 1998. — С. 345—363. Текст.
    • Гайдеґґер М. Вечірня розмова в таборі для військовополонених // Українські проблеми. — 1998. — № 1. — С. 106—121. Текст.
    • Гайдеґґер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В.Кам'янця. — Львів: Літопис, 2007. — 232 с.

    Джерела та література[ред. | ред. код]

    Література[ред. | ред. код]

    • Гайдеггер, Мартин // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
    • М. Чабанна . Гайдеґґер Мартін // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.124 ISBN 978-966-611-818-2.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. https://redfilosoficadeluruguay.wordpress.com/2014/12/06/el-rectorado-nazi-de-martin-heidegger/
    3. https://books.google.es/books?id=feWlC4ioGTYC&pg=PA29 — С. 29.
    4. а б Енциклопедія постмодернізму / За ред. Чарлза Е. Вінквіста, Віктора Е. Тейлора; пер. з англ. В.Шовкун. — К.: Видавництво «Основи», 2003. — с.79
    5. Martin Heidegger. The Internet Encyclopedia of Philosophy. Процитовано 28.10.2018. 
    6. Гайдеґґер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В.Кам'янця. — Львів: Літопис, 2007. — с.9
    7. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Чарлза Е. Вінквіста, Віктора Е. Тейлора; пер. з англ. В.Шовкун. — К.: Видавництво «Основи», 2003. — с.79
    8. Гайдеґґер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В.Кам'янця. — Львів: Літопис, 2007. — с.10-11
    9. Heidegger, Martin (1977) Basic Writings, ed. David Farrell Krell, San Fransisci: Harper
    10. Гайдеґґер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В.Кам'янця. — Львів: Літопис, 2007. — с.12
    11. Гайдеґґер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В.Кам'янця. — Львів: Літопис, 2007. — с.12
    12. Гайдеґґер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В.Кам'янця. — Львів: Літопис, 2007. — с.15
    13. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Чарлза Е. Вінквіста, Віктора Е. Тейлора; пер. з англ. В.Шовкун. — К.: Видавництво «Основи», 2003. — с.79
    14. Гайдеґґер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В.Кам'янця. — Львів: Літопис, 2007. — с.15

    Див. також[ред. | ред. код]