Гайлігенбайлський котел

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гайлігенбайльський котел
Kesselschlacht von Heiligenbeil
Східно-Прусська операція
Німецько-радянська війна
Heiligenbeil Pocket.jpg
Радянські танки на вулиці німецького містечка. Гайлігенбайльський котел. Весна 1945 року
Дата: 26 січня — 29 березня 1945
Місце: Гайлігенбайль, Східна Пруссія
Результат: перемога Червоної армії
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
Союз Радянських Соціалістичних Республік Рокоссовський К. К.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Черняховський І. Д.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Василевський О. М.
Третій Рейх Ф. Госсбах
Третій Рейх Ф.-В. Мюллер
Третій Рейх Г. Вейдлінг
Третій Рейх В. Шмальц
Третій Рейх Р. фон Роман
Військові формування
2-й Білоруський фронт
3-й Білоруський фронт[Прим. 1][1]
4-та армія

Гайлігенбайльський котел (нім. Kesselschlacht von Heiligenbeil) — наступальна операція радянських військ на північному фланзі німецько-радянської війни, що закінчилась оточенням південніше Кенігсберга і знищенням 4-ї армії вермахту. Проводилась у контексті Східно-Прусської операції з 26 січня — 29 березня 1945.

Історія[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

Розвиток ситуації на 13, 19 і 29 березня відповідно (Гайлігенбайль на карті позначений, як Мамоново)

13 січня 1945 року радянські війська розпочали Східно-Прусську операцію силами 2-го (Маршал Радянського Союзу Рокоссовський К. К.) і 3-го (генерал армії Черняховський І. Д.) Білоруських фронтів за участю 43-ї армії 1-го Прибалтійського фронту (генерал армії Баграмян І. Х.) і за сприяння Балтійського флоту (адмірал Трибуц В. П.). Метою операції визначався розгром стратегічного угруповання німецьких військ у Східній Пруссії й північній частині Польщі.

Прорив ударних угруповань до Кенігсберга і успішне просування Червоної армії до Балтійського моря створили загрозу оточення німецької 4-ї армії, яка перебувала на правому фланзі угруповання вермахту, у зв'язку з чим вона почала відхід на укріплений рубіж уздовж Мазурських озер. Переслідуючи ворога, війська 3-го Білоруського фронту у взаємодії з 43-ю армією генерал-лейтенанта Бєлобородова О. П. зі складу 1-го Прибалтійського фронту розгромили тільзітсько-інстербурзьке угруповання.

22 січня радянські війська опанували Інстербург і до вечора 29 січня вишли на узбережжі Балтійського моря, обійшовши Кенігсберг з півночі, північного заходу і південного заходу.

Трьома днями раніше, 26 січня, узбережжя Балтійського моря на північ від Ельбінг досягли війська 2-го Білоруського фронту, перерізавши шляхи відходу східно-прусського угруповання противника на захід. З метою її деблокування німецька 4-та армія наступного дня завдала сильного контрудару силами чотирьох піхотних, двох моторизованих і однієї танкової дивізій. Для його відбиття Маршал Радянського Союзу Рокоссовський К. К. задіяв 48-му і 5-ту гвардійську танкову армії, 8-й гвардійський танковий (генерал-лейтенант Попов О. Ф.), 8-й механізований (генерал-майор Фірсович О. М.) і 3-й гвардійський кавалерійський (генерал-лейтенант Осликовський М. С.) корпуси, які до 8 лютого зупинили німецькі війська та відкинули його назад.

На цьому участь 2-го Білоруського фронту в Східно-Прусській операції закінчилася. На наступний день Ставка ВГК наказала командувачу його військами передати 50-ту, 3-тю, 48-му і 5-ту гвардійську танкову армії до складу 3-го Білоруського фронту, а силами, що залишилися, з 10 лютого перейти в наступ з метою розгрому противника в Східній Померанії.

Хід операції[ред. | ред. код]

Після цього 3-й Білоруський фронт повинен був самостійно завершити розгром групи армій «Північ». До початку лютого вона налічувала 32 дивізії, які входили до складу трьох ізольованих угруповань — гайлігенбайльське (за радянськими даними — до 20 дивізій), кенігсберзьке (до 5 дивізій) і земландське (до 4 дивізій).

Найбільшою була перше з них, гайлігенбайльське об'єднувало понад двадцяті дивізій трьох корпусів, що, займаючи ділянки оборони в укріпленому районі, мали велику кількість артилерії, танків і боєприпасів. На той час радянські війська в ході важких боїв зазнали великих втрат. Чисельність більшості стрілецьких дивізій не перевищувала 2 500—2 700 чоловіків. Тому знищення оточеного ворога було пов'язано з великими труднощами і затягнулося в часі.

Командувач військами фронту планував ударом 5-ї і 5-ї гвардійської танкової армій в одному напрямку відсікти гайлігенбайльське угруповання від моря, а іншими арміями розсікти її й знищити по частинах. Однак реалізувати цей задум протягом лютого так і не вдалося. Уміло маневруючи резервами, німецьке командування щоразу закривало проломи, котрі утворювалися в обороні. 18 лютого в районі Мельзак був смертельно поранений і помер командувач фронтом генерал армії Черняховський І. Д.. У зв'язку з цим командувати військами 3-го Білоруського фронту був визначений Маршал Радянського Союзу Василевський О. М.

24 лютого 1945 року до складу військ фронту була включена Земландська група військ, утворена на базі розформованого 1-го Прибалтійського фронту. Але погодні умови, бездоріжжя, що настало, та відставання тилів не дозволили продовжити наступ.

28 лютого німці, ввівши в бій велику кількість бронетехніки, у свою чергу почали новий наступ по всьому фронту оточення, намагаючись прорвати коло оточення, який, однак, не приніс відчутного успіху. Прориви на південному фланзі, зроблені Червоною армією, вдалося ліквідувати, однак з цього ж дня весь плацдарм, який займала 4-та армія в районі Гайлігенбайль, виявився під обстрілом радянської важкої артилерії. Вичерпавши свої сили, сторони перейшли до оборони. На фронті настало тимчасове затишшя.

Перегрупувавши сили, поповнивши з'єднання і частини особовим складом, озброєнням і бойовою технікою, маршал Василевський О. М. вирішив спочатку знищити угруповання противника, притиснуту до затоки Фріш-Гаф при тимчасовому припиненні наступу на Земландському півострові. Подвійним концентричним ударом зі сходу і південного сходу в напрямку на Гайлігенбайль передбачалося розчленувати це угруповання 4-ї армії вермахту на частини, ізолювати їх, а потім порізно знищити. Здійснення цього задуму покладалося на 11-ту гв., 5-ту, 28-му, 2-гу гв., 31-шу, 3-тю і 48-му армії фронту. На напрямку головного удару зосереджувалися 5-та (генерал-полковник Крилов М. І.), 28-ма (генерал-лейтенант Лучинський О. О.) і 3-тя (генерал-полковник Горбатов О. В.) армії. В інтересах цих армій вели бойові дії 1-ша (генерал-полковник авіації Хрюкін Т. Т.) і 3-тя (генерал-полковник авіації Папівін М. П.) повітряні армії. З тих, що були 582 боєздатних танків і САУ в смугах наступу цих армій було зосереджено 513 бойових машин.

13 березня після завершення ретельної підготовки і поповнення з'єднань людьми і матеріально-технічними засобами, війська 3-го Білоруського фронту та Земландської групи військ відновили наступ. 26 березня, незважаючи на запеклий опір противника, радянські війська вийшли до затоки Фріш-Гаф.

Ще через три дні залишки гайлігенбайльського угруповання припинили боротьбу. У ході бойових дій 93 тис. німецьких солдатів і офіцерів було знищено, а 46 тис. — взято в полон.

Активну допомогу наземним військам надав Балтійський флот, наносячи удари по німецьких військах авіацією, підводними і легкими надводними силами. За лютий — березень він потопив 32 транспортних судна і сім бойових кораблів.

Склад сторін[ред. | ред. код]

Red Army flag.svg Склад радянських військ на початок операції[ред. | ред. код]

War Ensign of Germany (1938–1945).svg Склад німецьких військ на початок операції[ред. | ред. код]

генерал від інфантерії Ф.Госсбах, з 29 січня 1945 року генерал від інфантерії Ф.-В. Мюллер

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
  1. Основне завдання з розгрому Гайлігенбайлського угруповання вермахту виконував 3-й Білоруський фронт (2-га гв.А, 5-та А, 28-ма А, 31-ша А, 1-ша ПвА) у взаємодії із Земландською групою військ.
Джерела

Література[ред. | ред. код]

  • Beevor, Antony. Berlin: The Downfall 1945, Penguin Books, 2002, ISBN 0-670-88695-5.
  • Duffy, Christopher. Red Storm on the Reich: The Soviet March on Germany, 1945, Routledge, 1991, ISBN 0-415-22829-8.
  • Kurt Dieckert, Horst Großmann: Der Kampf um Ostpreußen. 10. Auflage. Motorbuch, 1994, ISBN 3-87943-436-0.

Координати: 54°27′50″ пн. ш. 19°56′29″ сх. д. / 54.46389° пн. ш. 19.94139° сх. д. / 54.46389; 19.94139