Гай-Нижник Павло Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло Павлович Гай-Нижник
Павло Гай-Нижник / Pavlo Hai-Nyzhnyk (прямий ефір одного з телеканалів, 7 липня 2017 р.)

Павло Гай-Нижник / Pavlo Hai-Nyzhnyk

(прямий ефір одного з телеканалів, 7 липня 2017 р.)
Народився 28 травня 1971(1971-05-28) (48 років)
м. Дунаївці, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР
Місце проживання Київ
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність історик
Alma mater Кам'янець-Подільський університет
Сфера інтересів історія, політологія
Заклад Науково-дослідний інститут українознавства
Науковий ступінь доктор історичних наук
Науковий керівник завідувач відділу історичних студій
Нагороди Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (2006)
Почесна грамота Міністерства освіти та науки України (2007)
Міжнародна літературна премія ім. Івана Кошелівця (2013)
Особ. сторінка Офіційний вебсайт

Павло́ Па́влович Гай-Ни́жник (нар. 28 травня 1971, м. Дунаївці, Дунаєвецький район, Хмельницька область, Українська РСР) — український історик, поет, громадсько-політичний діяч. Доктор історичних наук (2008 р.), академік Української академії наук (2010 р.), академік Академії політичних наук (2018 р.). Завідувач відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства. Є одним з провідних ідеологів і теоретиків сучасного націонал-консерватизму в Україні, лідер Націонал-консервативного руху "Булава".

Життєпис[ред. | ред. код]

Павло Гай-Нижник народився 28 травня 1971 року в місті Дунаївці Хмельницької області у сім'ї творчої інтелігенції.

Був активним учасником самостійницького руху в період перебудови в СРСР. Засновник і провідник націоналістичної молодіжної організації «Союз Українського Народу», яка діяла у 1986—1989 роках у містах Дунаївці та Кам'янець-Подільський. У 1988 р. вперше на теренах радянського Поділля підніс національний прапор України (почепив на трубі Дунаєвецької суконної фабрики ім. В. Лєніна синьо-жовтий стяг).

1989 року був учасником Республіканської установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка в Києві.

Переможець Кубка Хмельницької області з боротьби «самбо» на приз Героя Радянського Союзу Ф. Є. Гончарука (м. Нова Ушиця, 1985). Здобув «Золотий значок ГТО СРСР» (1985), ІІ юнацький спортивний розряд з легкої атлетики (1985) й з боротьби «самбо» (1986) та І спортивний розряд з футболу (1988).

Освіта[ред. | ред. код]

Павло Гай-Нижник і Леонід Кравчук (1 грудня 2000 року)

У 1978—1988 роках навчався у середній школі № 4 міста Дунаївці. Закінчив із срібною медаллю.

У 1989—1991 роках був курсантом Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв'язку імені генерала армії Єпішева.

1991 року — рядовий Радянської армії.

У 1991—1995 роках — студент історичного факультету Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту ім. В. Затонського (нині Кам'янець-Подільський національний університет).

З 1995 р. живе і працює в Києві.

У 1995—1998 роках — аспірант Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної академії наук України.

Праця[ред. | ред. код]

Гай-Нижник Павло. Документальні джерела і матеріали.jpg

У 1999 році Павло Гай-Нижник працює провідним археографом відділу пам'яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

У 2000 році захистив дисертаційне дослідження на тему «Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П. Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 р.)» і здобув науковий ступінь кандидата історичних наук із спеціальності 07.00.01 — Історія України.[1] у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Гай-Нижник П. Українська дипломатія (обкладинка).jpg

2001—2003 рр. — провідний науковий співробітник відділу економічної реформи та удосконалення управління фінансовою системою Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України.

2002—2003 рр. — завідувач науково-інформаційного відділу Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства.

2003 р. — заступник головного редактора науково-популярного часопису «Гуманітарний seminarium».

Гай-Нижник Павло. Податкова політика Центральної Ради.gif

2003 р. — науковий співробітник Інституту трансформації суспільства.

Гай-Нижник П. Фінансова політика (обкладинка).jpg

2003—2004 рр. — старший викладач кафедри історії України Криворізького державного педагогічного університету.

2004 р. — старший викладач кафедри гуманітарних наук Інституту ділового адміністрування в м. Кривий Ріг (за сумісництвом).

2004—2005 рр. — доцент кафедри історії та теорії держави і права Національної академії державної податкової служби України.

2005—2008  рр. — докторант історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

2008 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка достроково захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук із спеціальності 07.00.01 — Історія України: «Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки (березень 1917 р. — квітень 1918 р.)»[2]

2007—2012 рр. — старший науковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса Національної академії наук України.

2 липня 2010 р. обраний дійсним членом (академіком) Української академії наук. [2].

Від 17 квітня 2013 р. — Голова міжвідомчої Експертної ради з питань національностей, національних меншин та захисту українців у світі при Громадській раді при МЗС України.

Від 1 вересня 2013 р. — старший науковий співробітник Національного науково-дослідного інституту українознавства і всесвітньої історії.

Від 20 листопада 2014 р. — завідувач відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства.

Засновник (фундатор) Музею української пропаганди, що був створений в травні 2014 р. на житловому масиві «Троєщина» в Києві (вул. Драйзера, 8). Музей став першим подібним культурним закладом на лівобережжі столиці України. Від грудня 2014 р. — член експертної групи Громадського комітету з питань національно-патріотичного виховання при МОН України.

Від 8 лютого 2016 р. — голова історичної секції Міждержавного проекту «Україна-Польща».

Від 2016 р. — член «Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин».

Від 13 березня 2017 р. є членом експертно-перевірної комісії ЦДКФФА України ім. Г.C.Пшеничного.

Член редколегій: наукового щорічника «Україна дипломатична»[3]; наукового часопису «Пам'ять століть»; наукового збірника «Становлення та розвиток української державності» (засновник: Міжрегіональна академія управління персоналом), часопису «Музеї України», наукового часопису «Українознавство».

Громадсько-політична діяльність[ред. | ред. код]

1986—1989 рр. — засновник і провідник націоналістичної молодіжної організації «Союз Українського Народу» (Дунаївці, Кам'янець-Подільський). У 1988 р. вперше на теренах радянського Поділля підніс національний прапор України (почепив на трубі Дунаєвецької суконної фабрики ім. В.Лєніна синьо-жовтий стяг).

1989 р. — учасник Республіканської установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка в Києві.

Вересень 2002 р. — член ініціативної групи Української гетьманської організації по створенню Всеукраїнського об'єднання громадян «Союз гетьманців-державників».

Вересень-грудень 2004 р. — Учасник Помаранчевої революції в Києві.

4 березня 2010 р. підписав Петицію — Відкрите звернення до депутатів Європейського парламенту з приводу наклепу проти С. Бандери в тексті Європейського парламенту щодо України від 25 лютого 2010 р. [3].

У червні 2012 р. був включений у «Список — 300» — авторитетних і найвідоміших українців (представників інтелігенції, науки, освіти, мистецтва, політики і громадських діячів), що створили «Всеукраїнський Комітет на захист української мови».

30 липня 2012 р. на передвиборчому з'їзді УНА-УНСО був включений до партійного виборчого списку. Увійшов до першої десятки (№ 7, як безпартійний) виборчого списку Української національної асамблеї (УНА-УНСО) як кандидат у народні депутати України (вибори до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 р.)

2012 р. — кандидат в народні депутати України (№ 7 у виборчому партійному списку Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО).

3 серпня 2012 р. підписав «Відкритий лист генеральному директору (президенту) Національної телекомпанії України Єгорові Бенкендорфу» з протестом відомих громадсько-політичних і наукових діячів проти російськомовного коментування Першим національним телеканалом ХХХ літніх Олімпійських ігор Чому Перший Національний коментує Олімпіаду недержавною мовою?!.

Учасник Євромайдану та Революції Гідності (21 листопада 2013 р. — 21 лютого 2014 р.) у Києві.

Під час Революції Гідності — член політради революційної організації «Правий сектор»[4].

У березні 2014 р. разом з групою провідних вчених України підписав «Звернення до російських вчених з приводу окупації російськими військами Криму та спроб кремлівського керівництва повернути на президентський пост в Україні В. Януковича».

П. Гай-Нижник та донька останнього гетьмана України П. Скоропадського Олена Отт-Скоропадська з чоловіком Людвіґом Отт-Скоропадським (13.IX.2005)

У серпні 2014 р. був одним з підписантів (П. Гай-Нижник, К. Гломозда, В. Сергійчук, Б. Якимович, А. Гречило, М. Железняк, О. Купчинський, А. Руккас, М. Ковальчук, М. Чмир, А. Сова, І. Скочиляс, М. Капраль та ін.) відкритого листа вчених щодо спроб нищення чи фальсифікації державних символів України, поширеному з нагоди Дня Прапора. В листі наголошувалося, що «протягом останнього часу ведеться системне нищення, паплюження та дискредитація Державних символів України» і ця політтехнологічна провокація має на меті посіяти чвари, створити штучне чергове протистояння в українському суспільстві й проводиться вона аналогічними методами, що й спроби розпалити конфлікти навколо неіснуючих мовних чи конфесійних проблем. З огляду на зазначене історики звертали увагу державних структур на потребу посилити захист державних символів України.

Від 2013 р. — засновник і голова Націонал-консервативного руху «БУЛАВА»»[5] (офіційно зареєстровано Міністерством юстиції України 24 жовтня 2017 р.)

У 2018 р. — один з активних ініціаторів переіменування Дніпропетровської області на Січеславську (у Верховній Раді України цю акцію очолив народний депутат А.Денисенко)

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений. Виховує доньок Дзвениславу (2005 р.н.) та Яснославу (2009 р.н.).

Нагороди, премії та відзнаки[ред. | ред. код]

  • 1999 р. — премією Федерації профспілок України «За активну роботу і сприяння при підготовці і випуску журналу Федерації профспілок України „Профспілки України“ у 1998 році і в першому кварталі 1999 року».
  • 2004 р. — Листом подяки Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради «за плідну роботу по організації науково-дослідницької діяльності учнів».
  • 2004 р. — Листом подяки кандидата в Президенти України, народного депутата України В. Ющенка «за участь у Міжнародному Форумі „Освіта і наука — стратегічний резерв України“».
  • 2006 р. — Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня «за заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Православної Церкви».
  • 2007 р. — Почесною грамотою Міністерства освіти та науки України «за вагомий внесок у розвиток освіти та високий професіоналізм».
  • 2008 р. — Грамотою Дунаєвецької районної державної адміністрації та Дунаєвецької районної ради Хмельницької обл. «за вагомий внесок у дослідженні історії Дунаєвеччини».
  • 2012 р. — Дипломом лауреата редакції періодичних видань Національного банку України за версією журналу «Вісник Національного банку України» в номінації «Топ-20 докторів наук — активних авторів журналу „Вісник НБУ“».
  • 2014 р. — лауреат Міжнародної літературної премії імені І. Кошелівця за 2013 рік.
Гай-Нижник П. Догматика віри (обкладинка).jpg
  • 2018 р. — Грамотою Івано-Франківської обласної ради та Ювілейною відзнакою «100 років Західно-Української Народної Республіки».

Наукові інтереси[ред. | ред. код]

Гай-Нижник П. Росія проти України (обкладинка).jpg
  • історія України першої половини XX ст.,
  • історія світової та української політичної думки,
  • історія української революції та національно-визвольних змагань 1917—1923 рр.,
  • історія вітчизняної соціально-економічної та фінансової політики,
  • біографістика,
  • політологія,
  • ідеологія,
  • історія української діаспори.
Гай-Нижник П. 2007.gif
УНР та ЗУНР (обкладинка книги).jpg

Автор понад 600 наукових досліджень, опублікованих в наукових фахових виданнях України, США, Канади, Росії, Білорусі, Угорщини, Сербії, Румунії, Мозамбіку та інших країн. Один із співавторів передмови до «Спогадів» гетьмана України Павла Скоропадського (Київ-Філадельфія, 1995)[4].

Доробок[ред. | ред. код]

Монографії[ред. | ред. код]

Гай-Нижник П. Час на зміни (обкладинка).jpg
Hai-Nyzhnyk. Strategy for De-Occupation and Reintegration of Crimea.jpg
Gai-Nyzhnyk-Skoropadskiy-2.jpg
Gai-Nyzhnyk-Skoropadskiy.jpg

Поетична творчість[ред. | ред. код]

Гай-Нижник П. Плинність (обкладинка).jpg
Смак свободи.JPG
Hai-Nyzhnyk Poeziya.jpg

Поезії автора друкувалися у часописах «Подолянин» (Кам'янець-Подільський), «Батьківщина» (Торонто, Канада), «Дніпро» (Київ), а також у збірнику української поезії «Вілаг почуттів» (Ужгород, 2012) та у міжнародному літературно-публіцистичному часописі українських письменників «Соборність» (Ізраїль, 2013). Новітні поезії П. Гай-Нижника, а також «Лірична галерея» автора набули численного кола шанувальників і особливої популярності серед молоді, на слова його віршів складаються популярні пісні (зокрема: «Якби ти знала мила моя» та «Мамине кохання»), а також твори для хорового співу (як, наприклад, «Скажи-но, гай» (слова П. Гай-Нижника, музика С. Заверухи) — хорова композиція, що брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 р.).

Використана література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]