Гай Марій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гай Марій
GAIVS MARIVS
Гай Марій
Консул Римської республіки
107 до н. е., 104 до н. е. — 100 до н. е., 86 до н. е.
Попередник: Сервій Сульпіций Гальба і Луцій Гортензій
 
Партія: популяри
Народження: 157 до н. е.
Арпіно
Смерть: 13 січня 86 до н. е.
Рим
Діти: Гай Марій Молодший
(від другого шлюбу)

Гай Марій (лат. Gaius Marius) (*близько 157 до н. е., Арпіно — †86 до н. е., Рим) — римський полководець і політичний діяч, керівник популярів. Сім разів був обраний у консули, у тому числі п'ять разів поспіль у 104 — 100 до н. е. Провів реорганізацію римської армії.

Мав сина від другого шлюбу Гая Марія Молодшого.

Хронологія життя[ред.ред. код]

Походження і ранні роки[ред.ред. код]

Марій народився в селі  Цереати під  Арпіном, в південній частині Лації. Ця місцевість була завойована римлянами в 305 році до н. е., а до 188 року її жителі отримали всі права римських громадян. Згідно з Плутархом, батьки Гая — батько того ж імені і мати Фульцинія — були зовсім незнатними і бідними людьми і заробляли на життя своєю працею, але інші джерела стверджують, що Марії належали до стану вершників.

У сучасній історіографії прийнято вважати, що інформація про низьке походження Марія має своїм джерелом ворожу йому традицію; насправді ж Марії були частиною несенатської аристократії, граючи досить важливу роль в житті свого муниципія. Вони знаходилися в близькій спорідненості з іншими знатними пологами Арпіна — Гратідіямі і Тулліямі, були клієнтами Гереннієв і впливового римського сімейства Цецилієв Метеллів. Правда, існує думка, що з Метеллами Марієв не зв'язували стосунки «клієнт-патрон», а мала місце лише разова підтримка.

Народження Марія можна датувати лише приблизно на підставі повідомлень античних істориків про останні роки його життя. Так, Плутарх повідомляє, що в 87 році до н.е. Марію було «сімдесят з гаком», а у зв'язку з його смертю на початку 86 року говорить, що він прожив 70 років. Згідно Веллею Патеркулу, сімдесят з гаком Марію було вже в 88 році. Виходячи з цих даних, в історіографії народження Марія відносять до 158 або 157 року до н.е.; при цьому 158 рік, можливо, вірогідніший.

У Гая Марія був молодший брат Марк, а також були сестри (їх кількість невідома), що стали дружинами місцевих аристократів, — Лузія, Гратідія і Бебія. Деякі джерела повідомляють, що Гай не здобув хорошої освіти: він не вивчив грецьку мову і на все життя зберіг байдужість до культури Еллади, «його розум, завдяки чесним заняттям незайманий», дозрів на військовій службі. Ймовірно, таким чином античні автори прагнули максимально протиставити Марія як «Homo novus» римському нобілітету тієї епохи. Насправді Марій повинен був здобути хорошу латиноязичну освіту. Свою юність він провів на малій батьківщині, пізно познайомившись з міським життям (правда, це твердження може бути данню риторичної традиції, що експлуатувала образ скромного і цнотливого селянина, далекого від міської метушні).  

Військова реформа Марія[ред.ред. код]

Тоді як у Римі точилася відчайдушна боротьба між оптиматами й популярами, майже на всіх рубежах Римської держави йшли війни з сусідніми народами. Це вимагало значного військового й матеріаль­ного напруження. Крім того, необхідно було тримати в покорі вже за­войовані народи, де час від часу вибухали заворушення.

Завоювавши величезні території в Європі, Азії й Африці, Рим став великою світовою за тогочасними масштабами державою. Це значно ускладнювало функції державного управління. Форми державного ус­трою невеликої держави-міста уже не задовольняли потреби величез­ної країни: і Народні збори, що складалися з воїнів-громадян, і сенат, і магістратура стали непридатними для нової держави. У провінціях, які до того були лише об'єктом експлуатації, з'являються впливові групи місцевих рабовласників — землевласників, торговців, фінансистів. Вони прагнули рівності з римлянами, вимагали політичних прав і функцій. Дедалі більше римлян переселялось у провінції. Державний апарат повинен був представляти інтереси рабовласників усієї держа­ви, а не тільки Риму.

Новим умовам не відповідав і давній принцип організації зброй­них сил як тимчасового ополчення вільних селян та ремісників. Армія мала бути і, по-суті, вже стала професійною, постійною. До того ж для збереження військової могутності Риму потрібна була численна ар­мія — адже вона воювала на різних фронтах далеко за межами Італії.

Отже, все очевиднішою була потреба реформування системи державного управління, збройних сил та інших невідкладних перетворень, продиктованих вимогами часу. Тим часом простежується початок за­непаду державної і військової системи Риму, ширяться продажність, підкупи, хабарництво. Ці явища спостерігаються і в середовищі воє­начальників.

Югуртинська війна. З усією яскравістю це виявилось під кінець II ст. до н.е. під час Югуртинської війни. Внук вірного союзника Риму в Карфагенській війні царя Масинісси Югурта прагнув силою захопити усе нумідійське царство, поділене Масиніссою між декількома синами. Югурта підкупив кількох римських сенаторів, різних політичних діячів, трибунів, домагаючись влади. Навіть командир римськими військами в Африці, отримавши від Югурти великі хабарі, відвів свої війська з території Нумідії. І хоч під тиском широкої громадськості Югурті була оголошена війна (111 р. до н.е.), велась вона Римом бездарно. Римські війська були змушені капітулювати.

Громадськість, обурена сенаторською олігархією, підкупною та корумпованою, і таким самим командувачем військами, вимагала над ними суду. Багатьох сенаторів, різних магістратів було засудже­но і вигнано з Риму, а їхнє майно конфісковано. Командувачем в Африку призначено Квінта Цецилія Метелла, аристократа, але досвід­ченого полководця, сувору і непідкупну людину. Він завдав Югурті поразки, проте нумідійський цар перейшов до партизанської бороть­би. Війна набула затяжного характеру. Для її завершення в Африку був виряджений новообраний консул Гай Марій. Він був з верстви "нових людей" (homo novus), походив з латинської сім'ї, яка жила в селі коло м.Арпіна. Марій з раннього віку служив в армії, був народним трибуном, претором. Потім служив легатом в Югуртинській війні у Метелла. Вирізняючись військовими здібностями, він мав великий авторитет серед війська, був близький до солдатів за складом думок і способом життя. Спеціальним рішенням Народних зборів Марію було доручено продовжувати війну з Югуртою. У 105 р. до н.е. він остаточно розбив і захопив у полон Югурту, якого незаба­ром у Римі було страчено.

Одночасно з Югуртинською війною римлянам довелось вести війну на півночі з кельтськими і германськими полчищами кімврів і тевтонів. У битвах коло Аквілеї (113 р. до н.е.) і Араузіона (105 р. до н.е.) римля­ни зазнали поразок. У останній битві загинуло близько 80 тис. римсь­ких воїнів. Подальше ведення війни знову доручили Гаю Марію.

Реформа збройних сил Гая Марія. Найперше Гай Марій приступив до реформи збройних сил (106-105 pp. до н.е.). Марій скасував попе­редній принцип комплектування легіонів, коли в армії могли служити лише громадяни, які мали земельну власність. Надалі вона повинна була комплектуватися лише на добровільних засадах, незалежно від майнового цензу, тобто вперше набирали в армію всіх бажаючих — неімущих, пролетарів, котрих було в державі дуже багато. Брали до уваги лише громадянство і придатність до військової служби. Оскіль­ки воїни і офіцери одержували певну платню, озброєння, обмундиру­вання і харчування, вони не були обтяжені турботою про своє госпо­дарство, сім'ї. Строк служби становив 16 років. Після цього воїни мог­ли йти у відставку і наділялись землею. Так формувалося постійне про­фесійне добре навчене військо.

Дещо змінено структуру війська. Основною бойовою одиницею залишався легіон, який поділявся на десять когорт. Когорта складала­ся з трьох маніпулів, маніпул — з двох центурій. У когорті було 500 або 600 осіб, отже, в легіоні — 5-6 тис. У кожній когорті були свої маніпули гастатів, принципів і тріаріїв. І озброєння, і місце в строю визначалися командирами, а не за майновим цензом. Кожний легіон мав свого срібного орла, номер і назву. В армії була встановлена жорстка дис­ципліна, солдати мусили постійно навчатися, працювати в таборі, про­кладати дороги, споруджувати укріплення.

В результаті військової реформи Марія замість громадського опол­чення сформувалася професійна, добре навчена римська армія, чи­сельність її зросла, боєздатність значно посилилась.

Реформа мала і значні політичні наслідки. Якщо раніше воїни праг­нули якнайшвидше повернутись з військових походів додому, до гос­подарства, сім'ї, то маріанські воїни перетворились у солдат-професіоналів, інтереси котрих були цілком пов'язані з армією. Вони прагну­ли нових походів, воєн, які обіцяли їм здобич і збагачення. Змінились і відносини між полководцем та військом, яке самовіддано служило обдарованим, хоробрим командирам у переможних битвах. Солдати вірно служили полководцям не тільки у зовнішніх війнах — при потребі вони зі зброєю підтримували їхні політичні вимоги.

Перехід до системи добровільної професійної армії немало сприяв виникненню громадянських воєн наступного періоду, наклав певний відбиток на весь хід внутрішньої боротьби періоду республіки. З ре­формованою армією Марій 102 р. до н.е. розбив тевтонів, а в 101 р. до нЄ у грандіозній битві коло Варцелл у Північній Італії — майже по­вністю знищив близько 70-тисячну армію кімврів. Марій досяг у дер­жаві великої влади і популярності. Всупереч тодішнім законам упро­довж короткого часу (восьми років) його 6 разів обирали консулом. Це був один з перших кроків до встановлення довготривалої військової диктатури.

Військова реформа Марія сприяла перетворенню армії в серйозну політичну силу.

Реформи Марія римської армії[ред.ред. код]

Докладніше у статті Військова реформа Гая Марія

Основа реформ Марія полягала у включенні римських громадян, які не мають землі, до числа тих, що підлягають призову. Оскільки більшість громадян були бідні і не могли забезпечити купівлю озброєння, Марій визначив порядок постачання їх зброєю. Він запропонував позбавити солдатів цивільних прав, але, з іншого боку, солдатам належали всі трофеї, які вони можуть здобути на війні. Не маючи надії отримати суспільний статус іншими шляхами, народні маси стали стікатися під прапори Марія. Ці професійні солдати зараховувалися в армію на 25-річний термін.

Маючи постійну армію, Марій отримав можливість стандартизувати навчання та обладнання в усіх римських легіонах. Тренування та навчання тривали протягом року, крім тих випадків, коли була термінова необхідність у війську. Марій організував легіони наступним чином. Повністю укомплектований легіон складався з приблизно із 6000 чоловік, з яких тільки 5200 були солдатами. Решта класифікувалися як невійськові. Легіон ділився на 10 когорт з 6 центурій кожна та 10 центурій у першій когорті. Центурія складалася з 100 чоловік і поділялася на групи по 10 чоловік (лат. contubernia), які в таборі жили і їли разом. Центурія в битві, на марші і в таборі діяла як бойова одиниця. Центурія перевозила з собою всю свою зброю, особисті речі, продовольство і підтримувала всі свої бойові одиниці. Ці заходи зменшували розмір обозу і робили армію більш мобільною. Незабаром легіони досягли вершини фізичних кондицій і дисципліни, неперевершених у стародавньому світі. Це була друга важлива реформа, що збільшила військову міць Риму.

Третя реформа, яку зміг провести Марій, полягала у нагородженні ветеранів земельними наділами. Римські громадяни, які відслужили свій термін, отримували грошову пенсію і ділянку землі в завойованому регіоні, в якому вони вийшли у відставку.

Нарешті, Марій пропонував повне римське громадянство всім італійським союзникам, які відслужать встановлений термін в римській армії.

Військова служба[ред.ред. код]

Перші вісті про військову службу Гая Марія відносяться до 134—133 років до н. е., коли Сципіон Еміліан вів облогу іспанського міста Нуманция. Плутарх прямо називає Нумантійськую війну першою кампанією, в якій брав участь Марій; але згідно Саллюстію, Марій пішов на військову службу, «ледве вік дозволив йому носити зброю», тобто в 17 років, в 141 або 140 року до н.е. У такому разі під Нуманцією він мав бути вже дослідним військовим, таким, що мав певні заслуги. Це може пояснити і те, яким чином Марій попав в найближче оточення командувача і заслужив на його високі оцінки, які Плутарх приписує виключно хоробрості і старанності Марія, проявленим їм в цій кампанії. «Сципіон помітно відрізняв його, а одного дня, коли на бенкету зайшла мова про полководців і хтось з присутніх, чи то справді, чи то бажаючи сказати приємне Сципіону, запитав, чи буде ще коли-небудь у римського народу такий же, як і він, вождь і захисник, Сципіон, хлопнувши лежачого поряд з ним Марія по плечу, відповів: „Буде, і, можливо, навіть він“».  Поряд з Марієм, до складу найближчого оточення Сципіона Еміліана входили багато інших молодих людей, що стали надалі видними політичними фігурами: Гай Семпроній Гракх, Квінт Фабій Максим (в майбутньому Аллоброгик), Семпроній Азелліон, Публій Рутілій Руф, Гай Меммій (можливо, народний трибун 111 року до н.е.), Гай Цецилій Метелл, нумідійський царевич Югурта.  Сципіону вдалося відновити дисципліну в армії і змусити нумантінців до беззастережної капітуляції. Можливо, його стиль командування в цій кампанії зробив істотний вплив на Гая Марія. Пізніше Марій висунув свою кандидатуру у військові трибуни і, хоча ніхто не знав його в обличчя, отримав голоси всіх триб завдяки своїм військовим подвигам (точного датування тут немає, мова може йти про 131—124 роки до н.е.). Про його заслуги на військовому терені може говорити і перелік винагород  вкладений у вуста Марія Саллюстієм: почесні списи (hasta pura), прапорець (vexillum), фалери «і інші військові винагороди».

 Початок цивільної кар'єри[ред.ред. код]

Свою цивільну кар'єру  Марій почав з висунення кандидатури на місцевих виборах в Арпіні. Тут він потерпів поразку; проте пізніше він добився квестури в Римі і «увірвався в сенат». Про цей перший його крок по cursus honorum невідомо нічого, включаючи дату; є лише припущення, що Марій був квестором не пізніше 122 року до н.е. або в 121 році до н.е.  В 119 році до н.е. Марій став народним трибуном за підтримки одного з Метеллів — можливо, Луция Цецилія (пізніше за Далматик), що добився консульства на той же рік, але є і інші гіпотези. Це був час гострої внутрішньополітичної боротьби, що не припинилася із загибеллю Гая Гракха (121 рік до н. е.). Марій запропонував закон, що змінював порядок подачі голосів на виборах таким чином, що зменшувався вплив знаті, і здолав опір цій ініціативі обох консулів, вдавшись навіть до арешту свого заступника Метелла. Але в той же час він добився відмови від хлібних роздач плебсові і таким чином завоював репутацію мужнього і незалежного політика. В той же час є припущення, «що будь-який хлібний закон в цей час уточнював положення закону Гая Гракха і що Плутарх невірно зрозумів дію, метою якої було збереження недоторканості щедрих правил розподілу зерна», що діяли, тобто Марій діяв якраз на користь народу.  Пізніше (Плутарх говорить про наступний рік, але вірогідніший 117 рік до н.е.) Марій висунув свою кандидатуру в еділи, але частина нобілітету зайняла ворожу по відношенню до нього позицію. Зрозумівши, що в курульні еділи йому не пройті, Марій спробував балотуватися в плебейські еділи, але і тут потерпів поразку. У 116 році до н.е. він все ж переміг на виборах в претори, хоча і виявився лише на шостому місці по числу набраних голосів, але відразу був звинувачений в підкупі виборців і насилу відвів це звинувачення. Небагатий подіями рік Марій провів в Римі, а наступного року був направлений до Далекої Іспанії з повноваженнями пропретора або проконсула. Тут він успішно боровся з «розбійниками». Коли закінчилося його наміснитцтво, невідомо; можливо, він повернувся до Риму в 113 році до н.е.  В подальші роки Марій одружувався на Юлії, представниці старовинного патриціанського роду, чоловіки з якого, проте, вже давно не піднімалися вище претури. Цей шлюб, уклдений, мабуть, незадовго до 110 року до н. е., сприяв збільшенню впливу Марія і зробив його членом вищого суспільства.

Сім'я[ред.ред. код]

Гай Марій був одружений (приблизно з 110 року до н. е.) на патриціанці Юлії, від якої народився його єдиний син Гай Марій Молодший, продовжуючий боротьбу з Суллой після смерті батька.  В Плутарха згадується пасинок Марія Граній, що супроводжував дядька в його втечі з Італії. Син сестри Марія Гай Лузій служив на посаді військового трибуна в Галії, в армії, що чекала германців. Його убив легіонер, якого він домагався, і Марій, дізнавшись про все, виправдав вбивцю. Ще один племінник Марія по жіночій лінії — Марк Марій Гратідіан — був усиновлений іншим дядьком, Марком Марієм, і пройшов частину cursus honorum до претури включно.  Дехто Гай Амацій в 44 році до н.е. видавав себе за сина або внука  Гая Марія.

Посилання[ред.ред. код]