Галактики з низькою поверхневою яскравістю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зображення NGC 45, спіральної галактики із низькою поверхневою яскравістю, зроблене GALEX.
UGC 477 розташована на відстані понад 110 мільйонів світлових років у сузір'ї Риби.[1]

Галактики з низькою поверхневою яскравістю (англ. low-surface-brightness galaxy чи англ. LSB galaxy) — дифузні галактики з яскравістю поверхні, яка при спостереженні з Землі, принаймні на одну зоряну величину нижча за яскравість звичайного нічного неба. Прийнято, але не жорстко, вважати, що до них належать галактики, яскравість яких становить менше +23 абсолютної зоряної величини на квадратну кутову секунду в системі UBV.

Характеристики[ред.ред. код]

Більшість відомих таких галактик мають такі характеристики:

Виміри кривої обертання вказують на надзвичайно високе співвідношення маси до світності, тобто зорі та газ, що випромінюють, становлять лише невелику частину маси такої галактики. У центрах галактик із низькою поверхневою яскравістю не помічено великих ущільнень зір, на відміну від, наприклад, балджів звичайних спіральних галактик. Тому припускається, що навіть в їх центрах домінує темна матерія, і це робить їх дуже цікавими для досліджень темної матерії[джерело?].

На відміну від галактик із високою поверхневою яскравістю, галактики з низькою поверхневою яскравістю є ізольованими галактиками поля, розташованими на ділянках, де відсутні інші галактики. Відповідно, у своєму минулому, вони мали менше припливних взаємодій чи злиттів з іншими галактиками, що могло б спричинити збільшення зореутворення. Це вважається одним з пояснень малої кількості зір.

Теоретичне припущення про існування галактик із низькою поверхневою яскравістю було висловлено 1976 року Майком Діснеєм[джерело?].

Першою підтвердженою галактикою з низькою поверхневою яскравістю стала Малін 1[en], відкрита 1986 року. Вона ж стала першою підтвердженою гігантською галактикою з низькою поверхневою яскравістю. На час відкриття, вона була найбільшою відомою спіральною галактикою (за вимірами перетину).[2][3]

Гігантські галактики з низькою поверхневою яскравістю[ред.ред. код]

Гігантські галактики з низькою поверхневою яскравістю є одними з найбільш масивних відомих спіральних галактик у Всесвіті[4] Вони мають дуже тьмяні зоряні диски, які багаті на нейтральний водень, але бідні на зореутворення, а тому мають низьку поверхневу яскравість. Такі галактики часто мають яскраві балджі, в яких можуть розташовуватись активні ядра галактик низької яскравості. Гігантські галактики з низькою поверхневою яскравістю, як правило, є ізольованими системами, які рідко контактують з іншими галактиками.

Приклади[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Hiding in the night sky. Процитовано 4 April 2016. 
  2. а б в Scientific American, «The Ghostliest Galaxies», GD Bothun, Vol. 276, No. 2, February 1997, pp.40-45, Bibcode1997SciAm.276b..40B
  3. Ken Crosswell, «Malin 1: A Bizarre Galaxy Gets Slightly Less So», 22 January 2007
  4. Mousumi Das (March 2013). Giant Low Surface Brightness Galaxies: Evolution in Isolation. Journal of Astrophysics and Astronomy. Bibcode:2013JApA...34...19D. arXiv:1310.6495. doi:10.1007/s12036-013-9166-8. 
  5. Surprise: Small elliptical galaxy actually a giant disk. 11 July 2016. Процитовано 12 July 2016.