Галера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Галера

Гале́ра (італ. galera) — дерев'яне гребне військове судно, вітрильне, багатовеслове. Було на озброєнні європейських та азійських країн, головним чином за середньовіччя (в Османській імперії у 15-18 ст., в Росії — з 17 до середини 19 ст.). Мало довжину 40-50 м, ширину 4,5-7,5 м, від 16 до 25 пар весел, дві щогли з трикутними вітрилами. Вміщувало до 200 чоловік, розвивало швидкість до 13 км/год. Запорожці на чайках (човнах) успішно діяли проти османських галер, визволяючи невільників-гребців (бранців), яких османи приковували до упорних брусків (по 4-5 осіб на весло). Тяжка праця гребців на галерах стала синонімом каторги, каторжних робіт.

Запорожці на «чайках» нападають на османську галеру
Запорожці на «чайках» під головуванням гетьмана Петра Сагайдачного знищують османський флот і захоплюють Кафу в 1616.

Етимологія[ред. | ред. код]

Українське галера походить від італ. galera, утвореного від galea, яке сходить до грец. γαλέα[1], яким називався малий різновид дромона[2][3]. Походження і первісне значення грецького слова неясне, можливо, воно споріднене з γαλέος («супова акула»)[4].

Історія[ред. | ред. код]

Конструкція класичної галери[ред. | ред. код]

Обшивка галер виконувалася встик. Корпус на кормі закінчувався сильно загнутим досередини гакабортом, на носі переходив у надводний таран — шпірон. Знизу шпірон підтримувався водорізом, з боків — виличними кницями. До XVII ст. шпірон використовувався як абордажний місток для переходу на ворожий корабель, пізніше перетворився на декоративний елемент.

У кормовій надбудові (юті чи тендалеті) розташовувалися каюта капітана, приміщення для офіцерів.

На палубі галери вздовж бортів встановлювалися поперечні ребра чи перегородки — бакаляри (книці), а у кормовій і носовій частинах — мужлуки. Бакаляри дещо видавалися за борти, уможливлюючи розширити постичний міст. Зверху вздовж мужлуків ішли бруси — подушки, у яких робили шків-гати, для пропускання снастей, якими пересували куршейну гармату. Вздовж бортів галери на мужлуки і бакаляри укладали два довгих бруси — постиці, апостиси. У постицях кріпилися кочети весел. Вздовж постиць настилали помости — постичні мости, а над постицями на стійках (підфіларетних брусах) встановлювалися поздовжні містки чи планшири — філарети. Уздовж філаретів йшли поздовжні бруси — релінги, що утворювали перила. У діаметральній площині від носового до кормового мужлука проходив вузький поміст — куршея (італ. corsia), який ділив палубу на праву і ліву частину. Куршея складалася з двох стінок, що відстояли одна від однієї приблизно на 1 м, та дерев'яних лючин, які утворювали її верхній настил. До куршеї кріпилися внутрішні кінці банок і нижніх дощок-підніжок. Внутрішній простір куршеї використовувався для зберігання елементів спорядження, а настил — для сполучення між носом і кормою (основний простір палуби зайнятий банками). Носова частина куршеї (перед грот-щоглою) також служила місцем заряджання куршейної гармати: після пострілу її відкочували по похилому настилу всередині куршеї до грот-щогли, де проводилося її перезарядження, а потім накат у носову надбудову. Троси талів, якими здійснювалися відкіт і накат куршейної гармати, проходили через шків-гати у подушці носового мужлука.

Банки для веслярів встановлювалися між куршеєю і бакалярами, а нижче банок укріплялися нижні дошки, що служили підніжками. Завдяки виносу постиць далеко за межі корпусу в боки, банки можна було робити достатньо довгими, що уможливлювало розмістити на них більше веслярів.

У носовій частині галери (баку) підіймався поміст — рамба́д чи рамбат (фр. rambade, ісп. arrombada, arrumbada). Ширина його дорівнювала ширині палуби галери, довжина була до 3 метрів. З боків він підтримувався опорами, встановленими на постицях. Під рамбадом розміщалася артилерія, через нього проходила фок-щогла (дещо зміщена відносно діаметральної площини, оскільки в останній розміщалася куршейна гармата), а з боків на постицях були влаштовані гальюни. Рамбад використовувався як абордажна платформа, а його висота уможливлювала забезпечити вогневе панування над палубою корабля противника. Важка артилерія галери розміщалася під рамбадом і складалася з гармати головного калібру чи «куршейної» (італ. cannone da corsia), що розташовувалася в діаметральній площині, та 2-4 гармат меншого калібру, які розміщалися обабіч неї. Куршейна гармата великих галер мала калібр 36 чи 32 фунтів, малих — 24 фунтів. Лафети галерних гармат, як правило, не мали коліс, але у гармат великих калібрів споряджалися полозками для забезпечення безпечного відкоту. Всі великі гармати були погонними, тобто могли стріляти тільки по ходу корабля, але окрім них, вздовж бортів встановлювалася певна кількість вертлюжних гармат.

Галери, як правило, мали латинське вітрильне озброєння (на деяких різновидах галер траплялися і прямі вітрила). Більшість галер були двощогловими, зрідка на них встановлювалася третя, бізань-щогла. Фок-щогла проходила через рамбад, грот-щогла — через куршею. Довга похила рея-рю на галерах часто складалася з 2-3 зв'язаних між собою дерев'яних елементів. Кріпилася вона до щогли тросовим бейфутом, що складався з подвійного чи потрійного троса з нанизаними на нього дерев'яними кульками (ракс-клотами), який приєднувався одним кінцем до середини реї, огинав щоглу, проходив через скобу в реї і спускався на палубу. Піднімалися ж реї за допомогою фалів, пропущених через блоки на топах щогл. Ванти галер (сарти) споряджалися клевантами: для швидкого роз'єднання і з'єднання тросів, що було необхідно при зміни галсів, коли доводилося переміщати нок похилої реї від одного борту до другого. До переднього нока рю кріпилися навітряний і підвітряний пісподи (галс-браси) — снасті, якими керували галсовим кутом латинського вітрила, до заднього нока — навітряний і підвітряний еринс-бакштаги. Трикутні вітрила шили з вертикальних смуг, іноді різноколірних.

Каторги[ред. | ред. код]

Каторга — веслово-вітрильне судно (від грец. κάτεργον — «гребне судно»), яке в українській літературі досить часто також називають галерами[джерело?].

Перші каторги були створені венеціанцями в 7 ст., згодом їх почали будувати й інші держави Середземного моря. Веслове оснащення типової каторги складалося з 10–16-метрових весел, яких на борту могло бути до 32, а вітрильне — з 3 щогл, які використовувалися під час далеких морських переходів як допоміжний рушій. На палубі було два навіси (білого, синьо-білого чи строкатих кольорів), якими в негоду покривалося все судно. Довжина судна — до 60 м, ширина — до 7,5–10, осадка — до 2 м. Кожне весло приводилося в рух 4–6 веслярами. З винайденням вогнепальної зброї каторги почали оснащуватися гарматами, яких на кораблі могло бути до 7. В Османській імперії в 15–17 ст. каторги становили основу її військового флоту. Їхні екіпажі складалися з 150—400 гребців-невільників, 30–40 вільних моряків, 20 бомбардирів, 20–40 яничар (у разі потреби кількість останніх збільшувалася до кількох сотень)[джерело?].

Річкові галери[ред. | ред. код]

Річковими галерами називали плоскодонні судна без щогли, поширені у верхів'ях Дніпра, на Дністрі та Віслі. Верхньодніпровські мали довжину 12,8—21,3 м ширину 2,1—5,8 м, з осадкою з вантажем близько 1 м, вантажопідйомність до 40 тонн. Дністрівські мали таку само довжину, але більшу ширину та осадку від 0,5 до 0,7 м і з вантажопідйомністю до 75 тонн. Вісленські річкові галери поділялися на краківські, уланівські і бужні; мали осадку 0,45—0,70 м і піднімали вантажі до 70 тонн. У Бессарабії «галерами» називали все більш-менш значні судна, що ходили по Дністру, за винятком пароплавів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
  2. Anderson, Roger Charles, Oared fighting ships: From classical times to the coming of steam. London. 1962.
  3. Hattendorf, John B. & Unger, Richard W. (editors), War at Sea in the Middle Ages and the Renaissance. Woodbridge, Suffolk. 2003. ISBN 0-85115-903-6
  4. Henry George Liddell & Robert Scott Galeos, A Greek-English Lexicon

Джерела[ред. | ред. код]

  • Мицик Ю. На турецьких галерах (XVII ст.)
  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
  • УРЕ. — К., 1962. — т. 3.
  • Самойлов К. И. Галера // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)
  • Самойлов К. И. Галера речная // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]