Галина Воля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Галина Воля
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Старовижівський
Рада/громада Галиновільська сільська рада
Код КОАТУУ 0725085201
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1797 р. (перша писемна згадка)
Населення 707 (станом на 01.01.2013 р.)
Площа 2,088 км²
Густота населення 346,26 осіб/км²
Поштовий індекс 44424
Телефонний код +380 3346
Географічні дані
Географічні координати 51°25′02″ пн. ш. 24°18′57″ сх. д. / 51.41722° пн. ш. 24.31583° сх. д. / 51.41722; 24.31583Координати: 51°25′02″ пн. ш. 24°18′57″ сх. д. / 51.41722° пн. ш. 24.31583° сх. д. / 51.41722; 24.31583
Середня висота
над рівнем моря
171 м
Водойми Вижівка
Місцева влада
Адреса ради 44424, Волинська обл., Старовижівський р-н, с.Галина Воля , тел. 25-3-32
Карта
Галина Воля. Карта розташування: Україна
Галина Воля
Галина Воля
Галина Воля. Карта розташування: Волинська область
Галина Воля
Галина Воля
Мапа

Гали́на Во́ля — село в Україні, у Старовижівському районі Волинської області.

Село Галина Воля належить до Галиновільської сільської Ради разом з селом Смолярі. Перша писемна згадка відноситься до 1797 року, хоча, є вагомі підстави цю дату поставити під сумнів, і вважати, що село виникло і існувало значно раніше. Село займає територію близько 3 км². Відстань до районного центру 9 кілометрів. Відстань до обласного центру — 123 кілометри автомобільними шляхами.

Кількість населення станом на 1 січня 2009р : 687 чол (353 чоловіків, 334 жінок), молодь до 28 років — 131, діти віком до 6 років 61, віком від 6 до 16 років — 117. Станом на 01.01.2013 р. кількість населення — 707, кількість дворів — 207.

В селі є церква Іоанна Богослова, збудована в 1992 році, дитячий садочок, споруджений в 1979 р, відділення зв'язку, приміщення сільради. 9 жовтня 2007 року в селі освячено капличку Іоанна Богослова, збудовану на місці, де знаходився вівтар старої церкви. Переважна більшість населення зайнята в індивідуальних селянських господарствах, виїжджає на сезонні роботи. Раніше на території сільради діяв колгосп «Дружба», який припинив своє існування в червні 2007 року.

В селі є школа І-ІІ ступенів навчання, збудована протягом 1969—1974 років на тому місці, де колись знаходилась трьохсотлітня церква, знищена пожежею 1961 року. В школі навчається 90 дітей.

Походження назви[ред. | ред. код]

Існує кілька легенд про походження назви села.

Перша з них виводить назву «Галина Воля» від імені дочки одного з панів, якому в свій час належало село. Дівчина умовила батька, щоб він подарував селянам волю. Пан виконав прохання дочки, і з того часу село стали називати Галина Воля, оскільки дочку пана звали Галею.

Інша легенда розповідає про те, що назву селу дали перші поселенці, які втекли від жорстокого пана і оселились на галявині серед лісу біля невеликої річки. Тут вони стали жити вільно, і невдовзі це поселення стало називатись «Галина Воля», тобто «воля на галявині».

Ще одна легенда розповідає про трагічну долю двох сестер-Галі і Олі, які через нещасливе кохання закінчили життя самогубством, кинувшись в річку. І в пам'ять про їх село стали називати «Галя-й-Оля», що пізніше трансформувалось у сучасну назву.

Яка з цих легенд відповідає дійсності, звичайно, невідомо, але кожна з них має право на існування.

Історія[ред. | ред. код]

Життя в лісистій і заболоченій місцевості було непростим. Людям доводилось вирізати віковічні сосни і дуби, корчувати пеньки, звільняючи місце для поля. XVIII—XIX ст.ст. село Галина Воля було типовим населеним пунктом Волинського Полісся зі старою дерев'яною церквою, посвяченою святому апостолу і євангелісту Іоаннові Богослову. У 1797 році в селі нараховувався 71 двір, проживало майже 400 селян. На 1854 рік, хоча кількість селянських дворів у селі зменшилася до 53-х, проте чисельність їх мешканців зросла до 481 особи, що свідчить про те, що всі сім'ї були багатодітними. Цікаво, що більша частина села — 33 двори були державними, тобто вільними, а менша — 20 селянських дворів належали до володінь графа Костянтина Міочинського, предки якого ще у XVII ст. посідали уряд луцького старости*. За даними, які наводить відомий дослідник історії Волині О.Цинкаловський, станом на 1887 рік в селі нараховувалось 120 дворів і в них проживало 631 чоловік. До речі, в документах до XIX ст. назва села вказана як Галиноволя, рідше — Галноволя.

До початку XIX століття практично всі хати в селі були «курними», тобто опалювались без димаря, а дим з хати виходив через отвір у стелі. Вікон у хатах теж не було, лише проріз у стіні, який на зиму закривали. Тільки з початку 19 століття в селі почали з'являтись перші «світлиці» — тобто хати з вікнами і димарями. Побут і повсякденне життя селян потрохи поліпшувалося. Хоча все одно воно було нелегким-важка праця на бідних поліських землях не завжди давала хороші плоди. Частим явищем був голод, людям часто не вистачало хліба від врожаю до врожаю.

Поступово село розросталось, збільшувалось. Воно будувалось вздовж дороги, яка вела зі Старої Вижви до Старої Гути. Люди займались різними ремеслами. Особливо популярним було плетіння виробів з липового та дубового лика. Ці вироби охоче купували жителі сусідніх сіл, або пропонували взамін свої ремісничі вироби. Адже в ті часи кожне село славилось в окрузі якимись ремісниками, майстрами своєї справи, секрети якої передавались від батька до сина, Так, наприклад в сусідньому селі Смолярі жили вправні столяри, які для всієї округи виробляли скрині («кухри»), село Любохини славилось своїми ковалями, в Старій Гуті виготовляли «гонти» — покрівельний матеріал з дерев'яних дощок; в Сукачах досі виготовляють дерев'яні бочки і діжки для випікання хліба. Галина Воля, так би мовити, спеціалізувалась на виробах із лика. Крім землеробства і ремесла, тут з давніх часів займались рибальством — ловили рибу в річці, а також полюванням, оскільки в навколишніх лісах водилось багато дичини.

Значні для села історичні події[ред. | ред. код]

Різні суспільно-політичні процеси, які відбувались в тогочасному суспільстві, не проходили осторонь Галиної Волі. Деякі односельці, як служили у царській армії, зокрема брали участь у Першій світовій війні. Серед них — Чабан Василь Петрович і Гапонюк Яким Омелянович. Ця війна принесла людям чимало лиха, багато з них змушені були тікати з рідних місць в центральні області Росії, щоб потім з великими труднощами повернутись на рідну землю, де вже тривала інша, громадянська війна. Становище дещо поліпшилось після того, як західноукраїнські землі увійшли до складу Польщі у 1921 внаслідок підписання Ризького мирного договору. Життя селян, звичайно, і залишалось нелегким, але воно стало хоча б стабільним.

В усі часи галиновільці були активними учасниками різних політичних організацій, в 30-х роках це була нелегальна КПЗУ. Членами цієї партії були Юхимук Михайло, Садошук Яків, Філонюк Іван. Вони агітували односельців за підтримку Радянської влади, організовували мітинги, вивішували червоні прапори на 1 травня. За таку діяльність одну з активних учасниць тих подій Менькач Зою Іванівну було ув'язнено польськими властями.

Прихід Червоної армії і встановлення Радянської влади в 1939 році приніс немало нових сподівань на покращення життя. І здавалося, ці сподівання починають здійснюватись — в селі було відкрито новий магазин, де за доступну ціну можна було купити деякі товари; розпочато масштабні лісозаготівельні роботи, на які пішли працювати чимало жителів села. За виконану роботу платили щодня гроші, і це, звичайно, не могло не подобатись людям. Створено сільську раду, яка довгий час навіть не мала свого приміщення, а знаходилась в оселі. Головою сільради було обрано авторитетну в селі людину Климука Андрія. Але захоплення новою владою незабаром змінилось розчаруванням. Нова влада вороже ставилась до заможних господарів, що було незрозумілим для людей, крім того, в 1940 році була зроблена перша спроба організувати в селі колгосп. А ще дуже не подобалась селянам антирелігійна політика Радянської влади, адже галиновільці відзначались неабиякою побожністю, і більшість людей кожної неділі чи релігійного свята відвідували церкву, яку нова влада погрожувала закрити.

22 червня 1941 року розпочалась Німецько-радянська війна. Нелегкі випробування випали на долю мільйонів людей, яких було втягнено у смертоносний вир. Не обминуло це лихо і наше село. Багатьох чоловіків було мобілізовано на фронт. В Галину Волю прийшли окупанти. В 1942-44 роках в селі знаходився командний пункт німецького фронту в оселі. Як розповідають старожили, нацисти розстріляли кілька єврейських сімей, які тут проживали. Часто бувало так, що війна поставила людей по різні боки барикад — одні воювали в лавах Червоної Армії інші — в радянських партизанських загонах, інші — в лавах ОУН-УПА.

19 липня 1944 року наше село було визволене з-під влади нацистів силами 1-ї Брестської дивізії. Під час боїв за село було вбито близько десятка нацистів, яких тут же, в Галиній Волі німці і поховали (в 2005 році їхні останки ідентифікувала і забрала для перепоховання в Німеччині одна з німецьких неурядових організацій, яка займається пошуком місць захоронення своїх вояків) Відразу після визволення стали мобілізовувати на фронт тих чоловіків, яким вже виповнилось 18 років. Ненавчених військовій справі селян-поліщуків гнали на німецькі доти й висоти. Багатьом з них не судилось повернутись до рідних домівок. На фронтах Німецько-радянської війни загинули 17 наших односельців:

  1. Бойко Федір Омелянович, 1916 р.н. Помер від ран 26 березня 1945 р. Похований в с. Тарян, Угорщина.
  2. Гапонюк Олександр Степанович, 1921 р.н. Помер від ран 21 березня 1945 р. Похований в Угорщині.
  3. Гапонюк Іван Степанович, 1920 р.н. Помер від ран 25 липня 1942 р. Похований в с. Захарово Кіровського району Тверської області.
  4. Карпук Тарас Васильович, 1912 р.н. Загинув 19 квітня 1945 р. Похований в с. Зандов у Німеччині.
  5. Климук Іван Васильович, 1903 р.н. Пропав безвісти в лютому 1944 року.
  6. Климук Федір Якович, 1926 р.н. Загинув 25 квітня 1945 року. Похований у м. Марієнбург в Німеччині.
  7. Менькач Павло Гордійович, 1925 р.н. Загинув 25 квітня 1945 року.
  8. Менькач Федір Терентійович, 1921 р.н. Загинув 19 квітня 1945 року. Похований в с. Носендорф у Німеччині.
  9. Сарафенюк Сава Іванович, 1911 р.н. Пропав безвісти у вересні 1944 року.
  10. Солодуха Василь Семенович, 1911 р.н. Пропав безвісти в липні 1944 року.
  11. Філонюк Трохим Ілліч, 1910 р.н. Загинув 21 жовтня 1944 року.
  12. Чабан Іван Сидорович, 1919 р.н. Загинув 15 січня 1945 року. Похований в м. Опатові Радомського воєводства в Польщі.
  13. Чабан Павло Васильович, 1911 р.н. Загинув у 1944 році. Похований у рідному селі Галина Воля Старовижівського району Волинської області.
  14. Чабан Федір Степанович, 1916 р.н. Пропав безвісти в 1944 році.
  15. Шевчук Сергій Калістратович, 1910 р.н. Пропав безвісти в 1944 році.

Серед загиблих на фронті галиновільці називають також своїх земляків Івана Коростія і Нестора Максимука.

Відгриміла війна. Життя продовжувалось, хоча й було дуже непростим. Продовжувала збройний опір ОУН-УПА, на боротьбу з якою на Західну Україну прислано війська НКВС. З місцевих жителів створювались винищувальні батальйони, які мали на меті боротись з підрозділами УПА. Багато мирних, ні в чому не винних селян стали жертвами цього протистояння.

В поліських селах не вистачало кваліфікованих працівників, їх присилали із східноукраїнських земель. В Галину Волю також було направлено кілька вчителів із Чернігівської та Черкаської областей.

У вересні 1946 року на 20 років каторжних робіт засудили Тараса Демидовича Філонюка. За службу в УПА у липні 1945 року на 15 років був ув'язнений Федір Георгійович Гапонюк. Десять років (травень 1948 — березень 1958 рр.) відбула на засланні Юхимія Петрівна Семенюк із сином і дочкою, бо глава їхньої сім'ї, Оксентій Трохимович Семенюк, був учасником УПА. П'ять років (березень 1947 — квітень 1952 рр.) перебував на засланні Микита Андрійович Ярмолюк з дружиною, сином і дочкою «за зраду Батьківщині», другого сина — Ярмолюка Андрія Микитовича. Усіх їх було звільнено після смерті Сталіна, а згодом реабілітовано згідно із Законом Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 жовтня 1991 року. Як свідчить Гапонюк Панас Іванович, не всі репресовані повернулись до рідних домівок-дехто помер по дорозі, дехто не витримав нестерпних умов життя на новому місці і помер.

Врешті-решт колгосп імені Кірова було створено у 1948 році. Головою колгоспу було обрано Камінського Семена Івановича. Керівники колективного господарства часто змінювалися. В селі згадують, що головували тут Климук Іван Титович, Сулік, Поляк, Гуменко (імена та по батькові цих трьох не пам'ятають), потім — Склянчук Іван Петрович.

В 1962 році відбулося укрупнення господарств, у результаті чого в склад колгоспу імені Леніна ввійшли села Брідки, Мельники і Галина Воля. Це об'єднання дістало назву колгоспу «Батьківщина» з центром у селищі міського типу Стара Вижівка. В 1964—1967 роках його очолював Федір Омелянович Черняк. 22 жовтня 1971 року колгосп імені Щорса (с. Смолярі) об'єднався із господарством «Батьківщина». Новий колгосп назвали іменем Щорса, а його центр залишили в Старій Вижівці. 26 лютого 1973 року більшістю голосів об'єднаний колгосп імені Щорса перейменовано в колгосп «Дружба», центральна садиба залишилася у Старій Вижівці. В березні 1976 року центральну садибу колгоспу «Дружба» перенесено в село Галина Воля.

Галиновільська бригада (№ 3), яку очолював І. П. Склянчук, мала до 700 гектарів орної землі. Тут, як і в інших підрозділах колгоспу, вирощували льон, картоплю, буряки, зернові та зернобобові культури. Була тут тваринницька ферма. Чисельність дійного стада сягала до 200 голів. Відгодовували бичків, телят, свиней. Довгий час праця в колгоспі фактично була неоплачуваною, за вироблений трудодень селянин отримував лише незначну кількість зерна. Крім того, часто доводилось працювати і в вихідні дні. Але життя потрохи налагоджувалось, і з часом ручної роботи ставало все менше, оскільки в колгосп почала надходити нова потужна техніка. Селянам за роботу почали платити гроші, хоч і невеликі. А вже у 70-ті — 80-ті роки тваринники і механізатори отримували заробітну плату в розмірі 150—250 карбованців у місяць. Галиновільці, які здавна відзначались працелюбністю, досягли значних результатів у праці. Працю багатьох з них відзначено орденами, медалями, грамотами. Механізатори Іван Власович Савчук, Володимир Савич Сарафинюк, Стах Іванович Семенюк, бригадир Іван Петрович Склянчук були нагороджені орденами і медалями. 6 листопада 1991 року на загальних зборах колгоспників розглядалося клопотання смолярівців про відокремлення їхньої бригади від колгоспу «Дружба». Того дня господарство було поділене на колгосп «Дружба» з центром у Галиній Волі і колгосп «Смолярівський» з центром у селі Смоляри. 26 лютого 1993 року на загальних зборах членів колгоспу «Дружба» вирішено утворити колективне господарське підприємство з цією ж назвою. Статут КСП, прийнятий зборами, затвердив представник Президента України в районі своїм розпорядженням від 10 грудня 1993 року. 18 березня 2000 року КСП «Дружба» припинило свою діяльність. На установчих зборах на його базі утворено сільськогосподарський виробничий кооператив під тією ж назвою з центром у селі Галина Воля. Його головою обрали Василя Дмитровича Туміка. Аналогічно з центром у селищі Стара Вижівка був створений СВК «Квітневий», головою якого обрали Петра Івановича Коляду.

До сказаного варто додати, що в 1967 році колгосп «Батьківщина» від Ф. О. Черняка прийняв Омелян Йосипович Тусь. Він працював на цій посаді 8 років. Тоді господарство «Дружба» очолив Анатолій Миколайович Юхимчук. Згодом на цій посаді був Петро Миколайович Лисюк. Потім голови колгоспу «Дружба» часто змінювалися: Іван Степанович Герез, Володимир Васильович Свередюк, Володимир Іванович Бердник, знову — Омелян Йосипович Тусь, тоді — Василь Дмитрович Тумік. Врешті колективна форма господарювання була ліквідована. Зараз сільчани Галиної Волі приватизували свої земельні паї і господарюють одноосібно.

Ще наприкінці 19 століття в селі було відкрито церковно-приходську школу, в якій навчались діти селян. Школа містилась в хаті Філонюка Тараса. В 1935 році на пропозицію вчителя Вишневського в селі розпочалось будівництво нової школи за рахунок коштів громади. В школі було дві класні кімнати, коридор, учительська, а також квартири для двох вчительських сімей. Навчання в школі велось польською мовою. Кожної середи та п'ятниці сюди приїжджав священик зі Старої Гути щоб навчати учнів Закону Божого. Це приміщення було діючим досить довгий час — аж до 29 жовтня 1968 року, коли воно згоріло внаслідок пожежі. Постала необхідність будівництва нового приміщення школи, оскільки навчання велось в дві зміни в приміщеннях контори колгоспу та сільської ради. За короткий час було виготовлено проектну документацію і весною 1969 року розпочалось будівництво нової школи. Тривало воно досить довго, на будівництві довелось попрацювати і вчителям, і учням, а також працівникам інших шкіл району. 2 вересня 1974 року відбулось урочисте відкриття школи. Просторе двоповерхове приміщення з великою майстернею, спортзалом, світлими класними кімнатами стало неабияким подарунком для вчителів, учнів та їхніх батьків. Директорами школи в різні періоди часу були Вишневський, Новіцький (за часів Польщі), в післявоєнний час — Яків Григорович Максимук, заслужений вчитель УРСР Василина Григорівна Красногурська, Борис Іванович Братосюк, Іван Микитович Міндер, Ярослав Павлович Косінський, Надія Панасівна Міндер. Зараз школу очолює Василь Федорович Камінський.

У 2008 році в школі завершено капітальний ремонт, в ході якого вікна і двері замінено на сучасні металопластикові.

В листопаді 1978 року в Галиній Волі відбулось відкриття нового магазину, що мало неабияке значення для села.

1 грудня 1979 року в селі відбулась ще одна приємна визначна подія — урочисто відкрито приміщення дитячого садочка який почало відвідувати 25 дітей. За рахунок колгоспу дитсадочок забезпечувався продуктами, іграшками і всім необхідним. На жаль, в роки економічної кризи садочок довелось закрити, і знову він запрацював лише кілька років тому.

Економічна криза боляче вдарила і по колгоспу, який почав скорочувати посівні площі, зменшувати поголів'я худоби. Це не могло не відбитися на добробуті селян, оскільки більшість жителів села працювало в колгоспі. Коли перестали виплачувати зарплату, багато людей змушені були звільнятись з роботи і шукати інших засобів для існування. Багато галиновільців почали працювати по сезонних роботах, їздити на заробітки за кордон — в Росію, Польщу, Чехію.

Як відзначалось вище, особливе місце в житті галиновільців займає релігія. Тут мирно, без конфліктів давно співіснують три конфесії християнства — православ'я, баптизм та п'ятдесятництво.

Ще в давнину в Галиній Волі було збудовано церкву Іоанна Богослова. Дійсно, церква у селі Галина Воля була найстарішою будівлею у селі. Тож дату її побудування можна вважати першою писемною згадкою про село Галина Воля. Однак точна дата невідома. Що ж, спробуємо у цьому розібратися. Свято-Іоанно-Богословська церква вперше згадується в «Клірових відомостях за 1797 рік»

Упродовж віків вона була найстарішою будівлею в Галиній Волі. Побудована була невідомо коли і чиїми стараннями. Хоча церква Іоанна Богослова була бідною, але водночас була міцною і забезпечена всім необхідним начинням для богослужіння. Землі при церкві: сіножаті на 24 косаря, орної в двох місцях на 42 дні, садибної та городньої на 3 дні. На всі ці угіддя дана жалувана грамота князем Іосифом Міочинським, яка була відібрана по резолюції колишнього єпископа Максиміліана Рили в архів Холмський для збереження. Приходським священиком був Михайло Якович Пашковський, рукоположений 24 червня 1796 року єпископом Холмським Порфирієм Волинським і тоді ж направлений в село Галиноволя, на що мав спеціальну грамоту. Його дружина — Марія Михайлівна, в них двоє дітей, Антоній і Степан. Отець Михайло мав власний будинок на церковній землі і проживав у Галиній Волі.

Як відомо, відразу після рукоположення священикові надавався і прихід. Тому перша згадка про Галиновільський храм — уже 1796 рік. У 1816 році у Галиновільській церкві з'явився дяк і новий священик. Настоятелем став Стефан Якович Ясевич, який пробув тут до 1820 року, а дячком його син — Михайло Стефанович Ясевич. В цей час місцевим благочинним був Максиміліан Іванович Спульський, а з 1821 року він став і приходським священиком. 1819 року на посаду псаломника прийшов син колишнього настоятеля храму Михайла — Антон Пашковський. Будинок для священика все ще був біля церкви, однак житла для дячка не було, і землі для його будівництва церква не виділяла. З 1824 по 1828 рік в Галиновільській церкві був свій паламар — Іван Кирилович Оліфірович. Також тут дякували Стефан Турідич (4 жовтня 1830 р. -1833 р.) і Дмитро Спульський (з 4 грудня 1833 року). Період дякування другого невідомий, адже з 1833 року по 1860 рік до нас дійшло дуже мало документів, тому встановити точну дату закінчення його служби неможливо.

У 1834 році відбулась подія, що змінила подальшу історію храму. Галиновільська церква була приписана до Свято-Успенської церкви в сусідньому селі Гута, яка в свою чергу була підвладна Головенському волосному управлінню. Крім того до церкви в селі Гута, побудованої у 1759 році, були приписані церкви сіл Сукачі і Кукуріки. Відомо, що парафіянами цієї церкви були 1271 чоловіків і 1212 жінок. Свято-Успенська церква мала 76 десятин землі. Очевидно, причиною приписання церкви до гутівської була велика бідність храму та його прихожан. Після цієї події в селі Галина Воля не було окремого священика. Обслуговував Галиновільську церкву старогутівський священик і причт, які приїздили у певні дні для проведення служб і обрядів. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років приходським священиком став Платон Спульський. З 1839 по 1854 роки він проходив посаду місцевого депутата. З 1850 по 1857 роки займав посаду співробітника волинського духовного опікування. Його жінкою була Тетяна Павлова, мали чотирьох дочок. Був головним гуто-галиновільського приходу. У 1855 році був удостоєний монаршої подяки. Закінчив службу у галиновільському храмі у 1863 році, коли йому на зміну прийшов новий священик Андрій Григорович Січинський. Відомо, що в цей період при церкві був дячок Антон Іванович Михаловський (1859—1866 рр.) та паламар Іван Іванович Павлович, що пробув тут з 13 березня 1846 року аж до 1891 року. Також у Свято-Іоанно-Богословському храмі 22 червня 1863 року з'явилася своя проскурниця — Анна. 1850 року священиком Севастіаном Косовичем зроблений опис церковного майна, який був скріплений і затверджений печаткою і підписом Володимирського протоієрея. Згідно з новим переліком володінь церкви, вона мала землі: садибної і городньої 1701 квадратний сажень, левадної 191 сажень, орної посередньої 6 десятин 114 сажнів, незручної 12 десятин 2096 сажнів, сінокісної посередньої 3 десятини 464 сажні, поганої 2 десятини 1591 сажень, чагарників 255 сажнів і зовсім непридатної 2259 сажнів. Всі ці землі знаходились на 21 ділянці і були так розкидані, що було дуже незручно для сільського господарства. Хоча за положенням проекту, затвердженого Губернським комітетом 30 січня 1854 року, орні землі потрібно було звести в 3 ділянки, але причт без будь-яких змін і далі користувався цими землями. На всі ці території зберігався план у самостійній Свято-Успенській церкві села Гута. Межевої книги не було, однак зберігався короткий історичний опис, зроблений 1850 року. Також у гутівській церкві зберігались метричні книги та сповідальні розписи села Галина Воля з 1814 року. Там же велися приходовитратні книги, що були заведені у 1825, 1856 і 1878 роках, про суми церковних і свічних витрат зі шнуром і печаткою. Церква продовжувала бути приписною до Старогутівської церкви аж до середини XX століття.

Недавно стала відома ще одна суттєва деталь. У 1888 році храм перебудували. А старий іконостас передали в село Тур сучасного Ратнівського району (це підтверджено документально) . І кілька років тому виявилось, що на горищі Микитівської церкви с. Тур зберігаються уламки дуже старого іконостасу, на одному з уламків є дата 1683 рік. Це може бути дата виготовлення іконостасу або дата встановлення його в Галиній Волі. Якби існували б достовірні підтвердження саме такого походження цієї дати, то 1683 рік міг би бути роком першої писемної згадки про село Галина Воля.

В 1961 році храм, який простояв понад три століття, був знищений пожежею. Досі невідомо, чи випадковою була ця пожежа, чи в такий спосіб знищили церкву атеїсти. Понад 30 років в селі не було своєї церкви. За Радянської влади не могло бути й мови про будівництво нового храму, це стало можливим лише наприкінці 80-х років. У 1991 році з ініціативи уродженця села Василя Солодухи, на той час преосвященнішого Ніфонта, єпископа Хмельницького і Камянець-Подільського та громади, в Галиній Волі розпочалося будівництво нового храму Місце в центрі села, де колись стояла стара церква, було зайняте будівлею нової школи. Там встановили пам'ятний хрест, а новий храм вирішили будувати на мальовничій околиці. Ліс для будівництва закупили в сусідньому Любомльському районі. Архітектором і головним будівничим став знатний тесля Семен Павлович Мохнюк. Зразком для проекту нової церкви він вибрав один із дерев'яних храмів Камінь-Каширського району. Односельці допомагали у спорудженні храму. Владика Ніфонт забезпечив його необхідним церковним начинням і прекрасним оздобленням.

Таким чином упродовж неповних двох років будівництво храму було завершено, а в жовтні 1992 року, при великому зібранні духовенства й мирян урочисто освячено керуючим Волинською єпархією преосвященнішим єпископом Ніфонтом. Першим настоятелем храму був Прот. Валерій Балюк

Православною громадою не забуто місце, де стояла стара церква. У 2006 році тут розпочато будівництво каплички в знак пам'яті про давній храм. Коли на території школи (а саме тут стояла колись церква) проводилось копання траншеї під фундамент майбутньої каплиці, було знайдено багато людських останків, адже тут в давнину знаходився цвинтар. Останки було перепоховано за православним обрядом місцевим священиком протоієреєм о. Сергієм Никонюком. У 2007 році будівництво каплиці було завершено і 9 жовтня, на свято Іоанна Богослова її було урочисто відкрито. На відкритті каплички на запрошення Нифонта, митрополита Волинського і Луцького були присутні багато представників єпископату Української православної церкви.

Слід сказати про ще одну особливість села Галина Воля, а саме неабиякий інтерес більшості її мешканців до спорту. Ще в 1982 році була створена футбольна команда, яка складається виключно з галиновільців, і яка щороку доводить, що вона входить до числа найсильніших в районі. Починаючи з 1989 року не однократно виборювала кубок району з футболу. Саме завдяки ініціативі і зусиллям членів команди в 1989 році було почато будівництво стадіону в центрі села. В 1990 році відбулось урочисте відкриття стадіону, і влітку майже щонеділі на ньому відбуваються футбольні поєдинки.

Видатні постаті[ред. | ред. код]

Відома Галина Воля і своїми людьми.

Серед них найбільш відомий — митрополит Луцький і Волинський Нифонт (в миру — Василь Андрійович Солодуха).

Народився він у Галиній Волі в 1948 році, рано залишився сиротою.

Закінчив Московську духовну академію, 13 років працював настоятелем Свято-Троїцького храму в селі Рудка-Козинська Рожищенського району.

У 1990 році стає єпископом Хмельницьким і Кам'янець-Подільським.

У 1992 році — єпископом Луцьким і Волинським, у 1993 — архієпископом, у 2001 — митрополитом.

За видатні заслуги, мав чимало високих церковних і державних нагород.

Часто відвідував рідне село.

22.03.2017 року відійшов до Господа. Похований у рідному селі.

Туристично-краєзнавчі об'єкти[ред. | ред. код]

Галина Воля має мальовничі околиці, які приваблюють до себе людей і з інших сіл, зокрема чудове місце для відпочинку урочище Цебове на березі річки Вижівка. Ще одним вартим уваги об'єктом є урочище Ставок, яке отримало назву від давнього ставка з чистою прохолодною водою, яка надходить з потужних джерел на дні ставка.

Нині Галина Воля розвивається, зростає. В селі практично немає хат-пусток, будується чимало нових будинків. Значна частина сімей у Галиній Волі — багатодітні. Кількість населення станом на 1 січня 2013 р: 707 чол, 207 житлових будинки.

Посилання[ред. | ред. код]

Магазини[ред. | ред. код]

Ще в селі є три робочих магазини, які забезпечують мешканців села продуктами і необхідними речема(товарами).