Галуазит
| Галуазит | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | затверджений, перейменований (Rn)[d][1] |
| Абревіатура | Hly-7Å[2] |
| Хімічна формула | Al₂(Si₂O₅)(OH)₄ і Al₂Si₂O₅(OH)₄ |
| Nickel-Strunz 10 | 9.ED.10 |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | моноклінна сингонія |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Жан Батист Жюльєн д'Омаліус д'Аллуа[3] |
| Типова місцевість | Angleurd[3] |
 Галуазит у Вікісховищі | |
Галуазит (рос. галлуазит; англ. halloysite; нім. Halloysit m) — мінерал, шаруватий силікат.
Історія[ред. | ред. код]
Вперше Галуазит був виявлений біля Англера / Льєжа в Бельгії і описаний у 1826 р. французьким геологом П’єром Бертьє, який назвав мінерал на честь бельгійського геолога Жана Батиста Жюльєна д’Омаліуса д’Аллуа (1707–1789).
Загальний опис[ред. | ред. код]
Хімічна формула: Al4(OH)8[Si4O10] x n H2O де n<4. При n = 4 — гідрогалуазит. При n = 0 — метагалуазит.
Сингонія моноклінна.
Твердість 1-2,5.
Густина 2-2,6.
Колір білий, сірий, голубуватий, іноді з жовтуватим, бурим та іншими відтінками.
Блиск матовий.
У воді розмокає, утворюючи суспензію і пластичну масу. Складова частина деяких глин. Використовується як керамічна сировина.
Мінеральна група: каолініт-серпантинова група; у європейській літературі називається енделітом. Продукт гідротермічної зміни або поверхневого вивітрювання алюмосилікатних мінералів, таких як польові шпати.
Асоціює з каолінітом, алофаном, алунітом. Поширений мінерал. Зокрема, у Бельгії, Португалії, Німеччині (Баварія),США (Колорадо, Індіана, Кентуккі, Північна Кароліна, Арізона та ін.). В Україні є в Криворізькому залізорудному басейні.
Розрізняють[ред. | ред. код]
- галуазит-ґарнієрит (криптокристалічна суміш галуазиту з ґарнієритом);
- галуазит мідистий (відміна галуазиту з Дашкесанського родовища, яка містить 2,74-26,18 % CuO);
- галуазит нікелистий (відміна галуазиту, яка містить до 2,5 % NiO);
- галуазит хромистий (світло-блакитна відміна галуазиту, яка містить до 0,6 % Cr2O3).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (November 2022) — 2022.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ а б Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Галуазит // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Галуазит // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Dana, E.S. (1892) Dana's system of mineralogy, (6th edition), 688-689.
- Alexander, L.T., G.T. Faust, S.B. Hendricks, H. Insley, and H.F. McMurdie (1943) Relationship of the clay minerals halloysite and endellite. Amer. Mineral., 28, 1-18.
- Brindley, G.W. and K. Robinson, (1948) X-ray studies of halloysite and metahalloysite. Mineral. Mag., 28, 392-428.
- Bates, T.F., F.A. Hildebrand, and A. Swineford (1950) Morphology and structure of endellite and halloysite. Amer. Mineral., 35, 463-484.
- Faust, G.T. (1955) The endellite-halloysite nomenclature. Amer. Mineral., 40, 1110-1118.
- Mitra, G.B. and S. Bhattacherjee (1975) The structure of halloysite. Acta Cryst., 31, 2851-2857.
Посилання[ред. | ред. код]
- Webmineral [Архівовано 1 жовтня 2009 у Wayback Machine.]
- Mindat w/ location data [Архівовано 12 березня 2007 у Wayback Machine.]
- Univ. Wisconsin [Архівовано 12 листопада 2007 у Wayback Machine.]
