Галущинський Михайло Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Миколайович Галущинський
Михайло Миколайович Галущинський
Михайло Галущинський у мундирі поручника УСС, перша світова війна
Прапор
Віце-маршал сенату Польської Республіки
Прапор
11 березня 1928 — 30 серпня 1930
Прем'єр-міністр: Юзеф Пілсудський
Казимир Бартель
Казимир Світальський
Валерій Славек
Президент: Ігнацій Мосцицький
 
Партія: УНДО (1925—1931)
Освіта: 1) Львівський університет
2) Віденський університет
Народження: 25 вересня 1878(1878-09-25)
Звиняч, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Смерть: 23 вересня 1931(1931-09-23) (52 роки)
Львів, Львівське воєводство, Польща
Похований: Личаківський цвинтар
Національність: українець
Громадянство: Австро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Релігія: греко-католицтво
Батько: Микола Теодорович Галущинський
Мати: Станіслава Волянська
 
Військова служба
Роки служби: 19141918
Приналежність: USS kokarda.svg УСС, ZUNR coa.svg УГА
Рід військ: сухопутні війська
Звання: K.u.k. Major.png майор
10 УГА Отаман.svg Отаман
Битви: 1) Перша світова війна
2) Польсько-українська війна
Нагороди:
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Flag of Poland (1928–1980).svg Депутат Сейму Польської Республіки
II каденція
УНДО 11 березня 1928 30 серпня 1930
Flag of Poland (1928–1980).svg Депутат Сейму Польської Республіки
III каденція
УНДО (УББ) 16 листопада 1930 23 вересня 1931

Михайло Миколайович Галущинський (25 вересня 1878[1][К 1], Звиняч,[3] тепер Чортківський район, Тернопільська область, Україна — 23 вересня 1931[1][К 2], Львів, Львівське воєводство, Польща) — український педагог, військовик, публіцист, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч. Командант Легіону УСС, віце-маршал сенату Польської Республіки. Член Наукового товариства імені Шевченка.

Мав псевдоніми та криптоніми: Височанський, Височанський Микола, Подорожник, Г-ий, Гл. М., Глщ. М., М., М. Г. та інші.

Біографія[ред. | ред. код]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Народився 25 вересня (за іншими даними 28-го) 1878 року в селі Звиняч, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківський район, Тернопільська область, Україна) у сім'ї греко-католицького священика, пароха міста Язловець, Миколи Теодоровича Галущинського та його дружини Станіслави Волянської.

Навчався (як батько і 4 брати) у василіянській гімназії у Бучачі[4]. Пізніше навчався у Тернопільській гімназії, де входив до нелегального учнівського товариства «Громада»[1]. У 18981900 роках навчався у Львівському університеті; у 19001901 — у Віденському університеті.

В студентські роки брав активну участь в українському громадсько-політичному житті, очолював «Академічну громаду» у Львові та «Січ» у Відні. Разом з Володимиром Старосольським, Антоном Крушельницьким, Лонгином Цегельським, Сенем Горуком та Євгеном Косевичем видавав перший український студентський журнал «Молода Україна», в якому пропагувалася ідея побудови незалежної української держави.

Після закінчення університету деякий час працював викладачем у Золочівський гімназії. З 1909 до 1914 року — директор Рогатинської гімназії св. Володимира. В цей період став визначним організатором гімназійної освіти в Галичині.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Від початку Першої світової війни у лавах Українських січових стрільців. Для галицьких русинів військова кар'єра не була привабливою, вони намагалися стати священиками, адвокатами, урядовцями. Тому так мало було в австрійському війську офіцерів-українців. Тому Легіон УСС довелось очолити директорові гімназії Михайлові Галущинському. Саме він організував складання присяги січовиками на вірність Габсбурзькій монархії в Стрию 3 вересня 1914 року.[5]

З 18 серпня 1914 до 21 січня 1915 назначений Бойовою Управою командантом Легіону УСС. З середини 1915 року — військовий секретар УСС при командуванні Імператорської та королівської армії.

По закінченні Першої світової та початку розпаду Австро-Угорської імперії брав активну участь у Листопадовому чині, та подальшій битві у Львові за незалежність ЗУНР.

Освітня та політична діяльність[ред. | ред. код]

Після поразки ЗУНР у польсько-українській війні залишився у Львові. З 1921 до 1924 року був професором Львівського (таємного) українського університету. Через протест, поданого ним проти наказу начальника Львівського шкільного округу Станіслава Собінського, спрямованого проти права на україномовну освіту, в 1924 році був звільнений з державних шкіл та позбавлений права на пенсію. Після звільнення працював у сфері приватної україномовної освіти. Після декількох років судових розглядів йому усе ж таки було надано право на так звану малу пенсію. У 19231931 роках очолював товариство «Просвіта», яке під його керівництвом перетворилось в значну громадсько-освітню організацію.

У 1925 році став одним з співзасновників і провідним членом Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). З 1928 року був сенатором II каденції, віце-маршалом сенату Польської Республіки, головою культурно-освітньої комісії. З 1930 року — депутат Сейму Польської Республіки III каденції від Українсько-білоруського блоку. У 19301931 роках разом з Остапом Луцьким та Василем Мудрим стояв на чолі партії УНДО, яка прагнула укладення компромісу з польською владою. У лютому 1931 року брав участь у переговорах між Безпартійним блоком співпраці з урядом та Українським парламентським представництвом з даного питання.

Помер 23 вересня 1931 (за іншими даними 25-го) у місті Львів, Львівське воєводство, Польща (нині Львівська область, Україна). Похований на Личаківському цвинтарі. 2001 року його останки перенесено на Меморіал УСС та УГА на полі 76 цього цвинтаря.

Сім'я[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

Надгробок Михайла Галущинського на Личаківському цвинтарі у Львові
  • Народня освіта й виховання народу. — Львів : Товариство «Просвіта», 1920. — 48 с.
  • «Народна освіта і виховання народу» (1920)
  • «Національне виховання» (1920)
  • Шевченко — поет життя й чину. — Львів : Українська видавнича спілка, 1921. — 36 с.
  • «Михайло Драгоманов — ідеолог нової України» (1921)
  • «Одиниця і громада» (1921)
  • «Новими шляхами» (1926)
  • «Українські народні бібліотеки і праця над поширенням книжки» (1926)
  • «Позашкільна освіта» (1927)
  • «Геть неписьменність» (1927)
  • «Наша анкета» (1930)

Автор численних статей, нарисів, оглядів, рецензій у наукових виданнях та періодиці.

1934 р. вийшли мемуари М. Галущинського «З Українськими Січовими Стрільцями: Спомини з рр. 1914—1915».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. За іншими даними 28 вересня[2].
  2. За іншими даними 25 вересня[2].
  1. а б в Яворський Г. Галущинський Михайло Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник / Мельничук Б. — Тернопіль : Збруч, 2004. — Т. 1. — С. 334. — ISBN 966-528-197-6.
  2. а б Biogram Michał Hałuszczyński. Biblioteka Sejmowa. Процитовано 7 лютого 2016.  (пол.)
  3. у виданні Станкевич М. Бучач та околиці… — С. 224. — вказано Бучач як місце народження
  4. а б в г д Наталя з Галущинських / Язловець // Калейдоскоп минулого /// Бучач і Бучаччина / Островерха М. — Нью-ЙоркЛондонПарижСіднейТоронто : НТШ: Український архів, 1974. — Т. 27. — С. 678.
  5. Никольский С.А. Голос и молчание. Анна Ахматова. Философия и культура 6 (6). 2014-06. с. 841–848. ISSN 1999-2793. doi:10.7256/1999-2793.2014.6.12050. Процитовано 2018-11-21. 

Джерела[ред. | ред. код]