Гамченко Сергій Свиридович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гамченко Сергій Свиридович
Gamchenko Sergiy Svyrydovych.jpg
Народився 7 жовтня 1859(1859-10-07)
м.Ратне Ковельський повіт (тепер Волинська область)
Помер 1934(1934)
м.Житомир
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukranian State.svg УНРСРСР СРСР
Національність українець
Ім'я при народженні Гамченко Сергій Свиридович
Діяльність археологія
Відомий археолог
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Родичі Свирид Гамченко

Гамченко Сергій Свиридович (*7 жовтня 1859, м.Ратне, Ковельського повіту — †1934, м. Житомир) — видатний український археолог, віце-президент Всеукраїнського Археологічного комітету. Один із засновників Товариства дослідників Волині. Член-кореспондент Київського товариства старожитностей і мистецтва, член Історичного товариства Нестора-літописця, член Російського Археологічного товариства (з 1906).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в м. Ратне, що нині в складі Волинської області. Батьки мріяли про військову кар'єру свого сина. Тому з 18-ти роки Сергій поступає на службу до російської армії в частини, що дислокувалися в Острозі, Житомирі і Петербурзі (1905-1908 рр.) й до 1917 року служить офіцером.

Закінчив Київську гімназію. 1876—1880 навчався на вечірньому відділенні двох факультетів Київського університету (фіз.-матем. та іст.-філол.).

Коли ж київський професор В. Б. Антонович почав в 1878 року розкопки в околицях Житомира давньоруського городища Х-XI ст., то молодий Гамченко одразу ж вступив до складу експедиції і назавжди зацікавився археологією. Уже з 1886 року Гамченко веде на території міста самостійні археологічні розкопки, в результаті яких з'являється його перша публікація — монографія «Житомирський могильник» (Житомир, 1888, 124 с.), що здобуває прихильну рецензію в часописі «Киевская старина» (1889, т.25) і визначила Гамченка як вченого.

Протягом 1889—1895 років Гамченко досліджував слов'янські пам'ятки Х-ХІІ ст. в басейні р. Корчеватої та біля с. Студениця (Соколова гора) в Житомирському повіті, допомагав В. Б. Антоновичу збирати матеріали до його «Археологічної карти Волинської губернії». Так, Гамченко повідомив Антоновича про відкриття в с.Горошки (тепер Хорошів) поховання в кам'яних гробницях доби міді, кам'яних знарядь праці доби бронзи.

Важливою віхою у вивченні Східної Волині стали археологічні дослідження С. С. Гамченка у 1896 році в басейні рік Случ і Тетерів пам'яток V-VIII ст. н. е. Особливо результативними стали розкопки в околицях Мирополя, де Гамченко обстежив городище і 32 кургани. Вивчені ним ранньослов'янські пам'ятки пізніше одержали назву «культури корчацького типу» або «житомирської культури» характерні для Волинського Полісся. Своє відкриття Гамченко обґрунтував у доповіді «Розкопки в басейні р. Случ» на XI Археологічному з'їзді 1899 року в Києві.

Уже як відомий учений Сергій Гамченко 1896 року гаряче підтримав на сторінках газети «Волынь» (№ 113) ідею місцевої інтелігенції про створення у Житомирі Товариства дослідників Волині, виступив одним із авторів проекту Статуту (1897 р.) і членом-засновником цього Товариства (1900 р.), згодом найбільшої в Україні регіональної краєзнавчо-наукової організації.

На початку XX ст. у зв'язку з переміщенням по службі до Петербургу Гамченко майже на десять років перервав свої дослідження Східної Волині. Після повернення в Україну він розширив наукові інтереси на Поділля і в 1909—1913 рр. обстежує трипільські пам'ятки в околицях Балти, Тульчина, Немирова та інших місцях цього краю.

В 1909 р. український археолог Сергій Гамченко досліджував пам'ятки трипільської культури в басейні Південного Бугу. Поселення оріїв були знайдені в різних місцях в Північній Таврії. Розкопані могили під Чаплинкою й Каховкою дають змогу простежити перехід до пізньоарійських — кімерійських поселень.

Розкопками неолітичних поселень у 1913 році поблизу сіл Баглаї, Білий Камінь на Старокостянтинівщині Гамченко знову повертається до вивчення первісної доби на Волині.

Однак самим плідним періодом у дослідженні Східної Волині Гамченком стали 1919—1930 роки. Вони у творчості вченого поділяються на три етапи.

Перший етап (1919—1923 рр.)[ред.ред. код]

Під час першого (1919—1923 рр.) Гамченко ще раз обстежив околиці Житомира в радіусі 20-30 км, обійшов береги р. Тетерева та її приток Кам'янки, Гуйви, Гнилоп'яті, Бобровки і виявив понад 50 місцезнаходжень ліпної кераміки, відкрив невідомі в науці кургани, особливо безкурганні могильники, поселення корчаківської V-VIII ст. Опис цих відкрить Гамченко залишив у рукописній праці «Пятилетие археологических исследований Волыни 1919—1923 гг.» (К., 1924).

Другий етап (1923—1927 рр.)[ред.ред. код]

Під час другого етапу (1923—1927 рр.) Гамченко зосередив увагу на вивченні переважно пам'яток трипільської культури в Житомирському, Коростенському і Овручському районах Східної Волині. Тут він провів розкопки в околицях сіл Липлянщина, Бабиничі, Хорошів, Народичі, Ястребень, Колодяжне, Миропіль й ін., результати праці висвітлив у рукописному звіті 1314 аркушів, що зберігається в науковому архіві Інституту археології України НАН України.

Третій етап (1927—1930 рр.)[ред.ред. код]

В ході третього етапу (1927—1930 рр.) уже як віце-президент Всеукраїнського археологічного комітету Сергій Гамченко ґрунтовно досліджує Південно-Східну Волинь (сучасна Хмельниччина). Він здійснює у 1927 році розкопки трипільських і ранньослов'янських пам'яток в околицях Шепетівки, Славути, Ізяслава, Полонного. 1930 року він провів свої останні розкопки на Волині поблизу с. Баглаї на Старокостянтинівщині. Матеріали вивчення цього регіону відображені у статтях Гамченка «Досліди археолічні 1927 р. на Шепетівщині» (Зап. Шепетівського наук. тов-ва, 1929), «могильний некрополь біля ст. Полонного» (К., 1930) та ін.

Для Сергія Гамченка притаманний широкий науковий діапазон інтересів у вивченні первісного суспільства і раннього середньовіччя в Україні. Протягом останньої чверті XIX — першої третини XX ст. він досліджував пам'ятки палеоліту (Волинь), неоліту (Волинь, Харківщина), трипільської культури (Волинь, Поділля, Черкащина), епохи бронзи (Волинь і Поділля), епохи полів поховання ІІ-V ст. (Волинь, Поділля, Черкащина), корчацької культури V—VIII ст. (Волинь), Київської Русі (Волинь, Київ, Дніпропетровщина), виступив організатором археологічного вивчення на території Дніпробуду, підтримував важливі археологічні проекти у їх реалізації в різних регіонах України. Проте головним науковим уподобанням Гамченка залишались впродовж його життя Східна і Південно-Східна Волинь, у дослідженні якої він досяг найбільших результатів і сформувався як відомий український учений — археолог.

Праці[ред.ред. код]

Gamchenko sergiy svyrydovych.jpg
  • монографія «Житомирський могильник», Житомир, 1888, 124 с.
  • (рос.)Древний поселок и могильник в ур. Стуга (близ с. Студеница Житомирского уезда Волынской губернии) (1889)
  • (рос.)«Записки Отделения Русской и славянской археологии». Т. 8. Вып. 2. 1906. Раскопки на побережьи Финского залива.
  • (рос.)«Записки отделения русской и славянской археологии императорского Русского археологического общества». — 1909. — Т. 8, вып. 2.
  • (рос.)«Пятилетие археологических исследований Волыни 1919—1923 гг.», К., 1924.
  • "Досліди археолічні 1927 р. на Шепетівщині, Зап. Шепетівського наук. тов-ва, 1929.
  • «Могильний Некрополь біля ст. Полонного», К., 1930 та ін.
  • «Житомир за першоджерелами передісторичної археології» (1930)

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В Новограді-Волинському та Заможному існує вулиця Сергія Гамченка[1].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Науковий архів Інституту археології НАН України. — Ф. 3 / фонд С. С. Гамченка/, спр. 1-18.
  • Макаревич М. Л., С. С. Гамченко. // КСИА. — 1960. — Вип.10. — С.141-143.
  • Кузнецова С. М., Линка А. В., Научный архив С. С. Гамченка. //МИА. — 1963. — № 108. — С.11-15.
  • Шовкопляс І. Г., Розвиток радянської археології на Україні. — К.: Наукова думка, 1969. — С.VII, XV, 23, 41, 107.
  • Баженов Л. В., Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX-ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С.161.