Гангеблов Семен Єгорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Семен Егорович Гангеблов
Гангеблов Семен Егорович (Георгиевич)
Gangeblov S G.jpg
Портрет генерала Гангеблова роботи Джорджа Доу
Народився 24 травня (4 червня) 1751(1751-06-04)
Flag of Russia.svg Російська імперія, Москва
Помер 17 лютого (1 березня) 1827(1827-03-01) (75 років)
Flag of Russia.svg Російська імперія, Богодарівка, Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Звання IRA F6MajGen 1917 h.png Генерал-майор
Рід Гангеблідзе
Дружина Манвелова Катерина Спирідонівна
Діти син Гангеблов Олександр Семенович
Нагороди
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Георгія

Гангеблов Семен Єгорович (Георгійович) (24 травня (4 червня) 1751(17510604), Москва — 17 лютого (1 березня) 1827, Богодарівка, Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія) — російський військовик грузинського походження, генерал. Батько декабриста Олександра Гангеблова.

Нащадок грузинських дворян Гангеблідзе, що вступили на військову службу 1739 року з переселенням до Російської імперії.

Жіттєпис[ред.ред. код]

1 січня 1771 року вступив капралом у Чорний гусарський полк.

1777 переведено кадетом до Молдавського полку (пізніше перейменованого на Херсонський легкокінний).

З 5 січня 1779 (25 грудня 1778) — прапорщик, З 1783 — поручик, З кінця 1788 — капітан Орловського піхотного полку.

На Російсько-турецькій війні 1787—1791 відзначився під час штурму Очакова (за що удостоєний особливої золотої нагороди) та Гаджибейського замку, дістав поранення.

1790 перебував у десанті на Чорноморському флоті.

1792 — в російському війську, спрямованому імператрицею Катериною II проти Речі Посполитої.

1793 став секунд-майором.

1794 брав участь у придушенні повстання, керованого Т.Косцюшком, командував батальйоном.

По тому номінований прем'єр-майором, 1795 — підполковником.

1798 — полковник, од 1799 — генерал-майор, шеф єгерського полку, діяв під орудою Олександра Суворова в закордонному поході.

1803 відряджений зі своєю частиною на Кубань, 1807 — до Криму.

Під час російсько-турецької війни 1806-1812 був поранений.

1810 невдало провів десантування в ході нападу севастопольської ескадри на Трабзон, стратегічний пункт південно-східного узбережжя Чорного моря.

З початком Франко-російської війни 1812 прилучений до Дунайської армії, очолюваної П. Чичаговим. Активний учасник подальших антинаполеонівських походів.

21 травня (9 травня за старим стилем) 1813 зазнав тяжкої контузії в Бауценській битві.

1818 на власне прохання був звільнений від служби (зі збереженням мундиру та пансіоном повної платні).

До кінця життя мешкав у маєтку Богодарівка, Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія.

17 лютого (1 березня) 1827 помер. Похований в ограді Троїцької церкви Богодарівки, могила не збереглася.

Родина[ред.ред. код]

Буд одружений на Катерині Спиродонівні Манвеловій з відомого роду князів Манвелових. У шлюбі мав 6 дітей, серед яких син Олександр — декабрист та автор визначних мемуарів.

Відзнаки[ред.ред. код]

Кавалер:

Джерела[ред.ред. код]