Гандзасар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастир
Гандзасар
вірм. Գանձասար
2014 Górski Karabach, Klasztor Gandzasar (14).jpg
40°03′24″ пн. ш. 46°31′52″ сх. д. / 40.0568389° пн. ш. 46.5312333° сх. д. / 40.0568389; 46.5312333Координати: 40°03′24″ пн. ш. 46°31′52″ сх. д. / 40.0568389° пн. ш. 46.5312333° сх. д. / 40.0568389; 46.5312333
Країна Азербайджан Азербайджан
Місто с. Ванк/Ванклу
Район Мартакертський/Кельбаджарський
Конфесія Вірменська апостольська церква
Єпархія Арцаська
Архітектурний стиль Вірменська архітектура
Засновник Гасан-Джалал Дола
Перша згадка X століття
Дата заснування XIII століття
Статус  діючий
Сайт gandzasar.com

Гандзасар is located in Азербайджан
Гандзасар
Гандзасар
Гандзасар (Азербайджан)

Гандзаса́р (вірм. Գանձասար, дослівно «гора скарбів», Гандзасарський монастир, Монастир Гандзасар) (азерб. Gəncəsər monastırı) — визначна пам'ятка вірменської культури[1][2], діючий[3] монастир Вірменської Апостольської Церкви, розташований на лівому березі річки Хаченагет, поблизу села Ванк Мартакертського району Нагірно-Карабаської Республіки. Гандзасар вперше згадується вірменським католикосом Ананією Мокаці в середині X століття. Новий, відомий в наш час[Коли?] храм, побудований князем Гасан-Джалал Дола «чоловіком благочестивим, богобоязливим і скромним, вірменином за походженням»[4][5] на місці старого храму, що згадується в X столітті, урочисто освячений 22 липня 1240 р. Згідно з переказами, в усипальниці храму похована відрубана Іродом голова Івана Хрестителя, принесена сюди з Кілікійської Вірменії під час одного з хрестових походів, через що храм отримав назву Сурб Ованес Мкртич (св. Івана Хрестителя). У XII-XIII ст. в Арцах повищилося вірменське феодальне князівство Хачен із споконвічно вірменським населенням[6][7]. Центр Арцах-Хаченського князівства займав басейн річок Хаченагет, Каркар і Трту. В 1214 році сюзереном князем Хачена стає Гасан-Джалал Дола (1215-1261 рр.) — нащадок вірменських[8][9] князів пізніх Араншахів, один з нащадків Сахла Смбатяна (Сахл ібн Сунбат ал-Армані).

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • 16 жовтня 2008 відбулося грандіозне колективне весілля 700 пар молодят. Кожній парі молодят було виділено по $2500 у вигляді «золотої карти». При народженні першої дитини батькам надавалася допомога у $2 тис., другої дитини — $3 тис., третьої — $5 тис., четвертої — $10 тис., п'ятої — $20 тис., шостої — $50 тис., сьомої — $100 тисяч.[10]
  • Під час Карабаської війни азербайджанська авіація завдавала авіаційних ударів по Гандзасару, але жодна бомба не спричинила серйозної шкоди монастирю. Це вважають одним з див Гандзасару.
  • У селі Ванк, в якому розташований Гандзасар знаходиться одна з найкращих туристичних інфраструктур усієї Нагірно-Карабаської Республіки, включаючи два сучасних готеля, велику кількість розваг, серед яких є ресторани, кафе, бари, казино, басейни і навіть зоопарк та багато чого цікавого.

Фотогалерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Якобсон А. Л. Из истории армянского средневекового зодчества Гадзасарский монастырь XIII в. — Вестн. обществ, наук АН АрмССР, 1977, № 12(рос.)
  2. Якобсон А. Л. Очерк истории зодчества Армении V—XVII вв., М-Л., 1950(рос.)
  3. В советские годы Гандзасарский монастырь св. Иоанна Крестителя был закрыт. Функционирует с 1 октября 1989 г. В постановлениях Совета Министров Аз. ССР № 140 от 2 апреля 1968 г. и № 145 от 27 апреля 1988 года, в которых утверждены списки охраняемых государством памятников на территории Аз. ССР, этот монастырь не упоминается.(рос.)
  4. Кіракос Гандзакеці, гл.55(рос.)
  5. Т. Саарян, Границы Великой Армении и Кавказской Албании и этническая история Арцаха(рос.)
  6. Петрушевский И. П., Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI — начале XIX в.в., Л., 1949, с. 28: «Хасан-Джалалян происходил из знатной армянской фамилии наследственных меликов округа Хачен в нагорной части Карабага, населенной армянами; предок этой фамилии Хасан-Джалал был князем хачена в период монгольского завоевания, в XIII в. При кызылбашском владычестве Хасан-Джалаляны сохранили своё положение меликов хаченских…» (рос.)
  7. История Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века(рос.)
  8. К. В. Тревер. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. — VII в. н. э. (источники и литература). Издание Академии наук СССР, М.-Л., 1959, стр., 232:"Не имеем ли мы тут дело с захватом власти местным гардманским владетелем (может быть, с помощью персов), уничтожившим представителей армянских княжеских родов, владевших землями в этой области. Историк в рассказе своем говорит о враждебности Михрана к древнему армянскому роду Ераншахиков (владетели Арцаха), членов которого он почти поголовно истребляет. Все это дает основание думать, что в сохраненном у автора предании мы имеем дело с отзвуками борьбы между арменизированными албанскими и армянскими феодальными родами за захват сюзеренных прав над феодальной Албанией."(рос.)
  9. В. А. Шнирельман, «Войны памяти. Мифы, идентичность и политика в Закавказье», М., 2003 (рос.)
  10. Большая свадьба (рос.)