Ганжа Петро Олександрович
| Ганжа Петро Олександрович | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
| Народження |
15 липня 1939 (83 роки) Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР | |||
| Країна |
 СРСР →  Україна | |||
| Навчання | Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва | |||
| Діяльність | художник | |||
| Напрямок | гончарство, декоративно-ужиткове і монументальне мистецтво | |||
| Член | Національна спілка художників України | |||
|
| ||||
 Ганжа Петро Олександрович у Вікісховищі | ||||
 |
 |
Ковані композиції Петра Ганжі на станції метро «Оболонь» у Києві
|
 |
 |
Керамічні панно Петра Ганжі та Наталії Чернової на станціях метро «Київська» та «Студентська» в Харкові
|
 |
 |
Картини «Воїн АТО Убийлихо»
(2014, 2017) |
Ганжа́ Петро́ Олекса́ндрович (нар. 15 липня 1939, Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР) — український кераміст, художник декоративно-ужиткового і монументального мистецтва, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України (НСХУ) з 1970 року. Секретар НСХУ (1992–2001).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 15 липня 1939 року в селі Жорнищі Іллінецького району Вінницької області, нині Україна. Батька художника, Олександра Ганжу, знали не лише в рідному селі, а й далеко за його межами як майстра-гончара, чиї горщики-куманці глечики-скульптурки використовували не лише вибагливі господині для домашнього вжитку, а й прикрашали музейні колекції глиняних виробів. Молодший брат, Степан — заслужений майстер народної творчості України, майстер килимарства[1][2].
Своїми творчими здібностями Петро Ганжа протоптав власну стежку в образотворчому мистецтві, ставши відомим художником-керамістом в Україні. В юності Петро Ганжа розписав церкву в рідному селі. Живописні твори він представляв 1962 року при вступі до художнього інституту. Навчаючись у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва, він сформував у собі розуміння значимості народного мистецтва, створивши дипломну роботу у вигляді серії фаянсових тарелів. Провідна тема його мальовок — український фольклор. Своїми мистецькими здібностями Ганжа привернув увагу провідних професорів інституту — Романа Сельського, Дмитра Крвавича, Володимира Овсійчука. Окрім фаянсових та порцелянових тарелів, художник приблизно з 1969 року почав виготовляти скульптури у вигляді чоловіка, який курить люльку.
Закінчивши 1968 року інститут, Петро невдовзі приїхав до Опішні і в 1969–1973 роках працював головним художником місцевого керамічного виробництва, розгорнувши організаторську роботу на зміцнення підприємства і, найголовніше, сприяв підвищенню мистецького рівня продукції. Саме в цей час в Опішні працювали відомі майстри-гончарі такі, як Олександра Селюченко, Іван Білик, Василь Омеляненко, Михайло Китриш, Гаврило та Явдоха Пошивайли та інші. Творчість народних майстрів гончарства збудила в душі Петра ще більше бажання до створення нових виробів. Виліплені майстром твори начебто підсвідоме проникнення в минуле, що відображає спорідненість з трипільською і скіфською культурами. Саме цей образ здебільшого створював майстер і в Жорнищах, і в Опішні, і в Києві.
З 1976 року Ганжа очолив відділ художніх промислів у Музеї народної архітектури та побуту України в Києві. 1987 року його обрали головою комісії декоративно-прикладного і народного мистецтва Спілки художників України.
Петро Ганжа — автор кованих композицій «Театральна Україна» на станції метро «Оболонь» у Києві (1980). Фаянсові панно, створені Петром Ганжою разом з дружиною Наталією Черновою, прикрашають інтер'єри підземних залів станцій метро «Київська» та «Студентська» в Харкові.
Нині митець створює живописні полотна. Майстерня художника розташована в Києво-Печерській лаврі. Ганжа — художник, який написав найбільше портретів української діаспори ХХ–XXI ст.
Основні твори: цикл тарілок за мотивами українських народних пісень (1968), гобелен «Похід козаків» (1995), «Портрет А. Штепи» (1998), «Портрет Вільямса Моргана» (2005), «Портрет бандуристки з США — Оксани Родак» (2001), «Портрет Петра Муравського» (2003), «Портрет доньки шейха»(2002), «Портрет Марії Сметанської» (1998), «Портрет Алекса Мілянич» (2010), «Портрет Зенон Завада — іноземний кореспондент», «Воїн АТО Убийлихо» (2014).
Його вироби зберігаються у фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні, картини знаходяться в приватних колекціях у Канаді й США.
Петро Ганжа — автор книги «Таємниці українського рукомесла», що вийшла друком 1996 року в київському видавництві «Мистецтво» накладом 2500 примірників. Ілюстроване видання знайомить читачів з багатовіковим надбанням українських народних майстрів, розвитком і сучасним станом українських народних промислів та з особливостями художніх ремесел.
Картина «Біла-біла зимонька водить коляду».
Автори Петро Ганжа і Наталія Чернова, 2003 рік
Виставкова діяльність[ред. | ред. код]
Перша персональна виставка картин Петра Ганжі «Під сяйвом Лаври» відбулася в Києві 2014 року[3].
«Чудове українське мистецтво Петра Ганжі треба відкривати світові» — це запис у книзі відгуків мистецтвознавця Алли Ревенко (персональна виставка художника «Під сяйвом Лаври» 2014 р.).
У серпні 2015 року в Харкові в творчому клубі «Вітальня на Дворянській» і в січні 2016 року в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві пройшли виставки під гаслом «Твої таланти, Україно», де експонувалися твори мистецької династії Чернова та Ганжі.
Друковані видання[ред. | ред. код]
- Ганжа П. О. Таємниці українського рукомесла. [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] — К. : Мистецтво, 1996. — 192 с. : іл. — ISBN 966-577-015-2.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Козацькі килими Степана Ганжі (початок) [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Сайт ВГО «Українське реєстрове козацтво». [Архівовано з першоджерела 24 травня 2017.]
- ↑ Козацькі килими Степана Ганжі (закінчення) [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт ВГО «Українське реєстрове козацтво». [Архівовано з першоджерела 24 травня 2017.]
- ↑ Виставка живопису «Під сяйвом Лаври» Петра Ганжи. Київ. Галерея «Митець». 1–10 липня 2014 року.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ваверчак Неля. Записки з «Живого» дому… що замерзає [Архівовано 28 лютого 2022 у Wayback Machine.] // День. — 2012. — 17 лютого. [Архівовано з першоджерела 8 червня 2017.]
- Гайжевская Татьяна. Храм без художника — не храм[недоступне посилання з серпня 2019] // Комментарии.UA. Киев. — 2011. — 8 июня. (рос.) [Архівовано з першоджерела 7 червня 2017.]
- Ганжа Петро Олександрович [Архівовано 15 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт Київської організації Національної спілки художників України. [Архівовано з першоджерела 24 травня 2017.]
- Ганжа Петро Олександрович [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Сайт Національної спілки художників України. [Архівовано з першоджерела 24 травня 2017.]
- Ефанова Марина. В Харькове открылась выставка трех поколений художников [Архівовано 27 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Вечерний Харьков. — 2015. — 23 августа. (рос.) [Архівовано з першоджерела 27 травня 2017.]
- Мистецькі будні Петра Ганжі (відео) // Телеканал «Культура». — 2012. — 22 серпня.
- Петро Ганжа — твори // Facebook-співтовариство «Сучасні українські художники». — 2013. — 21 квітня.
- Петро Олександрович Ганжа — Коротка біографія [Архівовано 3 травня 2015 у Wayback Machine.] // Львівська національна академія мистецтв.
- Петро Олександрович Ганжа [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні. — 2013. — 10 грудня. [Архівовано з першоджерела 24 травня 2017.]
- Підлужна Алла. Династія Чернова-Ганжі [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] // День. — 2016. — 25 січня. [Архівовано з першоджерела 8 червня 2017.]
- Світлини з виставки картин Петра Ганжі «Під сяйвом Лаври» // Facebook-співтовариство «Сучасні українські художники». — 2014. — 2 липня.
- Ханко В. М. Ганжа Петро Олександрович [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — С. 370–371. — ISBN 966-02-3355-8.
