Ганс Еріх Носсак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганс Еріх Носсак
Nossack.jpg
Народився 30 січня 1901(1901-01-30)[1][2][…]
Гамбург, Німецька імперія
Помер 2 листопада 1977(1977-11-02)[1][2][…] (76 років)
Гамбург, ФРН
Поховання
 : 
зображення місця поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність письменник
Мова творів німецька[2]
Жанр поезія, проза і театр
Членство Академія наук і літератури в Майнціd і Німецька академія мови і поезії
Партія Комуністична партія Німеччини
Нагороди

Ганс Еріх Носсак (нім. Hans Erich Nossack, 30 січня 1901, Гамбург2 листопада 1977, там само) — німецький письменник.

Біографія[ред. | ред. код]

Ганс Еріх Носсак походить із заможної гамбурзької родини, його батько був власником торговельної компанії, що займалася кавою та сирим какао. 1919 року Ганс Еріх закінчив гамбурзьку гуманістичну гімназію Йоганнеум. Того ж року він записався в Гамбурзький університету, де почав вивчення літературознавства та історії мистецтв. Проте вже наступного, 1920 року перейшов у Єнський університет, де почав вивчати право та економіку, але за два роки покинув. Короткий час був членом КПН.

1923 року він повернувся до Гамбурга і через два роки одружився з Габріеле Кнірер (1896—1987). Поступив на роботу в банк, у вільний час писав вірші та драми.

1930 року знову вступив до КПН А 1933 року року перейшов на роботу до батьківської фірми. У Третьому Рейху йому було заборонено друкуватися. Як до колишнього члена КПН до нього ставилися з підозрою, в квартирі були обшуки СА та поліції, але Носсак не був заарештований. У цей час він навіть перейняв на себе керівництво батьковою фірмою.

Під час бомбардуванні Гамбурга ВПС Великої Британії та США (1943), описаному ним в автобіографічній повісті «Загибель» («Der Untergang», 1948), згоріли його щоденники, деякі обгорілі рукописи він ще зміг відтворити. Опублікував декілька віршів у журналі «Neue Rundschau» (1942, 1944). 1947 року його вірші вийшли окремою збіркою, в тому ж році вона була перекладена на французьку. З 1956 року — вільний письменник. З цього часу жив в Айштеттені, з 1962 — в Дармштадті, з 1965 — у Франкфурті, в 1969 повернувся до Гамбурга, де прожив до смерті.

Архів письменника зберігається в німецькому літературному архіві в Марбаху.

Твори[ред. | ред. код]

  • Вірші/ "Gedichte" (1947)
  • Подорож в царство мертвих. Звіт вижив/ "Nekyia. Bericht eines Überlebenden" (1947)
  • Інтерв'ю зі смертю/ Interview mit dem Tode" (1948)
  • "Spätestens im November" (1955), роман
  • "Der Neugierige" (1955), повість
  • "Die Hauptprobe. Eine tragödienhafte Burleske mit zwei Pausen" (1956)
  • Спіраль. Роман однієї безсонної ночі / "Spirale. Roman einer schlaflosen Nacht" (1956)
  • "Begegnung im Vorraum" (1958), дві повісті
  • Молодший брат/ "Der jüngere Bruder" (1958), роман
  • "Nach dem letzten Aufstand. Ein Bericht" (1961)
  • "Ein Sonderfall" (1963), драма
  • Заповіт Луція Евріна/ "Das Testament des Lucius Eurinus" (1963)
  • "Das kennt man" (1964), повість
  • "Sechs Etüden" (1964), розповіді
  • "Die schwache Position der Literatur" (1966), виступи та статті
  • Справа д'Артеза/ "Der Fall d Arthez" (1968), роман
  • "Dem unbekannten Sieger" (1969), роман
  • "Pseudoautobiographische Glossen" (1971)
  • "Die gestohlene Melodie" (1972), роман
  • "Bereitschaftsdienst. Bericht über die Epidemie" (1973)
  • "Um es kurz zu machen" (1975), мініатюри
  • Щаслива людина / "Ein glücklicher Mensch" (1975), роман
  • Щоденники 1943-1977/ "Die Tagebücher 1943-1977" (1997)
  • "Geben Sie bald wieder ein Lebenszeichen."Briefwechsel 1943-1956 (2001), листи 1943-1956

Визнання[ред. | ред. код]

Член Академії наук і літератури в Майнці (1949, в 19641968 — її віце-президент). Член Вільної Академії мистецтв у Гамбурзі, Німецької академії мови і поезії в Дармштадті (1961). Премія Георга Бюхнера (1961). Премія Вільгельма Раабе (1963). Орден "Pour le Mérite" (1973). Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» (1974).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]