Ган Олена Андріївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олена Андріївна Ган
Mother HPB Helena Gan.jpg
Ім'я при народженні Олена Фадеєва
Псевдо Зенеіда Р-ва
Народилася 11 (23) січня 1814(1814-01-23)
Ржищів
Померла 24 червня (6 липня) 1842(1842-07-06) (28 років)
Одеса
Поховання Одеса
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність росіянка
Діяльність письменниця
Мова творів російська
Роки активності 1838—1842
Батько Andrey Fadeyev[d]
Брати, сестри Rostislaw Andrejewitsch Fadejew[d]
Діти Блаватська Олена Петрівна і Желіховська Віра Петрівна

CMNS: Олена Андріївна Ган на Вікісховищі

Олена Андріївна Ган (в дівоцтві Фадєєва, 11 (23) січня 1814(18140123), Ржищів — 24 червня (6 липня) 1842, Одеса) — російська письменниця XIX століття, постійний автор журналу «Бібліотеки для читання» Йосипа Сеньковського та журналу «Отечественные записки».

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася у Ржищеві Київської губернії в багатодітній дворянській родині. Дитинство та юність провела в Катеринославі. По материнській лінії належала до роду князів Довгорукових, її батьками були Андрій Михайлович Фадєєв (17891867), таємний радник, губернатор Саратова та княжна Олена Павлівна Довгорукова ( дівоче прізвище). Рідна сестра Олени, Катерина, була одружена з Юлієм Федоровичем Вітте (18141867), від шлюбу з якою народився майбутній російський державний діяч, міністр фінансів Росії Сергій Юлійович Вітте (18491915).

У 16 років Олена вийшла заміж за капітана Петра Олексійовича Гана (1798 – 1873), військового, який походив із роду німецьких переселенців, що приїхали до Росії в середині XVIII століття.

У 1831 році у Ганів народилася перша донька Олена (в майбутньому відомий теософ Олена Блаватська), а у 1835 — друга донька Віра — майбутня письменниця Желіховська. Олена Ган разом з маленькими дітьми й чоловіком подорожувала ​​Україною. У 1831—1832, потім в 1834—1835 роках сім'я Ган жила в селі Романкове, потім в 1837—1839 у Кам'янському.

14 жовтня 1838 року вона пише з Кам'янського на Кавказ декабристу С. І. Кривцову: «О чем же я могу вам писать, живя в таком уединении? Разве только о холоде в Каменском да обо мне самой. Что еще я могу сказать о себе? Хотите ли иметь точное понятие о моей обстановке и моем времяпрепровождении? Я живу в скверной, сырой, холодной избе; из моих окон я вижу — на восток сельскую церковь, к западу — кладбище на пригорке, уставленное крестами, готовыми упасть; к югу — большую конюшню, к северу — другое строение, принадлежащее батарее, далее — степь, пески, болота»[1][2].

Навесні 1836 року сім'я прибула до Петербургу, де Олена побачила на виставці Пушкіна, про що написала рідним: «Я узнала — Пушкина! Я воображала его чёрным брюнетом, а его волосы не темнее моих, длинные, взъерошенные… Маленький ростом, с заросшим лицом, он был не красив, если бы не глаза. Глаза блестят, как угли, и в беспрерывном движении. Я, разумеется, забыла картины, чтобы смотреть на него. И он, кажется, это заметил: несколько раз, взглядывая на меня, улыбался… Видно, на лице моем изображались мои восторженные чувства»[3]. Відомо, що Пушкін під час заслання бував у кишиневському та одеському будинках Фадеева[4].

Літературна діяльність письменниці не залишилась без уваги. На публікацію її творів відгукнулися багато видатних діячів того часу. Зокрема Тургенєв і Бєлінський.

…У цій жінці було <…> і гаряче російське серце, і досвід життя жіночого, і пристрасність переконань, — і не відмовила природа в тих «простих і солодких» звуках, в яких щасливо виражається внутрішнє життя…[5]
Оригінальний текст (рос.)
…В этой женщине было <…> и горячее русское сердце, и опыт жизни женской, и страстность убеждений, — и не отказала природа в тех «простых и сладких» звуках, в которых счастливо выражается внутренняя жизнь…
…Є письменники, які живуть окремим життям від своїх творінь; є письменники, особистість яких тісно пов'язана з їх творами. Читаючи перше, потішали божественним мистецтвом, не думаючи про художника; читаючи друге, потішали спогляданням прекрасної людської особистості, думаєш про неї, любиш її і бажаєш знати її саме і подробиці її життя. До цього другого розряду належить наша обдарована Зенеіда Р-ва (Олена Ган)…[6]
Оригінальний текст (рос.)
…Есть писатели, которые живут отдельною жизнью от своих творений; есть писатели, личность которых тесно связана с их произведениями. Читая первых, услаждаешься божественным искусством, не думая о художнике; читая вторых, услаждаешься созерцанием прекрасной человеческой личности, думаешь о ней, любишь её и желаешь знать её самое и подробности её жизни. К этому второму разряду принадлежит наша даровитая Зенеида Р-ва (Елена Ган)…

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

1838 — «Утбалла» и «Джеллаледдин»

1839 — «Медальон»

1840 — «Суд света»

1841 — «Теофания Аббиаджио»

1842 — «Напрасный дар», «Любонька», «Ложа в одесской опере»

Родина[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

По лінії своєї мами — Олени Павлівни Довгорукої, Олена Андріївна Ган була нащадком великого князя Київського Ярослава Мудрого.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Материалы по истории русской литературы и культуры. Русская женщина 30-х годов // Русская мысль. — 1911. — № 12. — С. 62.
  2. Ган Е. А. Полное собрание сочинений. — Санкт-Петербург, 1905. — С. 82 — 83.
  3. Желиховская В. П. // Русская старина. — 1887, март. — С. 744.
  4. Елена Блаватская в России // Утренняя звезда. — 1994—1997. — № 2, 3.
  5. Тургенев И. С. Полное собрание сочинений. — МоскваЛенинград, 1936. — Т. 5. — С. 370.
  6. Белинский В. Г. Полное собрание сочинений. — Москва, 1955. — Т. 7. — С. 659.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]