Гаральд Едельстам

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гаральд Едельстам
швед. Harald Edelstam
Ім'я при народженні швед. Gustaf Harald Edelstam
Народився 17 березня 1913(1913-03-17)[1][2]
Стокгольм, Швеція
Помер 16 квітня 1989(1989-04-16)[1][2][3] (76 років)
Стокгольм, Швеція
·злоякісна пухлина
Країна  Швеція
Діяльність дипломат, політик
Знання мов шведська[4]
Посада посол, посол, посол і посол
Рід Edelstamd
Батько Fabian Edelstamd
Брати, сестри Axel Edelstamd
Нагороди
Великий золотий почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою»‎ орден Святого Олафа Knight of the Order of the Polar Star Орден Данеброг (Данія) Commander of the Order of Orange-Nassau Орден Білого слона Knight of the Order of the Crown of Italy‎
Сайт edelstam.org/background/

Гаральд Едельстам (швед. Harald Edelstam; 17 березня 1913 — 16 квітня 1989) — шведський дипломат і політик. Ім'я Едельстама стало відомо у зв'язку з його діяльністю з порятунку життів великої кількості опозиціонерів після військового путчу в Чилі в 1973 році. Під час Другої світової війни Гаральд Едельстам рятував бійців Опору і євреїв. Іноді його називали «другим Раулем Валленбергом» або «Раулем Валленбергом 1970-х».

Біографія[ред. | ред. код]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Гаральд Едельстам народився в дворянській сім'ї. Його батьки — камергер Фабіан Едельстам і Хілма Дікінсон[5]. Він навчався в Королівській військовій академії в Карлсберзі, а потім в 1939 році здав перший державний іспит на юриста. Слідом за цим Едельстам отримав звання аташе при відомстві закордонних справ Швеції і в тому ж році направлений на службу в Рим[6]. Під час Другої світової війни Едельстам також служив в Берліні (1941) і Осло (1942).

Кар'єра[ред. | ред. код]

У другій половині війни Едельстам, служив дипломатом в окупованій Норвегії, допомагав бійцям Опору і євреям. Будучи в хороших відносинах з командувачем німецьких військ в Норвегії, начальниками місцевих СД і Гестапо, він виконував функції посередника між німцями і норвезьким рухом Опору «Hjemmefront», де його називали «Чорним первоцвітом» (по алюзії з персонажем роману і фільму «Червоний первоцвіт»).

У 1948—1952 — перший секретар посольства в Гаазі, а в 1952—1954 — в Варшаві. Кілька років Едельстам пропрацював на посаді секретаря міністерства закордонних справ, потім отримав посаду заступника керівника відділу, а з 1958 року служив на посаді радника посольства у Відні[5].

У 1962—1965 роках — генеральний консул в Стамбулі[6]. У 1965—1969 — посол в Індонезії. У 1969—1971 посол в Гватемалі. Допомагав повстанцям, які діяли проти місцевого уряду.

У 1971 році Едельстам був призначений Улофом Пальме послом Швеції в Сантьяго-де-Чилі[5]. Едельстам відкрито висловлював свою симпатію президенту-соціалісту Сальвадору Альєнде. Після його повалення Едельстам врятував життя багатьом чилійцям, надавши їм супровід і політичний притулок в Швеції. Едельстам вивіз із Чилі Міріам Контрерас, особисту секретарку Альєнде[7], чотирирічну дочку вождя чилійських комуністів Володі Тейтельбойм, перуанського лівого партизана Уго Бланко і багатьох інших. Крім того Едельстам допомагав врятуватися громадянам інших країн Південної Америки, що втекли в Чилі від режимів військової диктатури в Уругваї і Бразилії. Багато з політичних біженців, яких врятував Едельстам, були членами ліворадикальної організації Тупамарос, що бородися проти уругвайської диктатури[8].

Свій найвідважніший вчинок Едельстам зробив в чилійській столиці в ході путчу у будівлі кубинського посольства під час його облоги танками. Кубинці чинили відчайдушний опір, але за своєю чисельністю і озброєнням явно поступалися путчистам. Оголосивши територію посольства Куби частиною свого посольства, Гаральд Едельстам з прапором Швеції в руках встав між кубинським посольством і танками, які були змушені припинити стрілянину[9]. Кубинці встигли зайти в автобуси і за допомогою шведського посольства потім перебратися на батьківщину. Коли пізніше Едельстама запитали, навіщо він це зробив, він нібито відповів: «Тому що я не можу миритися з несправедливістю». Всього Едельстам врятував 1300 осіб.

Військовий режим Піночета, природно, не оцінив втручання Едельстама і після обміну дипломатичними нотами з Швецією зажадав видворення дипломатичної місії з країни[10][11]. Пізніше Едельстам побував на Кубі на запрошення Фіделя Кастро, де шведа приймали як справжнього героя. У 1970-ті роки Едельстам був визнаним кумиром лівого студентства в Швеції, ходили чутки, що Едельстам отримає Нобелівську премію миру.

У 1974—1979 роках Едельстам був послом Швеції в Алжирі. У 1979 вийшов у відставку. На пенсії допомагав численним чилійським біженцям інтегруватися в шведське суспільство.

Едельстам помер від раку в 1989 році.

В культурі[ред. | ред. код]

Біографія Гаральда Едельстама лягла в основу фільму «The Black Pimpernel» (2007)[12].

У 2019 році був зображений у фінсько-чилійському телесеріалі «Невидимі герої».

Нагороди[ред. | ред. код]

Список нагород Едельстама[6]:

  • Командор ордена Оранжево-Нассау
  • Офіцер ордена Білого слона

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #1047271125 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б GeneaStar
  4. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  5. ↑ а б в 252 (Vem är det : Svensk biografisk handbok / 1985). runeberg.org (швед.). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 19 червня 2019.
  6. ↑ а б в 299 (Vem är Vem? / Stor-Stockholm 1962). runeberg.org (швед.). Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 19 червня 2019.
  7. ↑ Allende's lover claims he committed suicide. www.latinamericanstudies.org. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 19 червня 2019.
  8. ↑ Padilla, Fernando Camacho. Los asilados de las embajadas de Europa Occidental en Chile tras el golpe militar y sus consecuencias diplomáticas: El caso de Suecia. European Review of Latin American and Caribbean Studies (англ.). Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 19 червня 2019.
  9. ↑ Event Archive: Joan Baez - Commonwealth Club. web.archive.org. 26 вересня 2007. Архів оригіналу за 26 вересня 2007. Процитовано 19 червня 2019.
  10. ↑ Padilla, Fernando Camacho (15 жовтня 2006). Los asilados de las Embajadas de Europa Occidental en Chile tras el golpe militar y sus consecuencias diplomáticas: El caso de Suecia. European Review of Latin American and Caribbean Studies (ісп.). с. 21—41. doi:10.18352/erlacs.9646. ISSN 1879-4750. Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 19 червня 2019.
  11. ↑ Pappa räddade liv – blev mobbad på UD | Debatt | Expressen. www.expressen.se (швед.). Архів оригіналу за 19 червня 2019. Процитовано 19 червня 2019.
  12. ↑ The Black Pimpernel, архів оригіналу за 10 серпня 2020, процитовано 19 червня 2019

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гаральд_Едельстам&oldid=41171040