Віз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гарба)
Перейти до: навігація, пошук
BoerenWagen PM05.jpg
Молдовський віз-каруца
Візок швейцарських колоністів. Центр культури вина в Шабо
Чумацький віз-мажа
Віз у Данії. Видно загвіздки на кінцях брусків полудрабків

Віз — засіб пересування на чотирьох колесах з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів.

Назва[ред.ред. код]

Слово віз має загальнослов'янське походження (прасл. *vozъ), існують також інші назви: підво́да, хві́ра, фі́ра, ху́ра (пол. fura), телі́га, пово́зка, повіз, ко́ла.

В Україні[ред.ред. код]

В Україні за розміром розрізняють «воловий» або «кінський» вози. На Лівобережжі найтиповіший віз був невеликого розміру, правобережні «хури» й «фурманки» були довші й глибші.

Існують драбинясті, збіжжеві вози — «гарби» та «літерняки». Чумацькі вози, відомі як мажі, перевелися ще на початку 20 ст. Тип упряжі розрізнявся на Лівобережжі і Правобережжі. Всі кінські вози Лівобережної України мають голоблі й дугу, дишловий запряг використовувався тільки з волами. На Правобережній використовували дишлі і для кінських возів, замість хомута застосовували шлею. При воловому запрягу вживали, за винятком півночі, тільки зашийні ярма.

Будова[ред.ред. код]

При всій різнорідності форм українського воза, його будова однакова так само, як і назви складових частин. Основні вузли конструкції воза такі: снасть, ящик, швірень, колеса, голоблі (при кінському запрягу) або війя (при воловому запрягу ярмом)[1].

  • Снасть — ходова частина воза, аналог шасі сучасних транспортних засобів. До її складу входили такі елементи: дві осі; два насади — осьові подушки (аналог мостів автомобіля); дві підтоки — поздовжні бруси, що з'єднували насади; підгерсть (або підгестер) — поздовжній брус, що з'єднував задній насад з швірнем; люшні — чотири вертикальні бруски, що надівалися на осі поверх коліс і підтримували ящик; ручиці — чотири вертикальні бруски, що вставлялися в насади і з'єднувалися з люшнями за допомогою налюшників. Підтоки вставлялися в отвори заднього насаду і фіксувалися ззаду притичками — дерев'яними чеками, попереду сходилися разом і з'єднувалися швірнем, що проходив крізь отвори на їх кінцях. Підгерсть переднім кінцем кріпилася до швірня під віссю, задній її кінець кріпився до заднього насаду аналогічно підтокам. В осях виділяли такі частини: середина і рукави, що виступали за маточини коліс. Нижні частини рукавів захищали підісками — металевими пластинками, прибитими ухналями. Задню вісь жорстко кріпили до насаду тибелями — дерев'яними цвяхами. Посередині передньої осі робили отвір для швірня, на якому вона мала обертатися. На осях встановлювали завіски — поперечні металеві бруски, потім надівали колеса, далі люшні і фіксували все загвіздками — дерев'яними або металевими чеками[2].
  • Ящик — кузов воза. Включав такі елементи: два полудрабки (або драбки, драбини) — ґратчасті боковини; три підлеги — поперечні бруски, що з'єднують полудрабки знизу; дошка — широка поздовжня дошка, що лежить на підлегах; дві крижівниці — поперечні бруски, що з'єднували полудрабки зверху. Полудрабки мали вигляд драбини, кожен з них складався з двох повздовжніх брусків, з'єднаних щаблями — вертикальними поперечинами. Кінці верхніх брусків вставлялися в отвори на кінцях крижівниць і фіксувалися спереду загвіздками. Передня частина ящика називалася передком, задня — задком, торцеві стінки звали кругами. Кріпили ящик до снасті або ручицями — вертикальними кілками на насадах, або люшнями — вертикальними брусками ззовні коліс, або обома видами кріплень. Для з'єднання люшень з полудрабками використовувалися налюшники — кільця з лози. Ящик могли обшивати рогожею («лубом»)[3].
  • Швірень — вертикальний стрижень, який уможливлював обертання передньої осі в горизонтальній площині, що було важливим при поворотах воза. Проходив через передню вісь, передні кінці підток, передній насад і дошку ящика.
  • Колеса — віз мав чотири дерев'яних колеса з гнутими ободами.
  • Голоблі — пристрій, що використовувався при запрягу кіньми.
  • Війя́ — дишель ярмового запрягу. Мало вигляд товстої жердини з розвилиною, кінці якої кріпилися до передньої осі. Для запобігання розщепленню в місці розгалуження була каблучка — дерев'яне, металеве або мотузяне кільце. Друга каблучка кріпилася на ярмі, через нього проходив передній кінець війя, в отвір якого для фіксації вставлялася притика — дерев'яна чека.

Для вироблення воза використовували деревину таких порід: ясен — для полудрабків, щаблів, осі, віїв, ободів, спиць; в'яз — для підток; сосну — для нижньої дошки; липу — для насадів. Полудрабки, війя і люшні часто прикрашали різьбленням.

Вози ділилися на три категорії: великі, середні й малі, їхня вантажність була в межах 60-120 пудів (980—2 000 кг). Сам віз важив 22-30 пудів (360—500 кг).

Майстрів, що займалися виробленням возів, називали стельмахами. Господарі могли робити вози самотужки, купуючи в стельмахів тільки окремі частини. Роботи виконували взимку, на побудову одного воза йшло до двох тижнів.

Термінологія[ред.ред. код]

  • Брусок — повздовжній брус у полудрабку кузова-ящика
  • Війя́, війє́ (прасл. *oie < пра-і.е. *ei-/*-oi — «дишло»)[4] — жердина у воловому запрягу, що з'єднує передню вісь з ярмом. Має вигляд розвилки, розгалужені кінці якої кріпляться до осі.
  • Голобля — парна жердина, що з'єднує передню вісь з хомутом. Голоблі кріплять на осі ближче до коліс.
  • Ди́шель, ди́шло (від сер.-в.-нім. dihsel через пол. dyszel)[5] — одинарна жердина, що з'єднує передню вісь з упряжною твариною. У кінському запрягу дишель зазвичай кріпиться заднім кінцем до швірня, переднім — до хомута. Дишель волового запрягу називається війя.
  • Заві́сок — вертикальний металевий стрижень-обмежник на осі. Фіксує колесо зсередини, захищає насад від тертя колесом.
  • За́гвіздок — дерев'яна або металева чека, що фіксує колеса на осі ззовні, а також бруски полудрабка в крижівницях.
  • Каблу́чка — металеве чи дерев'яне кільце, яке запобігає розщепленню війя в місці його розгалуження, а також кільце на ярмі на нанизування переднього кінця війя.
  • Крижівни́ця — поперечний брус, що з'єднує полудрабки зверху[6]
  • Круг — передня і задня стінка кузова
  • Люшня́ (від сер.-в.-нім. liuhse через пол. luśnia, lisznia, lucznia)[7] — брусок, як правило вигнутий, що надівається на рукави осей разом з колесами і підтримує кузов. На чумацьких возах люшні мали розвилки, на які укладали повздовжню жердину. Деякі види возів замість люшень мають ручиці.
  • Налю́шник — дерев'яне (лозове) кільце, що з'єднувало люшню з полудрабком (у разі наявності ручиці — також і з нею).
  • Наса́д, оплінь, оплін — масивна дерев'яна деталь, до якої кріпиться вісь і на якій встановлюється кузов[8][9], аналог автомобільного моста
  • Підге́рсть, підге́рстя, підге́йстер (від пол. podgierty) — нижній повздовжній брус, що проходив від швірня до заднього насаду[10]. Захищає швірень від поломки.
  • Піді́сок — металева накладка на нижніх боках кінців осей[11].
  • Підто́ка — поздовжній брус, що з'єднував насади[12]. Дві підтоки кріпилися задніми кінцями в отворах заднього насаду, передніми кінцями з'єднувалися швірнем. Підтоки є аналогом рами автомобіля.
  • Полу́драбок, драбка, драбина — боковий елемент кузова[13]
  • Прити́ка — дерев'яна чека, що вставляється в отвір на кінці війя і фіксує його в каблучці ярма, або швірень, що з'єднує війя з ярмом[14].
  • Прити́чка — дерев'яна чека, що вставляється в отвори на кінцях підток і підгерсті, фіксуючи їх в отворах заднього насаду.
  • Розво́ра, розво́рина[15][16] — довгий брус, що встановлювався замість підтоки. Заміняли звичайні підтоки довшими розворами («розворювали»)[17], тоді, коли було треба було видовжити віз, наприклад, для перевезення довгомірних вантажів. Окрім того, довгі бруси рами мав один з видів пасажирських візків — тарантас.
  • Рукав — кінець осі, на який насаджують колесо і люшню, та в отвір якого встромляють загвіздок
  • Ручи́ця — брус, вставлений похило у верхню частину насаду. Між ручицями поміщається кузов[18]. Деякі види возів мають замість ручиць люшні.
  • Середина осі — середня частина осі між рукавами. Середина задньої осі кріпиться тибелями до заднього насаду, у середині передньої зроблено отвір для швірня.
  • Снасть — шасі воза, загальна назва насадів, осей, підток і підгерсті.
  • Хомут — шийна частина кінської упряжі, до якої кріплять посторонки, дишель або голоблі
  • Швірень, шворінь, шкворінь — металевий стрижень, вставлений в отвори передньої осі, переднього насаду, підток і дошки кузова.
  • Шлейка — легка упряж, що заміняє хомут
  • Щабе́ль — вертикальна поперечина в полудрабку
  • Ярмо — пристрій для волового запрягу, рама з брусів, аналог хомута.
  • Ящик, короб, васа́г — кузов воза[19], встановлюється на насадах, кріпиться до ручиць або люшень

В інших країнах[ред.ред. код]

У Монголії віз має «дерев'яний хід» і вісь, яка крутиться разом із колесами[20]. Колеса не мають шпиць і не покриті залізною шиною, а упряж є накинутою на шию бика вигнутою палицею, прикріпленою ременями до голобель.[20] Вантажність такого воза — від 190 до 240 кг.[20]

Інше[ред.ред. код]

Прислів'я[ред.ред. код]

  • На чийому возі їдеш, того пісню співай
  • П'яте колесо до воза — про зайву, непотрібну людину
  • Докладати воза — бити, карати
  • Зачіпати возом — робити неприємність, ображати

Див. також[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Віз // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  2. Снасть // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  3. Грінченко // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  4. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.
  5. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 2: Д — Копці / Укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 1985. — 572 с.
  6. Крижівниця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 3: Кора — М / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1989. — 552 с. ISBN 5-12-001263-9
  8. Насад // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. Оплінь // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  10. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.
  11. Підісок // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  12. Підтока // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  13. Полудрабок // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  14. Притика // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  15. Розвора // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  16. Розворина // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  17. Розворювати // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  18. Ручиця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  19. Ящик // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  20. а б в Стаття: «Первобытная телега и новейший автомобиль в Монголии» М.Яновский, с.-24. Журнал «За рулём» № 1,1929 р.

Посилання[ред.ред. код]