Гармаш Юрій Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гармаш Юрій Тимофійович
Дата народження 22 лютого 1947(1947-02-22) (77 років)
Місце народження Ковалівка
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Професія кінооператор
Нагороди Заслужений діяч мистецтв України
IMDb ID 0307629

Гармаш Юрій Тимофійович (22 лютого 1947(19470222), село Ковалівка)  — радянський і український кінооператор, оператор-постановник близько 30 художніх фільмів; член Правління Гільдії кінооператорів, член Спілки кінематографістів України, член Європейської асоціації кінооператорів I.M.A.G.O. Заслужений діяч мистецтв України (2008)[1].

Життєвий шлях[ред. | ред. код]

Щоб вступити до ВДІКу, треба було мати два роки робочого стажу за професією. Почав працювати в Харкові: спершу в ляльковому театрі освітлювачем, робітником сцени, потім перейшов на телебачення, працював освітлювачем, помічником, а потім асистентом режисера. З першого разу не вступив, і тільки наступного, 1967 року, прийняли до ВДІКу. Курсову роботу знімали за оповіданням Шукшина «Мікроскоп».

1971 року закінчив ВДІК, майстерню Бориса Волчека[ru]. Операторську практику проходив на фільмі «Захар Беркут» Леоніда Осики. Дипломна робота — «Фініш» (режисер Геральд Бежанов).

З 1971 року — оператор Київської кіностудії ім. О. Довженка.

Починав на студії ім. О.Довженка другим оператором і, коли знімався фільм М. Ільїнського «Довіра», на якісь залишки плівки в сусідньому селі Циблі зняв матеріал, який Ільїнський обізвав лубком не захотів навіть додивитися.

Невдовзі його зустрічає на студії Василь Ілляшенко і пропонує подивитись його роботи. Копії дипломного фільму в Юрія Тимофійовича не було, то він показав цей матеріал. Ілляшенко, подивившись ті двісті метрів, одразу сказав: «Будеш у мене оператором фільму „Новосілля“». Після цього запросив і в наступний фільм «Серед літа» (робоча назва: «Без кохання не можна»). А після цієї картини кінооператору рік не давали працювати.

Річ у тім, що в ній було багато кадрів із жовтим і блакитним. Був там, зокрема, епізод: син ішов до матері й ніс в руках букет польових квітів. Було знайдене місце, де стояла стара хата, а біля неї чимала галявина, де квітнув жовтий коров'як. Мати була серед цих квітів, і приходить син з волошками; знову жовтий і синій кольори. Це пояснюється тільки тим, що оператору подобалось зіставлення кольорів  — жовтого з блакитним.

Або таке: матері сняться її сини, одного з яких грав Богдан Ступка. Уві сні на зеленій траві лежить вишитий рушник, по якому повзе змія. Коли дивилися картину в Держкіно, один із керівників цього відомства сказав: «Ми розуміємо, що рушник  — це образ України. Але що ви хотіли цим сказати  — хто повзе по Україні?» Звичайно, після такого звинувачення почався різного роду тиск. Творці фільму зовсім не вкладали такого змісту, який побачили в Держкіно.

Юрію Тимофійовичу після цих подій надходило кілька запрошень знімати, але, як тільки справа доходила до парткому, там забороняли. Так тривало близько року.

Співпраця з Іваном Миколайчуком[ред. | ред. код]

Ми з ним трохи були знайомі, але ніяких стосунків не було. Одного разу я йшов коридором першого павільйону, де знімався фільм «Спокута чужих гріхів». Іван сидів загримований на лавці, яі привітався. Він мене зупинив: "Ти Юрко Гармаш? Я бачив твої фільми. Я збираюся знімати «Вавилон ХХ», то я тебе запрошу". Звичайно, це для мене було... Хоча Іван тоді ще не мав режисерських робіт, але я вже знав його як актора, як людину. То мене аж у жар кинуло. Цілковита несподіванка.

Працювати з Іваном було дуже цікаво, він не сковував ініціативи, не диктував, як буває часом в інших режисерів, а навпаки, спонукав до співтворчості, до фантазування.

Зі слів Юрія Гармаша[2]

Відзнаки та Нагороди[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Ролі в кіно[ред. | ред. код]

Цікаве[ред. | ред. код]

  • Юрій Гармаш був одним із членів журі V Міжнародного фестивалю аматорського кіно «Кінокімерія», який проходив 15—18 жовтня 2010 року.
  • Як показало опитування, проведене Бюро української кіножурналістики (БУК), прізвище Юрія Гармаша було названо в розділах :
    • «Найкращі кінооператори незалежної України»
    • «Найкращі кінооператори за всю історію українського кіно»[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Указ Президента України від 10.09.2008 № 821/2008 «Про відзначення державними нагородами України діячів кіномистецтва». Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 4 жовтня 2016.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 квітня 2013. Процитовано 6 листопада 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. Члени НСКУ — лауреати «Коронації слова–2016». Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 11 липня 2016.
  4. Національна спілка кінематографістів України: Кінооператор Юрій Гапмаш отримав премію «Золота дзиґа» за визначний внесок в українське кіно (20.04.2019). Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. Процитовано 7 травня 2019.
  5. Надо ли ждать чуда от украинского кино?. Архів оригіналу за 24 квітня 2013. Процитовано 8 квітня 2013.

Джерела[ред. | ред. код]

Інше[ред. | ред. код]