Гарольд Спенсер Джонс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гарольд Спенсер Джонс
Народився 29 березня 1890(1890-03-29)[1]
Лондон
Помер 3 листопада 1960[1] (70 років)
Лондон
Громадянство Велика Британія
Діяльність астроном
Alma mater Латимерська вища школа і Кембриджський коледж Ісуса

Гарольд Спенсер Джонс (англ. Sir Harold Spencer Jones; 29 березня 1890 — 3 листопада 1960) — англійський астроном, член Лондонського королівського товариства. Хоча при народженні його прізвище було Джонс, з набуттям титулу воно стало Спенсер Джонс.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Кенсінгтоні (Лондон). Закінчив Кембриджський університет. У 1913—1922 — співробітник Грінвіцької обсерваторії, у 1923—1933 — директор обсерваторії на мисі Доброї Надії. У 1933—1955 — директор Грінвіцької обсерваторії — королівський астроном Великобританії. Був десятим директором Грінвіцької обсерваторії з часу її заснування в 1675 і останнім її директором в самому Грінвічі. Під його керівництвом у 1954 здійснено переведення обсерваторії в Герстмонсо.

Наукові роботи відносяться до астрометрії і небесної механіки. У обсерваторії на мисі Доброї Надії займався спостереженнями і складанням 2-го і 3-го Капських каталогів на епоху 1925,0; переспостереженнями Астрографічного каталогу в зоні від -40 до -52 з метою визначення власних рухів зірок; визначенням фотографічних величин для 40 000 зірок; проаналізував 20-річні спостереження променевих швидкостей яскравих зірок. З аналізу спостережень покрить зірок Місяцем, виконаних у 1880—1922 в обсерваторії на мисі Доброї Надії, вивів поправки до елементів місячної орбіти, величину стиснення фігури Землі. Вів спостереження Марса, займався дослідженнями нових зірок, фотометричними і геомагнітними дослідженнями. У Грінвіцькій обсерваторії досліджував рух Місяця за спостереженнями з 1672 по 1908, а також займався аналізом розбіжностей між спостереження й обчислення положень Сонця, Місяця, Меркурія і Венери. У 1926—1939 підтвердив виявлене в 1914 Е. В. Брауном прояв вікового і нерегулярних змін в обертанні Землі в цих розбіжностях. Вивів нове, точніше значення сонячного паралакса (8,790" ± 0,001") на основі спостережень малої планети Ерос при найбільшому її наближення до Землі (1931; сучасне значення сонячного паралакса 8,79405"). Обчислив нові значення мас Місяця і Венери, виконав нове визначення постійних аберації і нутації. Брав участь в експедиціях до Росії (1914) та Індонезії (1922) для спостережень сонячних затемнень.

З його книг найвідоміші «Загальна астрономія» і «Життя на інших світах» (рос. пер. 1946).

Член Національної АН США, Шведської королівської АН, Данської королівської АН, Бельгійської королівської академії наук, літератури і витончених мистецтв і інших, президент Лондонського королівського астрономічного товариства (1937—1939), президент Міжнародного астрономічного союзу (1944—1948).

Королівська медаль Лондонського королівського товариства (1943).

На його честь названо астероїд 3282 Спенсер Джонс[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г (unspecified title)
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]