Гарольд Спенсер Джонс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гарольд Спенсер Джонс
Народився 29 березня 1890(1890-03-29)[1]
Kensington[d]
Помер 3 листопада 1960(1960-11-03)[1] (70 років)
Лондон
Громадянство/підданство Велика Британія
Діяльність астроном
Alma mater Латимерська вища школа[d]
Кембриджський коледж Ісуса[d]
Нагороди

Гарольд Спенсер Джонс (англ. Sir Harold Spencer Jones; 29 березня 1890 — 3 листопада 1960) — англійський астроном, член Лондонського королівського товариства. Хоча при народженні його прізвище було Джонс, з набуттям титулу воно стало Спенсер Джонс.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Кенсінгтоні (Лондон). Закінчив Кембриджський університет. У 1913—1922 — співробітник Гринвіцької обсерваторії, у 1923—1933 — директор обсерваторії на мисі Доброї Надії. У 1933—1955 — директор Гринвіцької обсерваторії — королівський астроном Великобританії. Був десятим директором Гринвіцької обсерваторії з часу її заснування в 1675 і останнім її директором в самому Гринвічі. Під його керівництвом у 1954 здійснено переведення обсерваторії в Герстмонсо.

Наукові роботи відносяться до астрометрії і небесної механіки. У обсерваторії на мисі Доброї Надії займався спостереженнями і складанням 2-го і 3-го Капських каталогів на епоху 1925,0; переспостереженнями Астрографічного каталогу в зоні від -40 до -52 з метою визначення власних рухів зірок; визначенням фотографічних величин для 40 000 зірок; проаналізував 20-річні спостереження променевих швидкостей яскравих зірок. З аналізу спостережень покрить зірок Місяцем, виконаних у 1880—1922 в обсерваторії на мисі Доброї Надії, вивів поправки до елементів місячної орбіти, величину стиснення фігури Землі. Вів спостереження Марса, займався дослідженнями нових зірок, фотометричними і геомагнітними дослідженнями. У Гринвіцькій обсерваторії досліджував рух Місяця за спостереженнями з 1672 по 1908, а також займався аналізом розбіжностей між спостереження й обчислення положень Сонця, Місяця, Меркурія і Венери. У 1926—1939 підтвердив виявлене в 1914 Е. В. Брауном прояв вікового і нерегулярних змін в обертанні Землі в цих розбіжностях. Вивів нове, точніше значення сонячного паралакса (8,790" ± 0,001") на основі спостережень малої планети Ерос при найбільшому її наближення до Землі (1931; сучасне значення сонячного паралакса 8,79405"). Обчислив нові значення мас Місяця і Венери, виконав нове визначення постійних аберації і нутації. Брав участь в експедиціях до Росії (1914) та Індонезії (1922) для спостережень сонячних затемнень.

З його книг найвідоміші «Загальна астрономія» і «Життя на інших світах» (рос. пер. 1946).

Член Національної АН США, Шведської королівської АН, Данської королівської АН, Бельгійської королівської академії наук, літератури і витончених мистецтв і інших, президент Лондонського королівського астрономічного товариства (1937—1939), президент Міжнародного астрономічного союзу (1944—1948).

Королівська медаль Лондонського королівського товариства (1943).

На його честь названо астероїд 3282 Спенсер Джонс[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]