Гастон (комікс)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гастон
Логотип
Зображення
Основна тема humor comics[d]
Автор André Franquin[d]
Отримані нагороди
Персонажі Fantasio[d], Spirou[d] і Gaston[d]
CMNS: Гастон (комікс) на Вікісховищі
Портрет Гастона на Берлінської стіни.

Гастонбельгійський гумористичний комікс-серіал авторства художника Андре Франкіна про пригодах персонажа Гастона Лагафа.

Історія[ред. | ред. код]

Цей персонаж вперше з'явився 28 лютого 1957 року в журнале «Спіру» як один з героїв серіалу «Спіру і фантазії»; з 1960 року в цьому ж журналі про нього почав друкуватися окремий серіал[1]. Кожна серія представляла собою коротку іронічну історію в картинках. Франкін перестав малювати нові історії про Гастоні в 1991 році, за шість років до смерті.

Гастон Лагаф, кудлатий молодий чоловік у зеленому светрі і чорних джинсах, згідно за сюжетом історій, працює офісним клерком і відрізняється одночасно винахідливістю і великий лінню. Він постійно прагне будь-якими способами уникнути праці і яких би то не було зусиль, для чого намагається використовувати придумані і зібрані ним винахіди; проте він лінується і при їх зборці, тому всі його агрегати зроблений з помилками і в результаті не приносять горе-винахіднику бажаного результату[2], на чомусь і побудований гумор абсолютної більшості історій. Одним з незмінних атрибутів Гастона є автомобіль Fiat 509 1925 року випуску, до 1960-х років уже безнадійно застарілий і фактично розвалюється на ходу, на якому Гастон їздити на роботу; «геги» і гумор у багатьох історіях пов'язані саме з ним. В цілому ряді історій про Гастоні були присутні натяки на ті чи інші актуальні на той момент політичні події.

«Гастон» вважається одним з найбільш відомих бельгійських коміксів, багато історії про нього переводилися на різні мови світу. У 2014 році в Бельгії і Франції, де комікси про даний персонажу також користувалися великою популярністю, широко відзначали 57-річний ювілей персонажа: газета Le Figaro присвятила його історії велику статтю[3], а компанія Google — один з «дудлів»[4].

Примітки[ред. | ред. код]