Гауя (національний парк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національний парк Гауя
 
Категорія МСОПII (Національний парк)
Стрімчаки Ерглю (Орлині) на Гауя
Стрімчаки Ерглю (Орлині) на Гауя
57°25′ пн. ш. 25°25′ сх. д. / 57.417° пн. ш. 25.417° сх. д. / 57.417; 25.417Координати: 57°25′ пн. ш. 25°25′ сх. д. / 57.417° пн. ш. 25.417° сх. д. / 57.417; 25.417
Розташування: Відземе,
Латвія Латвія
Найближче місто: Цесіс
Площа: 917,45 км²
Заснований: 14 вересня 1973
Країна Flag of Latvia.svg Латвія
Національний парк Гауя. Карта розташування: Латвія
Національний парк Гауя
Національний парк Гауя

Гауя у Вікісховищі?

Національний парк Га́уя (латис. Gaujas nacionālais parks) — найбільший (площа — 917,45 км²) і найстаріший (заснований 14 вересня 1973 року) національний парк у Латвії.

Парк знаходиться в історичному регіоні Відземе. Територія парку простягається з північного сходу від околиць міста Валмієра до південного заходу до селища Мар'яні вздовж долини річки Гауя, від якої парк бере свою назву. Парк знаходиться в Аматськом, Цесіськом, Інчукалнськом, Крімулдськом, Лігатненськом, Паргауйськом та Сігулдськом краї. На території національного парку лежать міста Сігулда, Цесіс і Лігатне, а на північному сході в декількох кілометрах від границь парку знаходиться місто Валмієра.

Адміністрація національного парку Гауя розташована в місті Сігулда.

Парк був заснований для захисту природного середовища, сприянню природному туризму та забезпеченню сталого розвитку у регіоні. Територія парку захищається державою, і в той же час парк може бути використаний для природного та культурно-історичного туризму, а також для оздоровлення. Південно-східна частина парку є популярним місцем відпочинку жителів міста Риги, а північно-західна частина більшою мірою — природоохоронна територія.

Природа[ред. | ред. код]

Основна частина національного парку — це стара долина річки Гауя довжиною 95,3 км. Її глибина становить 20 метрів у Валмієри і 85 метрів у Сігулди, а ширина часом перевищує 2,5 км[1].

Територія парку розділена на п'ять функціональних зон. Виділено кілька особливо цінних у біологічному плані територій: заповідні зони ярів Нурміжу (латис. Nurmižu), лісу Рочу (латис. Roču), древніх схилів яру Інціємс (латис. Inciems) і болота Судас (латис. Sudas). Заповідники займають досить невелику, але в той же час дуже цінну частину парку. Відвідування цих зон заборонено. У решті території допускаються тільки такі види економічної діяльності, які по суті не змінюють історично сформовану структуру ландшафту.

Ліси вкривають 47% площі парку. Це головним чином смерекові та соснові ліси, але зустрічається і листвяна рослинність. Національний парк характеризується високим біологічним різноманіттям. У парку знайдені майже 900 видів рослин, 149 видів птахів і 48 видів ссавців.

У парку розташовано безліч озер, найбільшим з яких є Унгурс.

З 2004 року Національний парк Гауя є частиною мережі Natura 2000 як територія, яка призначена для збереження охоронюваних видів і біотопів.

Протягом 2015 року проведенням різноманітних заходів відзначається 40-а річниця заснування природних троп Ліготне, на яких зараз можна зустріти самих різних диких тварин[2].

Туризм[ред. | ред. код]

Історія туризму в парку Гауя має довгу традицію. Ще в XIX столітті тут почали бувати туристи з тростинами-посохами для піших походів. Раніше цей район іноді називали «Лівонською Швейцарією».

Щороку тисячі відвідувачів привертає унікальний ландшафт і мальовничі пейзажі стародавньої долини Гауї — скелі та стрімчаки з пісковику, печери та ущелини.

Національний парк особливо відомий завдяки стрімчакам з девонського пісковику, розташованим вздовж берегів річки Гауя. У деяких місцях в районі Сігулди висота цих круч досягає 90 метрів.

Стрімчак Сіетіньіезіс (латис. Sietiņiezis) на правому березі Гауї є найбільшим оголенням білого пісковику девонського періоду. Висота обриву Сіетіньіезісу досягає 15 м. Уздовж нього проходить спеціально розроблений пішохідний маршрут. Раніше на цій скелі знаходилась найбільша природна арка в Латвії, яка зруйнувалася влітку 1975 року. Поруч з нею в стрімчаку розташована наскрізна «Чортова печера» (латис. Sietiņieža Velnala) довжиною 10,5 м, і з якої б'є джерело, а також стовп з пісковику висотою 15 метрів і так званий «чортів каблук» — відокремлений розпадинами виступ з платформою на кінці, який з часом теж може стати стовпом з пісковику[3].

Довжина вигнутого півколом стрімчака Звартес (латис. Zvārtes iezis) становить 200 м, висота — до 40 м. У 1930-ті роки русло річки Амати у скелі Звартес було спрямлено, щоб сила течії не руйнувала унікальний пам'ятник природи.

Скелі Ерглю (латис. Ērgļu klintis) — найбільша в Прибалтиці монолітна стіна з пісковику, загальна довжина якої — 700 м. Скелі Ерглю — один з найпопулярніших туристичних об'єктів у Відземе. Спеціально для відвідувачів зроблені сходинки і влаштований оглядовий майданчик.

Скелі Кюкю (латис. Ķūķu klintis) довжиною близько півкілометра мають висоту 43 м. У скелях знаходяться дві печери (довжиною 20 і 10 м), до яких можна дістатися тільки з річки за допомогою човна.

В околицях Лігатне знаходяться мальовничі скелі Глуду (латис. Glūdu klintis). Висота обриву — 13-20 м, довжина — близько 250 м. У нижній частині скель, у рівня води, утворилася ніша. Більша частина скель перебуває під прикриттям дерев і з річки Гауї або протилежного берега майже не проглядається.

На лівому березі Гауї біля Лігатне височать стрімчаки Спріньгю (латис. Spriņģu iezis) та Юмправу (латис. Jumpravu iezis) — скеля з пісковику завдовжки 250 м і заввишки 7 м.

Печера Гутманя (латис. Gūtmaņa ala) біля міста Сігулда — найширша і найбільш висока печера-грот у всій Балтії. Довжина печери — 18,8 метрів, ширина — 12 метрів, найбільша висота — 10 метрів. Печера Гутманя утворилася в скелі жовто-червоного пісковику. Протягом кількох тисячоліть вона формувалася потоками і підземними джерелами Гауї. Печера Гутманя — найстаріший об'єкт туризму в Латвії. На стінах печери збереглися написи з 17-го століття[4].

Печера та ущелина Крауклю (латис. Kraukļu aiza, Воронів) також знаходиться біля Сігулди. Ущелина сформувалося в темно-червоному середньо-девонському пісковику. Максимальна висота вертикальних стін ущелини — 11,5 метра. У стіні ущелини утворилася невелика 5-метрова трикутна печера. Раніше в літературі згадувалися дві печери Воронів. Найвірогідніше, що друге поглиблення зникло після осипів пісковику[5]

У національному парку є понад 500 пам'яток історії та культури різних століть, більшість яких повиті легендами та переказами, — городища, кам'яні замки, церкви, садиби, водяні та вітряні млини, а також інші археологічні, архітектурні та мистецькі пам'ятки. На території парку розміщуються кілька історичних будівель: Турайдський замок, Лієлстраупе (замок і церква), маєток Унгурмуйжа (латис. Ungurmuiža). Вченими реконструйований населений пункт стародавніх латгалів (IX–X століття) — Арайшське озерне поселення, розташоване неподалік від Арайшського середньовічного замку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Latvia Travel. Архів оригіналу за 10 травень 2015. Процитовано 30 квітень 2015.  Національний парк Гауя (рос.)
  2. Celebrating the 40th Anniversary of the Līgatne Nature Trails. Архів оригіналу за 9 травень 2015. Процитовано 30 квітень 2015. (англ.)
  3. Latvia Travel. Архів оригіналу за 17 листопад 2015. Процитовано 1 травень 2015.  Сіетіньіезіс (рос.)
  4. Сігулдський туристичний інформаційний центр.  Печера Гутманя (рос.)
  5. Сігулдський туристичний інформаційний центр.  Печера та ущелина Крауклю (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]