Гегемонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гегемо́нія (грец. ηγεμονία — провід, керівництво) — провідна роль якоїсь держави, міста у відносинах з іншими (наприклад, Афін чи Спарти серед грецьких міст); — або ж провідна роль якоїсь верстви населення в управлінні державою (скажімо, аристократії).

Гегемо́нія - провідна роль, перевага в силі, впливі, керівництві.[1].

Теорія гегемонії в міжнародних відносинах[ред.ред. код]

Вперше цю теорію почав розробляти Макіавеллі. Вона виражається в тому, що для створення держави потрібна гегемонія одного правителя, що буде боротись проти гегемонії інших правителів (як в середині держави так і в цілій Європі).

Наступним розробником цієї теорії був Антоніо Грамші. Він вважав, що майбутнє Європи та світу буде формуватись завдяки Інтернаціоналу. Тобто у Європі має панувати пролетаріат, що керується взаєними інтересами. Так уникнемо міжнародних воєн в Європі та й згодом у світі.

Роберт У. Кокс продовжив розробляти теорію гегемонії в Міжнародних Відносинах.

При застосуванні концепції гегемонії у світовому порядку, стає важливим визначити, коли період гегемонії починається і коли закінчується. Період, в якому світова гегемонія була створена можна назвати гегемоністські і той, в якому переважає панування без гегемонії, не гегемоністські. Ілюструючи це, Кокс розглядає минуле століття і половину нинішнього, розділені на чотири різних періоду, 1845-1875,1875-1945,1945-1965 і з 1965 по теперішній час.

Перший період (1845-75) був гегемоністські: існувала світова економіка Великобританії як центр. Британія тримала баланс сил в Європі, тим самим запобігаючи будь-які виклики гегемонії від сил континентальних держав. Британія була вищою силою в море і мала потенціал для забезпечення дотримання підпорядкування периферійних країн з правилами ринку.

У другому періоді (1875-1945), всі ці функції були скасовані і втрачені. Країни оскаржували британське панування. Баланс сил у Європі став нестабільним.

В історії настав негегемоністіческій період. У третьому періоді, після Другої світової війни (1945-65), Сполучені Штати Америки заснували новий гегемоністські світовий порядок з аналогічною базовою структурою, що і влада Великобританії в середині дев'ятнадцятого століття, але з інститутами та доктринами, які привели до більш складної світової економіки та національним товариствам, до більш чутливим до політичних наслідків економічної кризи.

Але з кінця 1960-х років до початку 1970-х років стало очевидно, що такий американський світовий порядок вже перестає бути дієвим і ефективним.

Виходить, що історично, щоб стати гегемоністські, держава повинні знайти і захистити світопорядок, який був універсальним, тобто не порядок, в якому одна держава безпосередньо експлуатує інших, але порядок, при якому більшість держав (або, принаймні ті, в межах досяжності від гегемонії), які можуть знайти інтереси сумісні зі своїми інтересами.

Світове панування, таким чином, на початку це зовнішня експансія внутрішньої (національної) гегемонії, встановленої панівним соціальним класом.

Гегемонія на міжнародному рівні, таким чином, не просто порядок між державами. Це порядок у світовій економіці з домінуючим способом виробництва, який проникає в усі країни і пов'язує інші підлеглі цього способи виробництва. Крім того, це ще й комплекс міжнародних соціальних відносин, що пов'язують соціальні класи в різних країнах. Всесвітня гегемонія описується як соціальна структура, економічна і політична структури. Вона не може існувати, коли функціонує або переважає лише одна складова. Гегемонія - це взаємодія всіх трьох структур разом. Тільки в такому випадку можлива всесвітня гегемонія.

Світова гегемонія, крім того, виражається в універсальних нормах, інститутах і механізмах, які встановлюють загальні правила поведінки для держав і для тих сил цивільного суспільства, які діють за межами національних кордонів - правила, які підтримуються панівним способом виробництва.

Одним з механізмів, через які виражені універсальні норми світової гегемонії, є міжнародна організація. Міжнародна організація функціонує як процес, за допомогою якого розроблені інститути гегемонії та ідеології.

Міжнародна організація функціонує як процес, за допомогою якого розвиваються інститути гегемонії та ідеології.

Серед особливостей міжнародних організацій, які висловлюють свою роль гегемона, є:

1. Організації включають загальні правила, які сприяють розширенню гегемонистского світового порядку.

2. Вони самі є продуктом такого світового порядку.

3. Вони ідеологічно узаконюють норми світового порядку.

4. Вони кооптували еліти периферійних країн.

5. Вони поглинають контргегемоністскіе ідеї.

Примітки[ред.ред. код]

  1. [Великий тлумачний словник сучасної української мови (з додатками і доповненнями)/ Уклад і головний редактор В.Т. Бусел. ВТФ "Перун" Київ. ISBN - 966-569-013-2]

Див. також[ред.ред. код]