Гелдерн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
герцогство Гелдерн
нід. Hertogdom Gelre
нім. Herzogtum Geldern
держава у складі Священної Римської імперії
Coats of arms of None.svg
1096 – 1795 Flag of France.svg

Герб of герцогство Гелдерн

Герб

Gelre1477.png


Столиця Гелдерн
Форма правління Князівство
Історія
 - Жерар I стає графом Гелдерну 1096
 - Отримання статусу герцогства 1339
 - Унія з герцогством Юліх 1393-1423
 - Входження до складу герцогства Бургундія 1473
 - Нижня частина переходить до Нідерландів 1581
 - Анексія Францією 1795

Гелдерн (нід. Hertogdom Gelre, нім. Herzogtum Geldern, фр. Duché de Gueldre) — герцогство у складі Священної Римської імперії, територія якого нині розподілена між нідерландськими провінціями Гелдерланд та Лімбург й землею Північний Рейн-Вестфалія (Німеччина).

Північним кордоном герцогство виходило біля ганзейського міста Гардервейк до морської затоки Зейдерзе. Воно поділялось на чверті з центрами в Арнемі, Неймегені, Зютфені й Рурмонді. Південна (рурмондська) чверть періодами являла собою анклав, відокремлений від решти чвертей герцогствами Клевським та Брабантським. Ця чверть з півдня межувала з Кельнським архієпископством і герцогством Юліх-Берг.

Назва герцогства походить від назви німецького міста Гелдерн, правителі якого отримали від імператора у 1079 році титул графа, а у 1339 році — герцога. Територіальна експансія вниз Рейном та Маасом тривала до 1288 року, коли граф Гельдернський зазнав поразки у кривавій битві під Воррінгеном за володіння Лімбургом.

19 березня 1339 року граф Гелре Рейнальд II з Будинку Вассенберга отримав титул "герцога Гелре і графа Цютфена" та князя Священної Римської імперії від імператора Людовика IV. Це стало можливим завдяки заслугам Рейнальда ІІ як посередника між імператором Людовиком IV,який був одружений на Маргариті Голландській та королем Англії Едуардом III, що був братом другої дружини Рейнальда ІІ.

Династія володарів Гелре Вассенбергів вимерла 1371 року. 24 серпня 1371 року герцог Гелре і граф Цютфена (з 1361 р.) Едуард II помер від ран в битві при Бесвайлері. Він не був одруженим і не мав дітей. Герцогом Гелре став його брат Рейнальд III, однак він також помер 4 грудня 1371 року, не залишивши спадкоємців.

Почалась війна за Спадщину Гелре, що тривала з 1371 до 1379 року. Претендентками на трон герцогства стали дві сестри колишніх володарів та дочки Рейнальда II: Матільда, дружина графа Жана II де Блуа-Шатільон та Марія, дружина герцога Юліха Вільгельма II. Фактичне управління герцогством знаходилось в руках місцевих дворян Егмонтів, які носили титул штатгальтерів, або регентів. Війна тривала вісім років з перемінним успіхом, поки прихильники Марії не перемогли. 1379 року син герцога Юліха Вільгельма ІІ та Марії, під ім'ям Вільгельм І, став герцогом Гелре; а з 1393 також став герцогом Юліха під ім'ям Вільгельм ІІІ. Герцогство Гелдерн перебувало в особистій унії з Юліхом.

В той час Герцогство Гелдерн брало активну участь в політичному житті всієї Європи. Спільно з Тевтонським орденом в 1383, 1388 і 1393 роках Гелдерн брав участь в Хрестових походах проти балтів та північних слов'ян. Проводились лицарські турніри та розвивалось мистецтво. Зокрема в той час був створений відомий загальноевропейський Гербовник Ґелре Клауса Хейненсона, в якому, серед інших, були зображені герб Королівства Русі-України та герби української шляхти.

Герцог Гелдерна та Юліха контролював важливий шлях Франкфурт — Ахен, а 1400 року Вильгельм І завадив королю Німеччини Рупрехту отримати титул Імператора Священой Римськой імперії. Того ж року приєднав до Гелдерна місто Куйк, а до Юліха Борн, Ейскsрхен, Зітард, Бослар, Альденховен, Граве, Мілен, Вальдфейхт та Гангельт.

1402 року, після смерті Вільгельма І, який не мав дітей, герцогом Гельдерна і Юліха став його брат Рейнальд IV. 1423 р. Рейнальд IV помер також не залишивши прямих спадкоємців. На трон претендували внучатий племінник Арнольд Егмонт та інший родич Адольф фон Юліх-Берг. Почалась чергова боротьба за Гелдернський спадок. Династична унія Гелдерна з Юліхом була розірвана. Імператор передав герцогський титул Гелдерна Арнольду Егмонту, а герцогом Юліха став Адольф.

Гельдер перейшов до Будинку Егмонда, який отримав визнання його титулу від імператора Сигізмунда Люксембургу, але не зміг уникнути боротьби і міжусобного конфлікту, та тиску, який наростав через експансіоністські наміри правителів Бургундського герцогства.

Арнольд Егмонт видав дочку Марію за шотландського короля Якова II, але не зміг захистити свої володіння від претензій короля Карла Сміливого, який змусив його 1471 року передати Гелдерн бургундській короні.

Після загибелі Карла його володіння відійшли до імператора Максиміліана, який великодушно повернув Гелдерн Адольфу Егмонту. Його син Карл помер 1538 року, лишивши безліч дітей, але серед них жодного, народженого у шлюбі. Найближчим спадкоємцем згаслого роду Егмонтів був герцог Лотарингії, однак імператор Карл V на 5 років передав герцогство у володіння Клевського дому, а у 1543 році скасував волю діда й окупував Гелдерн як законний спадкоємець Карла Сміливого. По його смерті герцогство увійшло до складу Іспанських Нідерландів.

Під час Восьмидесятилітньої війни три чверті Гелдерна виступили на боці Сполучених провінцій та влились до їх складу, а верхня (рурмондська) чверть зберегла відданість іспанській короні. За Утрехтським миром (1713) ця чверть була розподілена між Пруссією (міста Гелдерн, Фірзен, Горст, Венрай), Нідерландами (Монтфорт, Венло, Ехт), Австрією (Рурмонд, Нідеркрюхтен, Верт) та Юліх-Клеве-Бергом (Еркеленц). Сучасні кордони було встановлено 1815 року на Віденському конгресі.

Геральдика[ред.ред. код]