Гелони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гелони
Orbis Herodoti.jpg
Гелони (будини) на карті «Світ Геродота» XIX ст.
Раса європеоїди
Близькі народи будини
Входить у Скіфію
Мова давньогрецька
Релігія язичництво

Гелони — плем'я в Скіфії, яке жило приблизно на території сьогоднішніх Полтавської, Харківської та Дніпропетровської областей України. Ольвійські греки зараховували гелонів до будинів як місцеве плем'я[1].

Столицею гелонів було дерев'яне місто Гелон[1]. Деякі дослідники залишками Гелона вважають велике укріплене городище скіфського часу, розташоване біля Більська на Полтавщині. Поряд з гелонами проживало плем'я будинів.

Геродот вважав жителів міста переселенцями з Північного Причорномор'я, які займалися землеробством, садівництвом, брали участь у війні скіфів з перським царем Дарієм I[1]. Під час війни скіфів з персами на чолі з Дарієм I Гістаспом Ахеменідом перське військо намагалося захопити місто. Але тактика скіфів та голод не дозволили перському цареві цього зробити.

Доведеться відійти від теми аби з'ясувати ким же були гелони насправді. Отже згадаємо дещо з історії пеласгів. Пелазги були вправними воїнами і майстрами у виготовленні залізної зброї. Це й не дивно, адже згідно з найновішими даними «в V—IV тисячоліттях до н. е. рівень металургії в Прикарпатті суттєво випереджав Месопотамію»[2]. За розрахунками, Троя була зруйнована приблизно у 1250 році до н. е., що збігається з часом прибуття пелазгів у Палестину в рамках т.зв. навали народів моря. «Це була масова міграція войовничих племен з Нижнього Подунав'я та Північного Причорномор'я в Грецію, Малу Азію, Палестину, на острови Середземного моря»[3].

Лелеги-пелазги заснували Трою і пішли далі на захід, зокрема в Італію і Грецію. «Першими індоєвропейцями в Греції були не греки, а пелазги, які прийшли з півночі у III тис. до н. е.»[4]

Таким чином, геллени походять з Північного Надчорномор'я (Україна). Це підтверджується й етимологію їхньої самоназви. Гелленами-гелонами називається древнє плем'я в «Скіфії» Геродота, а також в інших гелленських і латинських авторів. Гелони мали своє дерев'яне місто Гелон, де жило арійське плем'я будинів («пробуджених», звідси ім'я Будда).

Гелони розмовляли гелленською (давньогрецькою) мовою, тому Геродот помилково вирішив, що вони є переселенцями з Геллади, хоча насправді переселення відбулося в протилежному напрямку — з українського етнотворчого «казана» на європейську периферію.

Сучасні греки також називають себе гелленами, проте це вже інший етнос.Очевидними є антропологічні відмінності: якщо давні геллени, подібно до галлів, були високими, мускулястими, білошкірими і світловолосими, то сучасні греки у своїй масі є низькорослими, дрібними, смаглявими і чорноволосими. Ще значнішими є відмінності між гелленами і греками у сфері національного характеру і стереотипу поведінки. «В якій мірі сучасні греки в расовому відношенні виглядають нащадками древніх гелленів — питання лишається спірним. Багато вчених вважали, що в часи нашестя вандалів, остготів, болгар, албанців чиста грецька раса зникла. Принаймні, сприйнята суміш чужої крові була значною. Художній дух і смак древніх гелленів, їхня розумова допитливість не відродилися, хоча стосовно мови спадкоємність між древніми і сучасними греками є безсумнівною»[5].

Цей історичний екскурс ми зробили для того, щоб правильно перекладати і розуміти наведене в Євангелії слово грец. Еλληνες. По-перше, його треба перекладати словом «геллени» (як це робить Іван Огієнко у своєму перекладі Біблії, далі — БО), а не «греки» чи «елліни». По-друге, в євангельському контексті воно позначало не лише представників народу гелленів, але й арійців узагалі, адже галлів-галатів ще називали галло-гелленами.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Гелоны / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978.
  2. Шамбаров В. Е., — С. 86. (рос.)
  3. Залізняк Л. Л., Нариси стародавньої історії України. — С. 108.
  4. Залізняк Л. Л., Нариси стародавньої історії України. — К. Абрис, 1994. — С. 106.
  5. Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]